Розкрито суть поняття, визначено правову природу, структуру, зв'язки та взаємозв'язки публічності та диспозитивності як кримінально-процесуальних явищ. З'ясовано їх вплив на форму кримінального процесу. Установлено джерела публічності та диспозитивності кримінального процесу. Розглянуто місце інтересу в кримінально-процесуальній діяльності. Визначено коло суб'єктів публічності та диспозитивності у кримінальному судочинстві. Проаналізовано риси, які характеризують процесуальні права та повноваження у кримінальному процесі. Виявлено фактори, що перешкоджають запровадженню диспозитивних прав і дискреційних повноважень у кримінально-процесуальне законодавство та правозастосовчу практику в Україні, а також правові способи та форми їх нейтралізації, у взаємозв'язку з чим запропоновано конкретні диспозитивні та дискреційні норми. Визначено принцип диспозитивності як основне нормативно виражене положення кримінального судочинства, що виражає свободу суб'єктивно зацікавленої особи самостійно або за допомогою захисника/представника визначати форми та способи захисту порушеного права або інтересу, що охороняється законом, предмет процесуального провадження, а також його долю та долю процесу за різних процесуальних стадій і проваджень процесу, у взаємозв'язку з цим сфера дії принципу диспозитивності (матеріального його елементу) визначається залежно від виду кримінального провадження (приватного, приватно-публічного, публічно-приватного або публічного обвинувачення). Розкрито структуру принципів публічності та диспозитивності як сукупності вертикальних і горизонтальних рівнів. До останніх віднесено елементи, взаємопов'язані з реалізацією учасниками процесу матеріальних вимог і здійсненням процесуальних прав. Наведено рекомендації щодо вдосконалення процесуального законодавства у частині узгодження публічних і приватних інтересів.

  Завантажити