Здійснено комплексне дослідження місця та ролі Українського гетьманату у протистоянні країн Центрально-Східної, Східної та Південно-Східної Європи з Османською імперією у другій половині XVII ст. У контексті міжнародних відносин здіснено системний і порівняльний аналіз зовнішньої політики українських урядів лівобережної та правобережної частин Української держави. Доведено, що, не зважаючи на конфлікт між Османською імперією (включно з Кримським ханством) й Австрійською імперією, Венеціанською республікою, Річчю Посполитою (за підтримки Ватикану) та Московською державою, українські правителі були вимушені лавірувати між польським королем, російським царем, турецьким султаном і кримським ханом, переходити з одного боку на інший, відмовлятися від протекції одного володаря-сюзерена на користь іншого. В окремі періоди гетьмани визнавали залежність від кількох сусідніх монархів одночасно, що дозволило зробити висновок про проведення ними полівасалітетної зовнішньої політики. Водночас, розділення України між Варшавою, Москвою, Стамбулом і Бахчисараєм означало започаткування процесу поступової втрати Українським гетьманатом політико-правової суб'єктності у міжнародних відносинах кінця 1660 - 1690-х рр.

  Завантажити