Досліджено історію формування та розвитку дипломатичних, військово-політичних та економічних зв'язків українських національних урядів доби Центральної Ради, гетьманату П.Скоропадського та Директорії із суміжними та географічно близькими державами та державними новоутвореннями, що постали внаслідок розпаду Російської імперії та активізації національно-визвольних рухів: Азербайджаном, Білоруссю, Вірменією, Грузією, Доном, Естонією, Кримом, Кубанню, Латвією, Литвою, Молдовою, Північним Кавказом, Польщею та Фінляндією. На основі критичного переосмислення існуючого наукового доробку, розроблених нових концептуально-теоретичних і науково-методологічних підходів, аналізу раніше нез'ясованих або маловідомих фактів, із залученням доступних нині першоджерел визначено місце та роль УНР (за часів Центральної Ради та Директорії) та Української Держави (гетьманату П.Скоропадського) у структуруванні постімперського державно-національного простору на теренах Прибалтики, Білорусі, Причорномор'я та Кавказу протягом 1917 - 1921 рр. Обгрунтовано концепцію визрівання об'єктивних тенденцій потенційного регіонального лідерства України серед "окраїнних держав" у даний період, аргументовано висновок щодо провідної ролі України в ініціюванні процесу формування військово-політичних та економічних союзів новопосталих державних утворень на території колишньої Російської імперії в 1918 - 1921 рр. і виявлено причини їх невдачі.

  Завантажити