Визначено, що розірвання договору - це дія, направлена на припинення частково або повністю невиконаного договору на майбутнє. Обговорено положення про те, що за сучасних умов розвитку ринкової економіки, жоден державний орган не повинен мати права спонукати сторони до розірвання договору. Обгрунтовано висновок про те, що свобода розірвання договору є допустимою лише у випадку, коли вона не суперечить інтересам держави або усього суспільства. Встановлено, що основним способом розірвання договору повинна бути угода сторін, оскільки такий спосіб пов'язаний з безконфліктністю. Вперше зроблено висновок про те, що у разі односторонньої відмови від виконання договору часом його розірвання є момент, коли сторона дізналася або повинна була дізнатися про односторонню відмову іншої сторони від договору. Наведено пропозиції щодо введення у цивільне законодавство норм, що стосуються порядку доведення до відома контрагента бажання розірвати договір, який полягає у тому, що з моменту, коли заява про односторонню відмову від виконання договору була доведена до відома контрагента, заявник не має права її відкликати. Удосконалено положення про те, що підставами розірвання договору є одностороння відмова сторони від його виконання, допустима лише у випадку порушення умов договору контрагентом або за неможливості його виконання. Обгрунтовано висновок про те, що витрати сторони, проведені всупереч умовам договору або до його укладання, є ризиком і не можуть вважатися збитками, спричиненими розірванням договору. Встановлено, у результаті цього вони не підлягають стягненню зі сторони, яка допустила порушення умов договору. Дане положення запропоновано внести у новий Цивільний кодекс.

  Завантажити