Визначено душевну гармонію особистості як відповідність та узгодженість усіх її проявів з логікою саморозвитку буття сущого. На основі антропогенезу доведено іманентність душевної гармонії людини як мікрокосму, подібного Макрокосму. Чинники душевного складу особистості висвітлено крізь призму забезпечення ними узгодженості людини з загальносвітовим об'єктивним соціумом в індивідуальному та суспільному аспектах її буття. Особливу роль відведено колективному підсвідомому. Досліджено прояви духовної кризи суспільства як невідповідність суспільного розвитку логіці Світового Розуму та прояви дисгармонії людини на тілесному, душевному та духовному рівнях як особистісна невідповідність даній логіці. Керуючись виявленими закономірностями саморозвитку буття сущого, накреслено найбільш відповідні об'єктивній логіці шляхи подальшого розвитку суспільства та особистості (зокрема, в Україні), які повинні призвести до створення суспільства, в якому особистість - найвища цінність, що закономірно для розвитку самоусвідомлення людини як найвищої видової якості.

  Завантажити