У дисертації досліджується взаємна кореляція проблеми "початку" і "кінця" філософії історії як системи. Зазначається, що "початок" філософії є результатом саморефлективної систематизації філософської і історичної свідомості до рівня поняття "історія" як телеологічного, гомогенного, інтелігібельного в своїй раціональності процесу. Виділені перехідні форми становлення філософії історії: "передфілософія історії"; християнська теологія історії, або "протофілософія історії"; етап системного оформлення і його завершення в класичній філософії історії Гегеля. Висувається гіпотеза про "кінець" філософії історії як її структурно-епістемологічну диференціацію: одночасно "розчинення" філософії історії в єдиному для соціогуманітарних дисциплін епістемологічному просторі історії, покликаному визначати, що і як ми можемо знати про історію, та її розпад на окремі "розділи" досліджень. Обгрунтовується положення про відповідність "кінцю" філософії історії на теоретичному рівні історичного пізнання зміни парадигми "всесвітньої історії" парадигмою "загальної історії" на його емпіричному рівні історичної науки. "Загальна історія" не об'єднує всі історичні події, тенденції і процеси в лінійно-прогресивному ряді всесвітньої історії, а в системному аналізі історичних змін суспільства множить кількість подій і структур, а також зв'язків і відповідності між ними. Паралельно відбувається заміна великого синтезу історії людства у всесвітньому масштабі, малим, - як правило, цілісним образом людини у всьому різноманітті її виявів в конкретно-історичному середовищі.

  Завантажити