Наведено визначення джерела підвищеної небезпеки як об'єкту матеріального світу, наділеного певними ознаками. Обгрунтовано необхідність розмежування понять "джерело підвищеної небезпеки" та "діяльність, що створює підвищену небезпеку для оточення". Виділено основні ознаки даних понять та розкрито їх суть. Обгрунтовано необхідність виділення як окремого виду джерел підвищеної небезпеки тварин та визначено ознаки, які дають змогу здійснювати їх кваліфікацію. Доведено можливість відмови від уживання терміну "власник джерела підвищеної небезпеки" та відзначено, що поняття володіння не має зв'язку з суттєвими причинами, що породжують зобов'язання відшкодувати заподіяні збитки, запропоновано замінити зазначене поняття іншим - "заподіювач шкоди". Розвинуто положення, що окремі соціальні явища (військові дії, масові заворушення та інше) допустимо кваліфікувати як непереборну силу - обставину, що звільняє власника джерела підвищеної небезпеки від відповідальності за заподіяння шкоди. Проаналізовано критерії, які дають змогу відмежовувати грубу необережність потерпілого від простої необачності. Обгрунтовано доцільність установлення відповідальності незалежно від вини для власників джерел підвищеної небезпеки, які перебувають з потерпілим у трудових відносинах. Надано пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства з питань відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

  Завантажити