Показано, що справедливість є однією з найважливіших філософсько-правових категорій, смислове значення якої взаємопов'язане з демократією, рівністю, свободою, відповідальністю, системою правих норм і державним устроєм. Відзначено, що на даному етапі українського державотворення категорія справедливості ще не знайшла достатнього усвідомлення на рівні суспільної свідомості (особливо у правлячої верстви). Зазначено, що ідея справедливості як філософська категорія зародилася в античні часи, знайшла свій розвиток у працях Платона, Аристотеля, Плотіна, Цицерона. У період Відродження та Просвітництва європейська цивілізація звернулася до ідеї справедливості, відбулися розвиток й адаптація до обставин Нового часу. Уперше ідею справедливості як системотвірну було втілено до практики державного будівництва наприкінці XVIII ст. у США, пізніше - у Франції, у XIX - XX ст. - у будівництво незалежних національних держав. Такими українськими мислителями, як Т.Шевченко, М.Драгоманов, І.Франко, Б.Кістяківський, В.Липинський, М.Грушевський, В.Винниченко ідея справедливості імплантувалася в програму національного визволення та творення української незалежної суверенної соборної держави. Ці ідеї розвивалися діячами національно-визвольного руху, передовими українськими інтелігентами другої половини XX ст. та почали впроваджуватися до практики державного життя із здобуттям Україною незалежності. Зауважено, що практика українського державотворення має значні проблеми, які проявилися у процесі демократизації (як її тіньова сторона), у приватизації державної власності, аграрній реформі, діяльності судових і правоохоронних органів. Проаналізовано наявні проблеми та визначено можливі шляхи їх вирішення. Зроблено висоновок, що європейський вибір неможливий без втілення ідеї справедливості до української практики державотворення.

  Завантажити