Представлено результати історіософського аналізу розвитку Греко-Католицької церкви на території українських і білоруських земель, починаючи з часів Берестейської церковної унії та закінчуючи першою половиною XX ст. у період остаточного оформлення новочасних української та білоруської націй. Особливу увагу приділено осмисленню етнічного аспекту Берестейської церковної унії у полемічній літературі кінця XVI - початку XVII ст. Виявлено суттєві регіональні відмінності у діяльності Греко-Католицької Церкви на території українських і білоруських земель. З'ясовано, що на початковому етапі становлення Греко-Католицька Церква була більш поширена у білоруських регіонах і могла перетворитись у національну релігію білорусів і важливий чинник формування їх національної свідомості. Показано, що поширення унії на українських землях призвело до серйозних міжконфесійних конфліктів і трактування праволав'я як "своєї віри" українців. Виявлено, що політичні зміни кінця XVIII - початку XIX ст. (розподіл Речі Посполитої, приєднання білоруських і значної частини українських земель до складу Російської імперії) створили ситуацію, в результаті якої Греко-Католицька Церква припинила своє існування на "традиційних" територіях і перестала відігравати роль фактора націогенетичних процесів. Встановлено, що лише на Галичині та Закарпатті Греко-Католицька Церква стала важливим чинником національного відродження, що обумовлено більш вираженою традиціоналістською орієнтацією духовенства даної конфесії у зазначених регіонах та особливостями функціонування Греко-Католицької Церкви за умов Австро-Угорської імперії (зокрема, їй надавалось певне сприяння та підтримка проукраїнської орієнтації), а також деякими чинниками суб'єктивного характеру (діяльністю "руської трійці" та митрополита А.Шептицького).

  Завантажити