Досліджено становище та діяльність пізньопротестантських громад Правобережної України у 1900 - 1917 рр. З'ясовано комплекс факторів, які сприяли поширенню євангельських і есхатологічних віровчень у православному середовищі. Визначено риси внутрішнього устрою пізньопротестантських громад та проаналізовано їх роль у процесі поширення протестантизму. Розглянуто соціальний і національний склад протестантських громад та динаміку його змін. На базі використання широкого кола джерел і літератури відображено головні напрями діяльності протестантів, головним з яких була місіонерська робота. Висвітлено заходи сектантів у сфері видавничої справи, освіти та виховання членів своїх громад. Проаналізовано участь віруючих у громадській роботі. Значну увагу приділено аналізу взаємин протестантів з органами російської адміністрації та представниками православної церкви. З'ясовано, що напруга у стосунках між ними зумовлювалася протилежністю їх інтересів. Сектанти намагалися поширити своє віровчення у православному середовищі, що спричинило протидію з боку РПЦ. Позиція владних структур у ставленні до сектантів в основному визначалася бажанням захистити православну церкву та максимально обмежити діяльність віруючих пізньопротестантських громад.

  Завантажити