Досліджено історію розвитку української радянської історіографії післясталінської доби в аспекті опрацювання нею історії України. Розглянуто взаємодію соціальних та інтелектуальних чинників, що впливали на професійне вивчення національної минувшини. Проаналізовано концепції та інтерпретації історії України, які створювалися та насажувалися в історичній науці УРСР середини 1950-х - середини 1980-х рр. Показано суттєвий вплив політико-ідеологічного курсу радянського режиму в Україні на розвиток української радянської історичної науки. Висвітлено еволюцію офіційного тлумачення української історії протягом досліжуваного періоду. Описано механізми впровадження офіційної історичної доктрини у практику професійного історіописання в УРСР. Виявлено вплив загальносоюзного історіографічного процесу на творчу діяльність українських дослідників історії України, розкрито їх роль у формуванні наукових образів української минувшини. Висвітлено основні положення офіційної концепції історії України, яких дотримувались учені республіки. Зроблено висновок, що у період після 1953 р. історіописання в Україні зазнало чималого впливу пробудженої або розкріпаченої у ході лібералізації режиму етнонаціональної свідомості українських істориків. Проаналізовано співвідношення соціальних та інтелектуальних чинників у формуванні радянської картини української історії. З'ясовано, що у період десталінізації та лібералізації національної політики в українській радянській історіографії було переглянуто екстремальну російськоцентричну картину українського історичного процесу. Досліджено комплекс публікацій українських істориків, які за умов деякої лібералізації історичної політики в УРСР вивчали проблеми національного минулого у неортодоксальному аспекті. Доведено, що в історичній науці УРСР другої половини 1950-х - початку 1970-х рр. існувала нонконформістська течія. Обгрунтовано періодизацію української радянської історіографії історії України.

  Завантажити