Вперше досліджено регуляторну роль механічного напруження у процесах синтезу, процесингу та визначенні структурних характеристик основних біополімерів сполучної тканини - колагену типу I, еластину і глікозаміногліканів. Виявлено, що підвищення механічного напруження у фізіологічних межах викликає інтенсифікацію синтезу всіх вивчених структурних біополімерів. Встановлено зміну співвідношень інтенсивностей їх синтезів, що призводить до зміни питомого вмісту кожного з вивчених біополімерів і, як наслідок, до зміни кількісного та якісного складу міжклітинного матриксу. З'ясовано, що відповідно до цього змінюються і біомеханічні властивості сполучної тканини в цілому. Виявлено, що у межах фізіологічних напружень досліджуване явище може бути адаптацією до підвищення фізичних напруг, а поза цими межами - основою патології. На прикладі аорти (як моделі) доведено, що механічне напруження може ускладнювати та прискорювати розвиток атеросклерозу судин. Вперше виявлено, що під впливом даного явища в тканині знижується ступінь внутрішньоклітинних ферментативних модифікацій колагену типу I - гідроксилювання пролілу, окиснювального лезамінування лізилу та гідроксилізилу, а ступінь глікозилювання, навпаки, збільшується, що призводить до зниження термостабільності молекул колагену та їх комплексів з полісахаридами.Встановлено, що структурний стан цих ланок визначає характер зворотних зв'язків у системі клітина - міжклітинний матрикс.

  Завантажити