Розглядається історія і сучасний стан проблеми походження давніх носіїв індоєвропейських мов. Проводиться порівняльний аналіз найбільш вагомих і поширених в науці гіпотез, побудованих як на лінгвістичному, так і на археологічному матеріалі, верифікується вірогідність кожної з них через зіставлення з найбільш усталеними і визнаними серед фахівців поглядами на аспекти мовного та етнокультурного (відомого з археологічних джерел) розвитку. Робиться спроба ввести до парадигми індоєвропеїстики деякі нові результати досліджень українських археологів. Підкреслюється необхідність враховувати фактор діахронності (подовженості в часі) не лише процесів зародження і формування індоєвропейської етномовної єдності, а й процесу її розпаду (resp. виокремлення історично відомих груп). Це дозволяє дещо інакше, ніж у більшості досліджень, підійти до питання про культурний стан індоєвропейського суспільства напередодні і під час розпаду мовної єдності. Робиться висновок, що відомим на сьогодні даним найкраще відповідає гіпотеза про розміщення прабатьківщини індоєвропейців в області низинних лісових рівнин між Рейном і Дніпром за епохи мезоліту - раннього неоліту (близько VII - V тис. до н.е.). Розпад індоєвропейської єдності був, вірогідно, пов'язаний з переходом населення Середньої та Північної Європи до відтворювальної економіки.

  Завантажити