Вперше у вітчизняній соціології описано шляхи формування осіб керівника й підлеглого залежно від їх первинної соціалізації (впливу сімейного оточення й освітнього середовища). Встановлено теоретичні можливості використання аналізу персонального чинника в управлінні у контексті структуралістського та персоналістського підходів та обгрунтовано шляхи їх інтеграції. Наведено детальний опис соціальних типів керівника та виконавця, визначено їх специфічні соціокультурні та соціопсихологічні особливості, виділено стійкі характерні риси та ознаки. Запропоновано інтерпретацію поняття та структури особистості щодо управлінського процесу. Обгрунтовано тезу про формування типу керівника переважно в престижних прошарках конкретного суспільства та соціокультурну зумовленість даного факту. Створено оригінальну класифікацію соціальних організацій і форм управління з урахуванням середовища функціонування. Виділено їх виробничі, політичні й культурно-освітні типи. Виявлено загальну тенденцію до зростання значимості персонального фактора й міжособистісних відносин, а також пов'язаних з ними аспектів профілю особистості у діяльності соціальних організацій, зокрема культурно-освітніх закладів. Встановлено залежність впливу даного чинника від соціального типу організації. Доведено, що його обсяг і значимість зростає у напрямі від виробничих до культурно-освітніх організацій.

  Завантажити