Встановлено, що регулярні донації крові супроводжуються розвитком залізодефіцитних станів, які можуть перебігати у вигляді латентного дефіциту заліза або залізодефіцитної анемії, за цього ступінь дефіциту залежить від тривалості донорського стажу та кількості донацій. Доведено, що розвиток залізодефіцитних станів у донорів крові не завжди супроводжується зміною показників периферичної крові та показника концентрації гемоглобіну, що використовується у службі крові для оцінювання можливості участі у донації. Встановлено, що залізодефіцитні стани у донорів крові супроводжуються порушеннями метаболізму вуглеводів у еритроцитах венозної крові, які мають вторинний, неспецифічний характер, а їх глибина залежить від ступеня дефіциту заліза. Показано, що застосування препаратів сульфату заліза з метою корекції виявлених залізодефіцитних станів у донорів крові, ефективно усуває дефіцит заліза та вторинні порушення метаболізму вуглеводів у еритроцитах периферичної венозної крові упродовж двох чи трьох місяців, залежно від ступеня дефіциту заліза.

  Завантажити