Проаналізовано процес переходу від традиційних концепцій пізнання до його сучасного бачення, вперше зроблено спробу систематизувати основні риси цього процесу на різному рівні узагальнення. Запропоновано гіпотезу про новий тип взаємин факту та смислу, які мають складати комплементарну пару, - фактуально-смисловий континуум. Висловлено гіпотезу, що такий тип їх взаємин відповідає мультиуніверсальності буття як найбільш адекватний інструмент її пізнавального "освоєння". Переосмислення мети та ролі епістомології вимагає нових підходів у баченні пізнання як утворення фактуально-смислових зв'язків, а саме, вимагає переходу від планарної "теорії пізнання" (яка претендувала на здатність однозначно описати пізнання) до багатомірної "філософії пізнання". У контексті запропонованого підходу пізнання слід розглядати як неперервний динамічний процес, невід'ємний від емпіричної та раціональної діяльності, пов'язаної з розв'язанням проблем, з чергуванням спроб та помилок. Результатом цього процесу стає знання, яке утворює фактуально-смисловий континуум, який може бути розкрито залежно від набору проблем, які необхідно розв'язати. Перевагою такого підходу є можливість поєднання традиційних цінностей наукового пізнання (точність опису об'єкту та можливість його представлення через набір інваріантів) - стосовно виокремленого "світу" та розуміння обмеженості такого представлення, розуміння його контекстної та ситуаційної обумовленості, що дозволяє зберігати нерозривність традицій мислення, в той же час маючи значний потенціал для переосмислення реальності у новій ситуації.

  Завантажити