Здійснено оцінку клінічних, електрофізіологічних, анатомо-функціональних і гемодинамічних передумов формування аритмогенного субстрату загрозливих для життя шлуночкових порушень ритму серця, маркером якого вважаються пізні потенціали шлуночків (ППШ) у хворих з різними некоронарогенними та ішемічними захворюваннями та ураженнями серця. Встановлено, що наявність ППШ і відповідного їм міокардіального аритмогенного субстрату в більшості випадків характеризується вираженими клінічними проявами серцевої недостатності, ремоделюванням, дилатацією й обмінним перевантаженням порожнини лівого шлуночка (для пацієнтів з природженими вадами серця правого шлуночка) та зниженням скорочувальної здатності міокарда. Показано, що ризик раптової смерті аритмічного генезу та можливості його прогнозування значною мірою залежать від характеру патології серця. Продемонстровано, що відсутність ППШ у більшості випадків є сприятливим прогностичним чинником, який свідчить про низьку ймовірність виникнення фатальних шлуночкових аритмій. Зазначено, що наявність ППШ далеко не завжди свідчить про однозначно несприятливий прогноз захворювання. Встановлено, що часті шлуночкові порушення ритму серця за наявності його міокардіальної дисфункції і зміни тонусу вегетативної нервової системи з переважним пригніченням її парасимпатичного відділу сприяють реалізації аритмогенного субстрату у вигляді фатальних аритмій.На підставі одержаних даних зроблено висновок про пріоритетну роль у формуванні міокардіального аритмогенного субстрату процесів ремоделювання та дилатації порожнини серця, супроводжуваної фіброзними та в деяких випадках інфільтративно-запальними змінами міокарда.

  Завантажити