Досліджено структурні, семантичні та прагматичні особливості абсолютної інфінітивної конструкції (АІК) протягом XII - XIX ст., здійснено ідентифікацію джерел її походження в англійській мові. Дану конструкцію визначено як редуковану синтаксичну одиницю, яка утворилася у давньоанглійському простому особово-дієслівному реченні. Суб'єкт дії АІК представлено на рівні поверхневої структури. У розвитку АІК виділено три періоди. Відзначено, що протягом XII - XIII ст. зафіксовано спорадичні вживання АІК, пізніше (у XVI - XV ст.) вона переважно вживалася у східно-центральному діалекті. Запропоновано тезу, що вплив риторичного мистецтва та розвиток аргументованого мовлення сприяли подальшому поширенню АІК. Зазначено, що за своєю структурою АІК поділялась на два типи: непоширені та поширені, які складаються з певних моделей. У середньоанглійський період для непоширених типів характерним є порядок "суб'єкт - об'єкт - дієслово" (SOV). Відзначено, що порядок поширених типів АІК відповідає типу "суб'єкт - дієслово - об'єкт" (SVO), властивий структурі простого речення. У ранньоанглійський період (XVI - XVII ст.) частота АІК скорочувалась, а її структура ускладнювалась. Протягом XVIII - XIX ст. вживаність АІК у текстах зростала, її структура ставала простішою, а SVO-порядок - домінуючим у непоширених і поширених типах. З текстів XII - XIX ст. виокремлено чотири основні семантичні групи АІК: оцінні, приєднувальні, уточнювальні та кваліфікативні.

  Завантажити