Досліджено антропологічний зміст категорії "уяви", яку запропоновано визначити як спонтанну здатність людини, що поєднує досвід її існування у єдиний горизонт. Запропоновано цілісний антропологічний та культурологічний підхід до розуміння феномену уяви як сили людської душі, що долає амбівалентність моделі співвідношення здатностей, яка була розроблена у класичному раціоналізмі. Розуміння природи синтетичної здатності дає змогу підняти статус філософської антропології з рівня емпіричної науки про психічні здатності до трансцендентального типу філософування. Показано, що поза процесом пізнавання уява виходить за межі служіння розуму та отримує свій власний апріорний принцип, що свідчить про наявність самодіяльності у автономній сфері. У царині культури функція трансцендентального синтезу уяви стає породжуючою моделлю культуротворення. Образом автономної сфери уяви у феноменальному світі стає гра як "особливе місце її існування". Зауважено, що у своїй культуротворчій функції уявне не суперечить реальному, а утворює з ним трансцендентальну єдність.

  Завантажити