У дисертації проведено комплексне дослідження парадигми юридико-правового розуміння інституту адвокатури. Сферу дослідження концепції розуміння інституту адвокатури запропоновано розглядати крізь призму таких підходів: підходи до розуміння адвокатури за функціональним призначенням; підходи до розуміння адвокатури крізь еволюційний дискурс; підходи до розуміння адвокатури за допомогою аналізування внутрішнього законодавства держав; підходи до розуміння адвокатури крізь призму міжнародних стандартів.Запропоновано авторське визначення правової категорії «адвокат», під яким необхідно розуміти особу, яка набула спеціальних знань, навичок і умінь та уповноважена чинним законодавством надавати правову допомогу кожному, хто до неї звернеться, в тому числі на безоплатній основі.Сформульовано власне визначення стандартів адвокатської діяльності, під яким слід розуміти сукупність нормативно-правових регуляторів, які включають в себе вимоги, що мають принципове значення для провадження ефективної, справедливої та якісної правової допомоги. Виокремлено основні ролі, якими оперує адвокат в соціумі, а саме: адвокат як посередник; адвокат як захисник людських справ; адвокат як обізнаний.Аргументовано, що під доступом до адвокатської діяльності слід розуміти сукупність процесуально послідовних дій, які включають в себе перевірку знань, навичок та умінь особи, яка виявила намір очолити правозахисний інститут суспільства, що провадяться на засадах незалежності, безсторонності та справедливості.Резюмовано, що із парадигми доступу до правозахисної діяльності випливає низка процедурних елементів, які її взаємно доповнюють. Йдеться про стадії доступу до адвокатської діяльності, під якими автор пропонує розуміти нормативно-урегульовані процедурні елементи, основною метою яких є реалізація права особи на отримання права на зайняття адвокатською діяльністю. Узагальнюючи міжнародний та вітчизняний досвід (США, Німеччина, Велика Британія, Франція, Чехія, Японія, Бельгія, Китай, Австралія), стадії доступу до адвокатської діяльності визначено під кутом таких факторів: освітній фактор, значення якого полягає у здобутті особою певного рівня освіти; кваліфікаційний фактор, основна увага якого зосереджується навколо здобутої особою кваліфікації; випробувальний фактор, який полягає у проходженні особою спеціальної підготовки у вигляді іспитів, тестування тощо з метою виявлення рівня володіння останньою практичними навичками та уміннями із застосування законодавства та отримання свідоцтва, яке засвідчує право особи на зайняття адвокатською діяльністю; фактор «відстоювання», сутність якого полягає у необхідності особи після отримання нею свідоцтва про права на зайняття адвокатською діяльністю пройти процедуру підвищення кваліфікації, закріплення отриманих знань на практиці, іншими словами, процедуру стажування у досвідчених адвокатів.Аргументовано, що під організаційно-правовими формами адвокатської діяльності слід розуміти міру суб’єктивного права адвоката, яке проявляється у можливості вибору форми його подальшої діяльності, котра спрямована на утвердження та захист прав, свобод та інтересів осіб, що провадиться у дусі поваги до законності, рівності, справедливості, а також забезпечення доступності та компетентності.В ході дослідження інноваційної політики України та зарубіжжя встановлено, що під цифровізацією адвокатської діяльності варто розуміти використання інформаційно-телекомунікаційних інструментів під час провадження незалежної професійної діяльності адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту з метою спрощення та забезпечення доступності.Автором позиціонується, що політика цифровізації адвокатської діяльності спрямована на реалізацію таких ключових моментів, як: скорочення витрат, яке в першу чергу забезпечується аутсорсингом юридичних процесів та альтернативними постачальниками юридичних послуг; адвокатурою в хмарі, тобто електронним адвокатуванням та вирішенням спорів на юридичних онлайн-платформах.Представлено загальне бачення кібербезпеки адвокатської діяльності, під якою запропоновано розуміти стан безпеки, за якого нейтралізуються будь-які посягання на інформацію, яка є предметом адвокатської діяльності, забезпечуючи конфіденційність, цілісність та доступність.Запропоновано сферу діджиталізації та цифровізації адвокатської діяльності для подальших змістовних та модернізованих досліджень, у тому числі щодо правового регулювання надання юридичних послуг, удосконалення механізму онлайн врегулювання спорів, електронного судівництва та інших нагальних питань.^UIn the dissertation work the research of constitutional and legal regulation of professional sport in Ukraine is carried out. Theoretical and practical problems of normative-legal regulation are determined and the directions of its improvement are worked out.It is investigated that economic factors have become the main prerequisite for the emergence and development of such a specific and dynamic social phenomenon as professional sports.The foreign experience of constitutional and legal regulation of professional sports is considered, the peculiarities of functioning of European, American and Asian-African models of professional sports are outlined. The constitutions and normative legal acts of the countries of the world on the subject of legal regulation of physical culture and sports are studied. At the present stage in many states there is a clear system of organization of constitutional and legal regulation of professional sports on the basis of the inclusion in the constitution of relevant provisions, which are supplemented by legislation, adopted at different levels, and regulate the life of the system of physical culture and sports in accordance with their own needs.The expediency of introducing the European model of professional sports in Ukraine is substantiated. At the same time, in order to build an effective system of constitutional and legal regulation of this area of public relations, it is necessary to rationally use the fundamental principles of the American model of professional sports.Modern and new scientific approaches to the conceptual and categorical apparatus of the Institute of Professional Sports have been identified and developed. It is pointed out that the problem of legal terminology is insufficiently regulated, the absence of definitions of the conceptual apparatus in the field of sports activities in the texts of the Constitution of Ukraine and the basic laws of foreign countries has been established.The question of classification of sport, the influence of the peculiarities of its individual varieties on the problem of defining this definition at the legislative level is considered. The comparative analysis is carried out and the characteristic features and essential differences of the categories «professional sport», «sport of higher achievements», «Olympic sport», «amateur sport» are determined. The author's definition of the concepts «sport», «professional sport», «professional athlete» is offered.Scientific approaches to the interpretation of the legal status of a person are analyzed in detail. The concept and main types of legal status of a professional athlete are substantiated. The constitutional and legal status is indicated as a source for other types of legal status of a professional athlete.The integral components of the legal status of a professional athlete have been studied - the subjective rights of a professional athlete, the legal obligations of a professional athlete and guarantees of compliance with his subjective rights and performance of legal duties. The most important constitutionally enshrined specific subjective right of professional athletes, the right to work, is analyzed.The concept of risk in law is studied. The concept of «sports risk» as a kind of social risk is analyzed; its features are clarified, the subject, object and subject are indicated. The necessity of immediate settlement of the problem of risks as a direct violation of the Constitution of Ukraine at the level of national legislation is substantiated; expediency of establishing criminal liability for doping and any actions related to it (storage, manufacture, sale, transportation, etc.).The mechanism of legal regulation of the realization of the rights of professional athletes is analyzed in detail. Restrictive measures in this area of public activity are considered. The restriction of the constitutional rights of professional athletes is pointed out.The main historically determined deterrent element of the sphere of professional sports in Ukraine - its autonomy (partial independence), which was manifested by the direct recognition at the state level of local regulations, decisions and rules of international sports NGOs.The inconsistency of local regulations with the provisions of the Constitution of Ukraine and other national legislation has been proved. The expediency of creating a separate specialized arbitration center - a permanent arbitration court in the field of sports - is substantiated. The main directions of improving the constitutional and legal regulation of professional sports in Ukraine are formulated: allocation of sports law in a separate branch of law and adoption of a special Law of Ukraine «On Professional Sports», which will form common principles and comprehensive approach to regulating relations in this area.

У дисертаційній роботі проведено дослідження особливостей реалізації принципу народовладдя в організації судової влади та здійсненні правосуддя.Встановлено, участь народу у формуванні та здійсненні правосуддя має тривалу історію, яка бере свій початок ще з стародавнього Єгипту та Месопотамії, де народ безпосередньо обирав не тільки правителя, але й представників судової влади, що здійснювали правосуддя, тим самим не тільки обмежував їх владу, але здійснював загальний контроль за їх діяльністю. Встановлено, що населення тих українських земель, що знаходились під владою литовців, так і поляків, також мало право формувати судові органи (копні суди) безпосередньо населенням, а також приймати участь у здійсненні правосуддя через народних представників, які також обирались населенням копного округу. В ході аналізу теоретичних поглядів доведено, на сучасному етапі обрання суддів саме народом є одним із демократичних шляхів формування суддівського корпусу, що має підґрунтя як із теоретичної й історичної, так і з практичної точок зору, оскільки реалізація такого права значною мірою обмежує можливість впливу на суддів з боку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб під час розгляду судом справ у публічно – правових спорах.Встановлено, що доктрина права народу здійснювати правосуддя через присяжних допомагає: 1) втіленню ідей правової держави та громадянського суспільства у сфері правосуддя; 2) підвищення правосвідомості населення та громадської активності; 3) всебічної реалізації громадянами конституційного права на управління державними справами; 4) забезпечення відкритості діяльності судді як представника судової влади; 5) підвищення авторитету суду та довіри до нього населення; 6) гарантування справедливості правосуддя; 7) зменшення можливого впливу на суддю з боку представників правоохоронних органів щодо прийняття рішення у справі; 8) зменшення корупційних ризиків.Доведено, політичні права є інструментом боротьби за всі інші права і свободи людини і громадянина, оскільки саме політичні права є необхідною умовою для реалізації будь-яких прав. Аналіз та узагальнення теоретичних наукових напрацювань дало підстави стверджувати, що саме концепція народного суверенітету і стала подальшим підґрунтям для формування права народу на організацію судової влади та здійснення правосуддя як інституту конституційного права та спеціальної форми безпосередньої демократії. На підставі аналізу конституційно-правових поглядів щодо права громадян на участь у здійсненні правосуддя, приходимо до висновку, що зазначена категорія на відміну від права народу на організацію судової влади має різний зміст в об'єктивному та суб'єктивному сенсі. Встановлено, що принципи права народу на організацію судової влади та здійснення правосуддя - це відправні начала які гармонійно об’єднують індивідуальні, групові і громадські інтереси та своєрідний вектор, який визначає напрямок розвитку ідеї народного суверенітету, що є базисом, фундаментом народовладдя, яке в свою чергу обумовлює сутність, змістове наповнення місце і функції, права народу на участь у організації судової влади та здійснення правосуддя, його субординацію, координацію та взаємозв’язок відповідно до характеру судової влади. Встановлено, що право народу на формування судової влади та здійснення правосуддя виконує: імперативну функцію (яка реалізується шляхом проведення прямих виборів громадянами держави кандидатів на посаду судді, результати яких носять обов’язків характер); регулятивну функцію (яка реалізується через такі правові інструменти з допомогою яких здійснюється співставлення волі народу і формованого ним судового органу влади, зокрема, проведення виборів, наділення імперативним мандатом, імперативність рішення представників народу-присяжних); комплексну функцію (яка поєднує імперативну та регулятивну функцію, що реалізується втому числі шляхом дострокового відкликання народного представника – судді, звітування ним перед виборцями за свою діяльність);На підставі проведеного дослідження, для реалізації в повній мірі потенціалу народовладдя в системі правосуддя, запропоновано поряд з запровадження інституту виборності суддів всіх рівнів також законодавчо забезпечити гарантію права народу на здійснення правосуддя шляхом запровадження класичної моделі суду присяжних.^UIn the dissertation, a study of the peculiarities of the implementation of the principle of people's power in the organization of judicial power and the administration of justice was carried out.It has been established that the participation of the people in the formation and implementation of justice has a long history, which dates back to ancient Egypt and Mesopotamia, where the people directly elected not only the ruler, but also representatives of the judiciary who administered justice, thereby not only limiting their power, but exercised general control over their activities.It was established that the population of those Ukrainian lands that were under the rule of Lithuanians and Poles also had the right to form judicial bodies (Konpi courts) directly by the population, as well as to participate in the administration of justice through people's representatives, who were also elected by the population of Kopni district.In the course of the analysis of theoretical views, it was proved that at the current stage, the election of judges by the people is one of the democratic ways of forming the judicial corps, which has a basis from both theoretical and historical, as well as from a practical point of view, since the realization of such a right significantly limits the possibility of influencing judges on the part of state authorities and local self-government bodies, their officials during court hearings in public legal disputes.It has been established that the doctrine of the right of the people to administer justice through a jury helps: 1) embody the ideas of the rule of law and civil society in the sphere of justice; 2) increasing legal awareness of the population and public activity; 3) comprehensive implementation by citizens of the constitutional right to manage state affairs; 4) ensuring the openness of the judge's activity as a representative of the judiciary; 5) increasing the authority of the court and the public's trust in it; 6) ensuring fairness of justice; 7) reduction of the possible influence on the judge by representatives of law enforcement agencies regarding decision-making in the case; 8) reduction of corruption risks.It has been proven that political rights are an instrument of struggle for all other rights and freedoms of a person and a citizen, since it is political rights that are a necessary condition for the realization of any rights.The analysis and generalization of theoretical scientific developments gave grounds to claim that it was the concept of popular sovereignty that became the further basis for the formation of the people's right to organize the judiciary and administer justice as an institution of constitutional law and a special form of direct democracy.Based on the analysis of constitutional and legal views on the right of citizens to participate in the administration of justice, we come to the conclusion that this category, in contrast to the right of the people to organize the judiciary, has a different meaning in an objective and subjective sense.It was established that the principles of the right of the people to organize the judiciary and administer justice are the starting points that harmoniously unite individual, group and public interests and a peculiar vector that determines the direction of development of the idea of popular sovereignty, which is the basis, the foundation of people's rule, which in its the turn determines the essence, content, place and functions, the people's rights to participate in the organization of the judiciary and the administration of justice, its subordination, coordination and relationship in accordance with the nature of the judiciary.It has been established that the right of the people to form the judiciary and administer justice performs: an imperative function (which is implemented by conducting direct elections by the citizens of the state of candidates for the position of judge, the results of which are binding in nature); the regulatory function (which is implemented through such legal instruments, which are used to compare the will of the people and the judicial authority formed by it, in particular, the holding of elections, the granting of an imperative mandate, the imperativeness of the decision of representatives of the people-jurors); a complex function (combining an imperative and a regulatory function, which is implemented, including through the early recall of a people's representative - a judge, reporting to voters on his activities);On the basis of the conducted research, in order to fully realize the potential of people's power in the justice system, it is proposed, along with the introduction of the institution of electability of judges at all levels, to ensure the legislative guarantee of the people's right to justice by introducing the classic jury trial model.