Проведено дослідження раціональності у науковому та позанауковому знанні. Визначено, що суть проблеми раціональності загалом, її конкретного виду або історичного типу полягає в тому, що використання конкретного набору принципів і правил, якими керується в своїй діяльності розум, у процесі освоєння світу, організації суспільного життя, перетворенні зовнішнього середовища є малоефективним. Виявлено, що у позанауковому знанні дана проблема набуває двох вимірів: внутрішнього (носії даного виду раціональності відчувають її обмеженість) і зовнішнього, коли обмеженості даного типу досліджує наука. Розроблено концепцію комплементарності наукових і позанаукових форм знання на базі раціональності. Обгрунтовано, що раціональність набуває значення своєрідного "спільного знаменника" для різноманітних форм знання завдяки своїй універсальній структурі, яка включає чотири рівні: цільовий (визначення мети), методичний (вибір засобів її досягнення), алгоритмічний (встановлення порядку дій), суб'єктний (наявність розуму). Показано, що дана структура є універсальною та притаманна будь-якій формі раціональності або її різновидові. Встановлено, що відмінність між конкретними проявами раціональності обумовлена змістом зазначених вище рівнів, передусім методичного, а також історичними умовами реалізації.

  Завантажити