Обгрунтовано історичну роль Харківської домрової школи у контексті професійної музично-виконавської культури України. На підставі вивчення унікального виконавського досвіду музикування на народних струнно-щипкових інструментах на Слобожанщині розроблено модель теорії домрового виконавства. Визначено пріоритетні напрями дослідження специфіки домрового мистецтва (семантичний, функціонально-структурний, метод системного моделювання). У науковий обіг інтерпретології впроваджено фундаментальні дефініції дослідження домрового виконавства (домрова школа, виконавський стиль домриста, виконавська семантика та поетика). Проаналізовано діяльність видатних представників Харківської домрової школи у спадкоємності декількох поколінь, зокрема, досліджено творчу спадщину її композиторів, які створили основні жанрово-стильові моделі домрового інструменталізму (на матеріалі маловивчених оригінальних творів для домри Д. Клебанова, І. Ковача, В. Подгорного, Б. Міхеєва). Розкрито провідну роль домристів-композиторів у процесах створення оригінального стилю й удосконалення репертуару на прикладі діяльності Б. Міхеєва. Проаналізовано концертно-конкурсну та фестивальну практику домрового виконавства у контексті інтеграції слов'янських культур.

  Завантажити