Здійснено порівняльний аналіз синтаксичних, лексичних, стилістичних і прагматичних особливостей спонукальних конструкцій в англійській та українській мовах. Запропоновано класифікацію засобів вираження спонукання у даних мовах, згідно з якою виділено моно- та поліфункціональні засоби вираження спонукання. Значну увагу приділено недостатньо дослідженим, поліфункціональним засобам вираження спонукання (спонукальним конструкціям з перформативними дієсловами, дієсловами у формі дійсного, умовного способу та конструкціям з неособовими формами дієслова). Завдяки здійсненому аналізу спонукальних конструкцій з урахуванням виконання дії виявлено ізоморфні риси у зіставлених мовах, подібність у якісному та кількісному складі можливих моделей конструкцій, що спонукають другу та третю особу до дії. Зауважено, що диференційні ознаки виявляються у соціативних конструкціях. Шляхом міжмовного зіставлення проаналізовано мовленнєві акти, у яких вживаються спонукальні конструкції: директиви та менасиви. Як прагматичні типи директивів виділено три групи мовленнєвих актів: прескриптиви, реквестиви, сугестиви. Групу менасивних мовленнєвих актів складають застереження та погроза. У досліджених мовленнєвих актах спонукання експлікується не тільки за допомогою імперативних конструкцій, найбільш універсального та спеціалізованого способу вираження спонукання, але й поліфункціональних конструкцій.

  Завантажити