Зазначено, що Львівський церковний собор 1946 р. розглядається як прагнення комуністичної влади формально легітимізувати церковну монополію підконтрольної Російської православної церкви на західноукраїнських землях, встановити таким чином повний ідеологічний контроль над духовним життям західних українців. Встановлено, що його проведення мало завершити нищення УГКЦ як національної релігійної структури, що своїм існуванням перешкоджала утвердження комуністичного режиму. Зазначено, що у боротьбі з греко-католиками використовувався широкий арсенал ідеологічних, репресивних і адміністративних методів, головну роль у реалізації політики комуністичного керівництва відіграли органи державної безпеки. Показано штучність розриву унії та процесу "возз'єднання" з РПЦ, репресивні механізми впливу держави на ієрархів, священиків і віруючих УГКЦ, жертовну готовність греко-католицького духовенства відстоювати свою віру всупереч офіційній політиці радянської влади.

  Завантажити