Установлено, що за одночасної трансплантації нирки та нефрекомії полікістозно зміненої нирки реципієнта післятранспланаційний період супроводжується розвитком гнійно-септичних ускладнень, що зумовлює необхідність попередньої нефректомії у даної категорії хворих. Доведено, що попередня нефректомія власних нирок у хворих на полікістозну хворобу та хронічний пієлонефрит знижує ризик септичних ускладнень та подовжує строки функціонування трансплантату. Виявлено, що у 4,7 % хворих, що лікуються хронічним гемодіалізом, має місце розвиток вторинного гіперпаратиреозу, який потребує хірургічного лікування. Зазначено, що субтотальна паратиреоїдектомія призводить до поступової регресії клінічних і рентгенологічних симптомів гіперпаратиреозу та нормалізації фосфорно-кальцієвого обміну. Доведено можливість хірургічної підготовки хворих з хронічною нирковою недостатністю, що ускладнилася уремічною тампонадою серця, до трансплантації нирки. Установлено, що у випадку спонтанного розриву алотрансплантату видалення його показано лише за умов тромбозу ниркової вени трансплантату та за гострого відторгнення III ступеня та гострого канальцевого некрозу. На підставі результатів проведених досліджень розроблено комплексну хірургічну програму трансплантації нирки, яка передбачає дотрансплантаційну підготовку, саме трансплантацію та хірургічну корекцію ускладнень у післятрансплантаційному періоді, завдяки здійсненню якої досягнуто показники: річну виживаність ниркового трансплантату у 77,5 % випадків та функціонування алонирки протягом п'яти років - 64,5 %.

  Завантажити