Досліджено процеси формування теоретичних і практичних засад кодикографії (описування рукописних книг) та бібліографічного описування стародруків у період збирання, реєстрації, камерального описування рукописно-книжної спадщини, формування історико-книгознавчих засад її наукового дослідження, що розгорталися на території України, яка перебувала у складі Російської та Австро-Угорської імперій. Відзначено період 1870 - 1930-х рр. в історії українського книгознавства як період становлення камеральних і єдиційних методів археографії рукописної книги, що надалі переростає в кодикографію, та бібліографії стародруків. Зазначено, що синкретична стадія розвитку спеціальних історико-філологічних дисциплін пов'язана з накопиченням описового матеріалу, осмисленням структури та методів набуття спеціального знання щодо книги як самостійного історичного джерела, формування об'єкта, предмета та методів книгознавства, зокрема, її частини - історії книги. Виділено чотири етапи розвитку опису книжних джерел, від загально-реєстраційного до науково-джерелознавчого, що відзначив формування теоретико-методологічних засад книгознавства. Визначено декілька підходів до стану наукової каталогізації рукописних книг і стародруків у цей період і типи наукового опису. Висвітлено центральні та регіональні наукові центри збирання та дослідження книги, напрями дослідження, специфіку широкого залучення дослідників книги, їх внесок у процес збирання, науковий опис, залучення до наукового обігу книжної спадщини, проведено бібліографічну реконструкцію складу наукових праць в галузі кодикографії та бібліографії стародруків.

  Завантажити