Проведено психологічне дослідженя процесу появи відстороненості внутрішнього світу людини від навколишнього світу за допомогою феномену "психологічне дистанціювання" у контексті цілісної організації внутрішнього світу суб'єкта. Проаналізовано підходи вітчизняних і зарубіжних учених щодо визначення специфічності психічного простору-часу. Зроблено висновок, що психологічне дистанціювання є властивістю просторово-часової організації внутрішного світу, а у контексті формування суб'єктивного досвіду - наслідком його неутворення і дезінтеграції всього психічного життя людини. Визначено особливості самовідчуття, характерні для психологічного дистаціювання, на матеріалі уявлень про себе "очима іншого". Розроблено методичний підхід, що дозволяє робити висновки про схильність суб'єкта до психологічного дистанціювання. Виявлено значущі зв'язки між схильністю мати психологічне дистанціювання й ознаками дезадаптації особистості суб'єкта.

  Завантажити