Встановлено, що у випадку нефротичного варіанту гострого та хронічного гломерулонефриту мають місце висока інфікованість сечі та слизових оболонок уретри бактеріями, молікулітами, хламідіями та визначається наявність діагностично значущих титрів антитіл до перенесених вірусних інфекцій. Доведено залежність характеру клінічного перебігу й ефективність його лікування від зазначених показників. Показано, що гострий гломерулонефрит (ГГН) частіше переходить у хронічний (ХГН) у хворих, інфікованих мікоплазмами. За умови наявності мікст-інфекцій погіршується перебіг та знижується ефективність лікування хворих на ХГН. Встановлено, що активація В-ланки імунітету в період закінчення лікування ГГН є прогностично несприятливою ознакою для хворого та свідчить про активність процесу та ймовірності розвитку рецидиву захворювання або переходу його у хронічну форму. Експериментально доведено, що антиагрегант дипіридамол стимулює продукцію пізнього інтерферону. Запропоновано комплекс методів обстеження хворих на гломерулонефрит, за результатами яких є можливим прогнозування ефективності лікування хворих на ГГН нефротичного варіанту.

  Завантажити