Досліджено питання стану серцево-судинної системи та ліпідного обміну у хворих з метаболічним синромом (МС), а також ефективності застосування препаратів метаболічної дії (триметазидину та мілдронату). Для хворих з МС характерний більш тяжкий перебіг артеріальної гіпертензії (АГ), що підтверджено на підставі наявності більших показників "навантаження тиском" за добу та вищої варіабельності артеріального тиску. Встановлено, що за умов МС у разі переважання концентричної гіпертрофії серця значно частішою є ексцентрична гіпертрофія та не реєструється нормальна геометрія серця. У таких хворих наявні прогностичні проблемні типи порушень діастолічної функції серця, а саме: псевдонормальний і рестриктивний. Серед порушень серцевого ритму для МС характерні пароксизми суправентрикулярних порушень серцевого ритму, а саме: пароксизмальної тахікардії та миготливої аритмії. Жирнокислотний спектр ліпідів мембран еритроцитів хворих з метаболічним синдромом характеризується збільшенням насиченості та зменшенням ненасиченості за рахунок арахідонової, лінелевої та докозагесаєнової кислот. Установлено, що застосування триметазидину за умов комплексного лікування метаболічного синдрому сприяє покращанню насосної функції серця та змінює жирнокислотний склад ліпідів мембран еритроцитів, а саме: зменшує рівень лінолевої кислоти та значно перевищує рівень арахідонової кислоти. За цього препарат не впливає на показники артеріального тиску. Застосування мілдронату на тлі комплексного лікування МС не впливає на показники жирнокислотного складу мембран еритроцитів, покращує насосну функцію серця та підсилює гіпотензивний ефект лізиноприлу у хворих з МС. Відзначено, що за умов комплексного застосування обох засобів відбувається нормалізація жирнокислотного спектра ліпідів мембран еритроцитів, зменшення надшлуночкових пароксизмальних порушень серцевого ритму, покращання насосної функції серця та наявний позитивний вплив на параметри добового моніторування артеріального тиску.

  Завантажити