Виокремлено функції уяви та фантазії у філософських концепціях межі XVIII - XIX ст. (І. Канта, Ф. Шеллінга та Ф. Шлегеля), літературно-поетичній творчості англійських романтиків (С.Т. Кольриджа та У. Вордсворта, Ч. Лема, Л. Хента, У. Хезлітта та Дж. Кітса, П. Шеллі, Дж. Байрона, В. Скотта) і взірців образотворчого мистецтва (Дж. Каналетто, Ю. Робера, Дж. Піранезі, Ф. Гойї) та виявлено специфіку їх утілення у музичному мистецтві віденського класицизму. Проведено дослідження фортепіанних фантазій віденських класиків у контексті філософсько-художніх концепцій даної епохи про уяву. Уперше у вітчизняному музикознавстві проаналізовано та введено до науково обігу фортепіанні фантазії Й. Гайдна (C-dur) та І.Н. Гуммеля (E-dur), а також чотириручні клавірні фантазії В.А. Моцарта. Розроблено типологію фортепіанних фантазій віденських класиків на підставі відображених у них філософсько-художніх функцій уяви (фантазія як споглядання, сновидіння, гра). Показано значення фортепіанних фантазій епохи віденського класицизму як своєрідних посередників між добою бароко та романтизмом. Досліджено процес передбачення "синтезу мистецтв" як метод романтизму, виражений у взаємодії філософсько-художніх концепцій уяви в аспекті трактувань їх функції та жанру класицистичної фортепіанної фантазії. Виділено індивідуальні ознаки трактування жанру фантазії у творчості В.А. Моцарта, Й. Гайдна, І.Н. Гуммеля, Л. Бетховена.

  Завантажити