Розглянуто проблеми невідповідності між існуючими в сучасному суспільстві проблемами у формуванні соціального знання (СЗ), що наближає об'єктів соціального конструювання до істинного знання про процеси у суспільстві, що віртуалізується, з рівнем розробки категорії СЗ в соціологічній науці в параметрах епістемологічного виміру. Основну категорію - "соціальне знання" - розглянуто в епістемологічному вимірі з урахуванням пари амбівалентних властивостей об'єктів і зовнішнього контексту. Увагу приділено теорії постконструктивізму, спрямованій на розуміння організації соціальної реальності як тієї, що конструюється активними суб'єктами соціальної системи з перерозподілом у ній знань за двома категоріями - знання соціальних конструкторів-проектувальників і знання користувачів. СЗ визначено як комплекс самовідчуттів і усвідомлень реальності, необхідний для впевненості, і умови, що його (комплекс) створюють. Показано, що метою СЗ як диспозиційної системи є вироблення комплексу усвідомлень і самоусвідомлень реальності, необхідної для впевненості, самостійності (єдності прагнення до вільного самовизначення і самонормування), а також вироблення умов, що створюють цей комплекс. Проаналізовано функції СЗ. Критичний метод визначено як інструмент відбору та коригування знань із орієнтацією на встановлення онтології того, що відбувається, або істинності в широкому її розумінні. Формування СЗ розглянуто у вигляді розвитку у індивідів критико-пізнавальної свідомої діяльності.

  Завантажити