Досліджено стильову парадигму перської новелістики періоду її становлення й утвердження (1920 - 1930-ті рр.) та на етапі розквіту у 1940-х рр. Проаналізовано тексти провідних перських письменників, таких як Мірза алі Акбар-хан Дегхода (1879 - 1956), Мохаммад Алі Джамаль-заде (1892 - 1997), Сейд Мохаммад Багер Хеджазі (1901 - 1974), Садек Хедаят (1903 - 1951), Бозорг Аляві (1904 - 1997). Зроблено висновок, що традиція радянського літературознавства характеризувати перську новелістику 1920 - 1940-х рр. як прояв реалістичної поетики, а її здобутки оцінювати за критеріями художнього методу реалізму, зумовлена історичними обставинами та особливостями даної епохи. На підставі грунтовного вивчення творчості перських письменників розкрито стильове багатство новелістики, активне звернення митців до поетики модернізму, що ніяк не применшує художню цінність їх творів, а навпаки, збагачує образну та стильову палітру тестів, надає їм яскравості та самобутності. Відзначено, що іранське літературознавство не розмежовує новелу й оповідання, які визначаються єдиним терміном "дастан-е кутах". На підставі вивчення вітчизняного літературознавчого досвіду стильову парадигму малої прози розглянуто за жанровими різновидами - власне оповідання, новела, мініатюра, казка, новела-нарис. Зроблено висновок про новелістичну тенденцію або спрямованість твору, що реалізується засобами певного стилю за законами внутрішнього розвитку тексту. Вперше визначено стильові константи та домінанти перської новелістики 1920 - 1940-х рр., у даних творах виявлено широкий спектр різних естетичних систем.

  Завантажити