Визначено незалежні предиктори та розроблено новий алгоритм індивідуального прогнозування довготермінового виживання пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (ХСН) і систолічною дисфункцією лівого шлуночка (СД ЛШ) з метою вдосконалення підходу до диспансеризації таких хворих. Проаналізовано прогностичну значущість кожного з показників, одержаних з використанням загально-клінічного, лабораторного й інструментального методів обстеження. Виживання хворих з клінічно діагностованою ХСН і СД ЛШ протягом 12-ти, 24-х, 36-ти місяців складає відповідно 79,1 %, 64,8 % та 59,2 %. На підставі даних щодо кумулятивного виживання протягом трьох років хворих з ХСН і СД ЛШ виявлено залежності від етіології основного захворювання - дилатаційної кардіоміопатії (ДКМП) чи ІХС, функціонального класу ХСН, наявності фібриляції передсердь та значення індексу маси тіла (ІМТ) і не залежить від віку:, статевої належності та давності виникнення ознак ХСН. Для відносно коротких термінів (6 - 12 міс.) найбільш негативну прогностичну значущість мають певні показники, а саме: індекс НОМА = інсулін (Мод/мл) times глюкоза (ммоль/л)/22,5 (у.о.), значення САТ, ІМТ, рівень сечової кислоти у плазмі. Для більш віддаленого прогнозу (18 - 36 міс.) щодо життя пацієнтів з ХСН та СД ЛШ значущими негативними предикторами є середньодобова частота серцевих скорочень, передньо-задній розмір лівого передсердя та рівень інсуліну в крові. Предикторами вірогідно гіршого виживання пацієнтів з ХСН і СД ЛШ є прийом підтримуючих доз ангіотензин-перетворювального ферменту та beta-адреноблокаторів, менших за 20 % та 50 % від відповідних цільових.

  Завантажити