Вперше виявлено реконструкціоністський потенціал існуючих у зарубіжній і вітчизняній соціології підходів щодо аналізу освіти, який полягає у спрямованості на перетворення соціальних об'єктів за новими принципами відповідно до вимог часу. Вперше на підставі соціокультурного й компетентнісного підходів сформульовано основні засади соціально-реконструкціоністської парадигми підготовки фахівця у сучасному ВНЗ. Визначено роль гуманітаризації, фундаменталізації, індивідуалізації й технологізації культуротвірного процесу у вищій школі у процесі підготовки нового типу працівника, здатного до реконструктивної діяльності. Обгрунтовано принцип випереджального розвитку, який вимірюється не рівнем професійної культури, а рівнем загальної культури особистості. Доповнено визначення професійної культури соціально-реконструкціоністським компонентом, який є механізмом соціальної взаємодії особистості спеціаліста з мінливою оточуючою дійсністю. Розширено уявлення про основні риси діяльності фахівця за рахунок введення змістовного наповнення "креативності" для позначення високого інтелектуального рівня людини, яка здатна раціонально й ефективно вирішувати проблеми реконструювання за новими принципами. Доповнено реконструкціоністським вектором механізми соціалізації, інкультурації й самоосвіти майбутнього фахівця. Вперше розкрито роль індивідуалізації як основи для розвитку соціально-реконструктивістських здібностей, а також необхідність формування соціологічної уяви молодого спеціаліста як інструмента світоглядної й методологічної культури у процесі його самореалізації в різних соціальних контекстах.

  Завантажити