Розглянуто проблему виміру музичного часопростору в епоху Ars nova, базуючись на матеріалі музично-теоретичних трактатів, музичної творчості Філіпа де Вітрі, Гійова де Машо, композиторів ars subtilior. Виявлено основні музичні часопросторові координати та вектори. Визначено методологічні засади та критерії для встановлення понятійності часу у контексті наукової та художньої думки зазначеної епохи. Феномен часопростору Середньовіччя розглянуто у аспекті змін у суспільній свідомості, у художніх пріоритетах. Запропоновано ідею тотальної прорахованості мистецького часопростору через мензуру та пропорційність як основи формування багатовимірності конструкцій і основного принципу музичної форми як процесу, самодостатнього цілого. Виведено панівні принципи пропорційності на базі мотетів, ліричних композицій, Меси Нотр-Дам. Розглянуто атрибутивно-семантичний комплекс музичного часопростору Ars nova й аспектів його раціоналізації на культурологічному, теоретичному, семіотичному, математичному та композиційно-структурному рівнях.

  Завантажити