Розроблено теоретико-методологічні засади аналізу текстів сповідально-молитовного спрямування в українській класичній літературі. Здійснено термінологічне структурування та кореляцію відповідного поняттєво-категоріального апарату. З'ясовано онтологічні, психологічні та культурологічні джерела молитвоцентричного тексту, особливості його функціонування в українському духовно-мистецькому просторі (у фольклорних замовляннях, закляттях, добризиченнях, найстарших руських писемних самозаклять, "Слові про Ігорів похід", перекладній та оригінальній сакральній літературі, "Слові о Лазаревім воскресінні" Кирила Туровського, анонімному "Сказані про Бориса та Гліба", "Слові про Закон і Благодать" Іларіона, "Молінні Данила Затворника", Києво-Печерському патерику, сповідальному слові та молитовних мотивах у творчості Т.Шевченка, П.Куліша, І.Франка, В.Стефаника). Досліджено ейдологію, іконіку, хронотопну організацію молитовності та співідальності як мотиву і лейтмотиву. Проаналізовано показові у даному аспекті художні твори з погляду взаємодії їх естетичних і поетологічних констант і домінант, типології та своєрідності втілення сповідально-молитовних мотивів у текстах різних родів, видів, жанрів.

  Завантажити