Показано, що витоком феномену поетичного мислення Античності у Давній Греції є поняття "пойесіс" як витворення, вищим проявом якого є самопізнання. На підставі розуміння твірної природи поетичного мислення розкрито його формальні та змістові аспекти. Формально фрейм пойесісної дії визначаться твірними структурами: сказанням як формуванням образу світу, який у своїй анонімності онто-гносео-аксіологічно визначає умови буття людини в його словесному вимірі; писанням як творчим процесом, за якого персоніфікується цей завданий у вигляді тої ж фабули образу світу та розсуваються його горизонти; читанням як прилученням до явищ культури, в якому здіснюється відкриття у самій людині нових рівнів буття та читач є співавтором письменника. Зміст феномену поетичного мислення розкрито на підставі комплексного історико-філософського аналізу едіопології Софокла як поетичної реалізації головних смислових інтенцій епохи. Досліджено трагічність самопізнання Едіпа у контексті філософсько-антропологічних ідей Античності та виявлено твірну природу дбання, діалогу, трагедії як структури, що породжує певний етафізичний досвід, а також саму едіпологію як розгортання фундаментального питання про буття людини, яке поєднує міфологічні, гносеологічні й онтологічні аспекти. Розуміння твірної природи поетичного мислення є однією з умов існування культури як такої.

  Завантажити