Розглянуто механізми проникнення похідних 1,4-бенздіазепіну через роговий шар in vitro та in vivo з використанням різних підсилювачів проникності. Обгрунтовано необхідність врахування ліпофільності активної речовини під час розробки тренсдермальних систем з використанням підсилювачів проникності. Показано, що за умови трансдермального введення для феназепаму та 3-гідроксифеназепаму спостерігається високий ступінь гальмування малих і великих судом та практично повна відсутність ефекту міорелаксації. Зазаначено, що у разі трансдермального введення біодоступність складає для фенозепаму 40 % для крові та 20 % для головного мозку, а для 3-гідроксифеназепаму - 28 % і 26 % відповідно. Встановлено, що введення лауринової кислоти до складу трансдермальної терапевтичної системи збільшує біодоступність феназепаму у 3 - 4 рази. На підставі проведених досліджено запропоновано нове похідне утворення 1,4-бенздіазепіну у вигляді лаурат 3-гідроксифеназепаму. У випадку внутрішньовенного введення встановлено високу протисудомну дію даного препарату протягом 72 год., а за трансдермального - 96 год. Продемонстровано перспективність використання трансдермальних систем, що містять феназепам і 3-гідроксифеназепам для запобігання проявів субсудомного стану у тварин у період абстинентного синдрому.

  Завантажити