Досліджено український роман 1920 - 1930-х рр. у контексті національно сфокусованої експлікації категоріальної генези й статусу автора, модифікацій авторства; комплексного вивчення й систематизації провідних наукових підходів до осмислення концептів "автор", "авторська свідомість" (АС). Теоретично обгрунтовано категоріальний вимір феномену АС в інтерсуб'єктивній експлікативності - на рівні відношення до світу, соціуму, власного "я" до Іншого, як іншого "я". Проведено комплексний системний аналіз романів 1920-х (Г. Брасюка, Д. Бузька, М. Івченка, М. Йогансена, Г. Коляди, М. Могилянського, В. Підмогильного, М. Хвильового, Г. Шкурупія, Ю. Шпола та ін.) і 1930-х рр. (О. Десняка, Г. Епіка, П. Капельгородського, О. Копиленка, О. Кундзіча, Ю. Шовкопляса та ін.), описано механізми формування, динаміку розвитку та логіку трансформації АС. Виділено парадигму "модусів буття" ментальної сфери творця романного тексту, яка в межах зазначеного періоду виражає три типи художнього дискурсу - відповідальності, свободи і влади. Визначено параметри конвергентної, дивергентної, авторитарної я-свідомості автора. Розкрито особливості та форми вираження в площині твору, механізми актуалізації в художніх системах окремих письменників та в українській романістиці 1920 - 1930-х рр.

  Завантажити