Дисертація присвячена проблемі перинатальної охорони плоду при вагітності високого ризику. При ретро- і проспективному контрольованому дослідженні протягом 1986-1998 рр. виявлені найбільш вагомі чинники ризику плацентарної недостатності (ПН) і затримки розвитку плоду (ЗРП) у вагітних Одеського регіону. Доведено патогенетичне значення гіперпродукції автоантитіл до фосфатидилсерину і кардіоліпіну, хоріонічного гонадотропіну людини, а також реактивації цитомегаловірусів (ЦМВ), генітального герпесу (ВПГ-2) і мікст-інфекції в розвитку ПН і ЗРП. Виявлені механізми впливу досліджуваних ендо- і екзогенних чинників на імунний, ензимний гомеостаз, систему гемостазу, фетоплацентарний комплекс. Встановлені найбільш інформативні діагностичні і прогностичні показники стану внутрішньоутробного пацієнта в залежності від гестаційного віку. Розроблені диференційовані підходи до ранньої (з I-II триместру) корекції виявлених порушень механізмів адаптації в ситемі мати-плацента-плід при різних патогенетичних варіантах розвитку хронічної ПН із використанням рео- та імунокорекції, фотогемотерапії. Запропоновані алгоритми ведення вагітних сприяли зменшенню частоти передчасних пологів, перинатального інфікування, народження дітей із низькою масою тіла, перинатальної смертності, а також неврологічних розладів у новонароджених; нормалізації темпів психосоматичного розвитку дітей перших років життя.

  Завантажити