У роботі проаналізовано історичний розвиток аутсорсингу як засобу оптимізації витрат підприємствами, а також підвищення їх конкурентоспроможності. Розглянуто специфічні особливості аутсорсингових відносин, які не дозволяють ототожнювати аутсорсингові відносини з подібними, зокрема відносинами щодо поставки та надання послуг. Визначено поняття «аутсорсинг» як з економічного погляду, так і юридичного. Запропоновано розглядати аутсорсингові відносини як договірну форму виробничої кооперації, а також як окремий тип приватного партнерства, під яким розуміється форма взаємодії суб'єктів господарювання з погодженою ними реалізацією своєї господарської компетенції відповідно до стратегії власного розвитку, що реалізується продовж тривалого часу шляхом послідовного та одночасного укладання господарських договорів, спрямованих на реалізацію їх взаємної виробничої кооперації з метою підвищення власної конкурентоспроможності та збільшення частки на ринку товарів і послуг.Досліджено існуючі та запропоновано нові критерії визначення видів аутсорсингових відносин. Проаналізовано досвід США і країн ЄС у регулюванні аутсорсингових відносин, що виникають при здійсненні господарської діяльності, а також політику уряду щодо таких відносин як потужного чинника, який може мати як позитивний, так і негативний вплив на соціально-економічний розвиток у країні. Обґрунтовано недоцільність виділення договору аутсорсингу в окремий вид господарсько-правових договорів. Запропоновано для оформлення аутсорсингових відносин укладати генеральний договір чи поточні. Досліджено корпоративний, інвестиційний та інноваційний компоненти, якими можуть бути ускладнені аутсорсингові відносини. Корпоративний характер відносин виникає шляхом відкриття нового підприємства або придбання пакета акцій вже існуючого. Переважно аутсорсингові відносини, що базуються на корпоративній основі, пов'язані з діяльністю холдингів. Інвестиційний характер виникає тоді, коли передається відповідна технологія вже відомої продукції або обладнання з метою отримання якісної продукції, але нижчої вартості, що досягається через податкові пільги та інші чинники виробництва в країні розташування аутсорсера.Інноваційний характер аутсорсингових відносин пропонується розглядати як передачу технологій (промислового зразка, ноу-хау). Проаналізовано зовнішньоекономічну природу аутсорсингових відносин. Доведено, що аутсорсингові відносини, які ускладнені інвестиційним, інноваційним та/або зовнішньоекономічним компонентом, повинні стати об'єктом економічної та господарсько-правової політики держави як інструменту ефективного розвитку партнерських відносин з потужними виробниками, входження до виробничих ланок світових ТНК, залучення іноземних інвестицій та інновацій, а, як наслідок, зміцнення національної економіки.У контексті стимулювання аутсорсингових відносин проаналізовано доцільність надання державної допомоги, підготовка та реалізація аутсорсингових проєктів у межах публічно-приватного партнерства, а також створення для зазначених проєктів спеціальних режимів господарювання. Запропоновано систему критеріїв, необхідних для виділення саме тих аутсорсингових відносин, що становлять публічний інтерес і які повинні підтримувати держава. Такі критерії виділено в три групи: вимоги до суб'єкта, вимоги до продукції, що виробляється в межах таких відносин, та вимоги до самих аутсорсингових відносин. До критеріїв щодо суб'єкта запропоновано віднести: здійснення господарської діяльності в пріоритетній для держави галузі економіки; встановлення партнерських аутсорсингових відносин з іноземним підприємством (ТНК – технологічними лідерами); створення нових робочих місць шляхом отримання додаткових замовлень. Вимоги до продукції передбачають виробництво з використанням інноваційних технологій (переданих компанією-замовником); виробництво продукції, що відсутня на вітчизняному ринку (інноваційна продукція). Стосовно вимог до відносин, що виникають між аутсорсером і компанією-замовником, то це факт корпоративного компоненту; наявність перспективи стратегічного розвитку таких відносин; збільшення виробничої функції, що виконується аутсорсером, тривалість відносин; перспектива створення доданої вартості компанії (національного аутсорсера) в кінцевій продукції зарубіжної компанії-замовника; наявність мультиплікаційного ефекту, що є наслідком господарської діяльності суб'єкта господарювання (вітчизняного аутсорсера). Висловлено позицію щодо доцільності введення в законодавство України конструкції державно-приватного партнерства, що заохочується державою, в якому держава не заінтересована в реалізації проєкту аутсорсингу, але наділена організаційно-господарськими повноваженнями щодо стимулювання проєктів, які мають особливе публічне значення.^UThe dissertation investigates the historical development of outsourcing as a means of cost optimization by enterprises, as well as enhancing their competitiveness. The specific features of outsourcing relationships that do not identify outsourcing relationships with similar relationships, in particular, supply and service relationships, are analyzed. The definition of outsourcing is formulated both economically and legally. It is suggested to consider outsourcing relations as a contractual form of industrial cooperation, as well as a separate type of private partnership, which should be understood as a form of interaction of economic entities with the agreed implementation of their economic competence in accordance with their development strategies, implemented over a long period of time through successive and parallel conclusion of economic contracts aimed at realization of their mutual production cooperation to increase their competitiveness and share in the market of goods and services.The existing criteria for distinguishing between the relevant types of outsourcing relationships are investigated and new ones are proposed. The experience of the USA and the EU countries in regulating outsourcing relations arising in the process of carrying out economic activities is analyzed, as well as government policies regarding such relations as a powerful factor, which can have both positive and negative impact on the socio-economic situation in the country. It is inexpedient to distinguish an outsourcing contract as a separate type of economic and legal contracts is justified. It is proposed to draw up outsourcing relations by concluding a system of contracts, namely the general contract and current contracts. The corporate, investment and innovative components that can complicate outsourcing relationships are investigated. The corporate nature of the relationship may arise through the creation of a new enterprise or the acquisition of a stock of shares of an existing one. Basically, outsourcing relations based on a corporate basis, associated with the activities of holdings. An investment nature arises when the appropriate technology is transferred to existing products or equipment in order to obtain high-quality, but at the same time lower than the cost of products which is achieved using tax incentives and other factors of production in the country where the outsourcer is located.The innovative nature of outsourcing relations is proposed to understand the transfer of technology (industrial design, know-how). The foreign economic nature of outsourcing relations is analyzed. In the context of stimulating outsourcing relations, the feasibility of providing state assistance, the creation and implementation of outsourcing projects in the framework of public-private partnerships, as well as the creation of special business regimes for these projects are analyzed. A system of criteria is required to separate those outsourcing relationships that have public interest and should be supported by the state. These criteria are divided into three groups: requirements for the entity, requirements for products produced within such relationships, and requirements for the outsourcing relationships. The criteria for the entity are proposed to include such as the implementation of economic activity in the priority sector of the economy for the state; establishing partnership outsourcing relations with a foreign enterprise (TNCs – technological leaders); creating additional jobs by receiving additional orders. The requirements for products include the implementation of production using innovative technologies (transferred by the company-customer); production of products that are not available in the domestic market (innovative products). The requirements for the relations that arise between the outsourcer and the customer company – the availability of a corporate component; the prospect of strategic development of such relations; increase in the production function performed by outsourcers, long-term relationships; the prospect of increasing the value added of the company (national outsourcer) in the final output of the foreign customer company; the existence of a multiplier effect resulting from the economic activity of the entity (domestic outsourcer).The opinion was expressed on the appropriateness of introducing into the legislation of Ukraine the construction of public-private partnerships, which is encouraged by the state, in which the state has no direct interest in the implementation of the outsourcing project, but is endowed with organizational and economic powers to stimulate projects of special public importance.

Дисертацію присвячено дослідженню особливостей правового забезпечення діяльності господарських організацій великого бізнесу в Україні. На основі системного аналізу положень теорії господарського права, вітчизняного й зарубіжного законодавства, практики його застосування сформульовано науково обґрунтовані висновки, пропозиції і рекомендації, спрямовані на вдосконалення чинного вітчизняного законодавства у досліджуваній сфері.У роботі встановлено, що в національній економіці протягом останніх тридцяти років розвитку, сформувалось її ядро у вигляді сукупності господарських організацій, що за своїми кількісними та якісними економічними та іншими параметрами утворюють окрему категорію – господарські організації великого бізнесу. Їх ключовою властивістю є макросуб'єктність у системі відносин економічної влади за властивою їм спроможністю впливати на агрегатні макроекономічні показники функціонування національної економіки. У зв'язку з цим, визнано, що відносини держави та господарських організацій великого бізнесу значною мірою відбуваються у по-за правовому форматі, адже поняття, місце, роль та розвиток господарських організацій великого бізнесу не отримали господарсько-правової кваліфікації та врегульованості, а їх відносини з державою та її інституціями-суб'єктами організаційно-господарського впливу, не отримали характер окремого об'єкту державної економічної політики, не стали самостійним об'єктом державного програмування та регулювання.Дисертанткою обґрунтовано положення про те, що процеси консолідації активів, що спричинили значні зміни у середовищі національних підприємств, призвели до створення великих корпоративних структур холдингового типу, які потенційно спроможні забезпечити високу концентрацію капіталу, широко впроваджувати інноваційні розробки та залучати значні інвестиції, нарощувати конкурентоздатність та бути суб'єктами зовнішньоекономічної експансії на зовнішніх ринках, що інтегрують національну економіку до світової, а відтак формування та розвиток таких структур за певних умов може збігатися з національними економічними інтересами.Доведено, що сутність державної політики щодо господарських організацій великого бізнесу полягає у досягненні засобами організаційно-господарського впливу балансу між економічно доцільним рівнем економічної концентрації у діяльності таких організацій та негативною тенденцією до олігополізації та монополізації ринків товарів та послуг з їх боку. Особливу суспільно-політичну небезпеку являє собою ризик та реальні вияви трансформацій економічної влади над ринками з боку таких організацій у політичну та інформаційну суспільні влади.Відтак, процеси формування господарських організацій великого бізнесу, їх розвиток, масштаби впливу на відповідні ринки, їх ефективність та суспільна відповідальність мають стати окремим об'єктом моніторингу, стратегії економічного розвитку та цілеспрямованого впливу з боку держави, окремим інститутом господарського права та законодавства.Авторкою аргументовано необхідність викладення ч. 5 ст. 126 Господарського кодексу України у новій редакції, де зазначити, що: «Холдингова компанія – це юридична особа (материнська компанія), яка володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності), що знаходяться з нею у відносинах контролю-підпорядкування, та несе субсидіарну відповідальність перед кредиторами таких корпоративних підприємств».^UThe dissertation is devoted to the study of peculiarities of legal support of the activity of big business organizations in Ukraine. Based on the systematic analysis of the provisions of the theory of economic law, domestic and foreign legislation, the practice of its application formulated scientifically substantiated conclusions, proposals and recommendations aimed at improving existing domestic legislation in the field.It is established that in the national economy during the last thirty years of development, its core has been formed in the form of a set of economic organizations, which by their quantitative and qualitative economic and other parameters form a separate category - economic organizations of big business. Their key property is macro-subjectivity in the system of relations of economic power in terms of their inherent ability to influence aggregate macroeconomic indicators of the functioning of the national economy. In this regard, it is recognized that the relationship between the state and economic organizations of big business largely takes place outside the legal format, because the concept, place, role and development of economic organizations of big business have not received economic and legal qualifications and regulation, and their relations with the state and its institutions-subjects of organizational and economic influence, did not acquire the character of a separate object of state economic policy, did not become an independent object of state programming and regulation.The dissertation substantiates the position that the consolidation processes that have caused significant changes in the environment of national enterprises have led to the creation of large corporate structures of the holding type, which are potentially able to provide high concentration of capital, widely know know-how and attract significant investment, increase competitiveness and objects of foreign economic expansion that integrate the national economy into the world, and thus the formation and development of such structures under certain conditions may coincide with national economic interests.It is proved that the essence of the state policy on economic organizations of big business is to achieve a balance between economically feasible level of economic concentration in the activities of such organizations and the negative tendency to oligopolization and monopolization of markets for goods and services. A special socio-political danger is the risk and real manifestations of the transformation of economic power over the markets by such organizations into political and informational public power.Therefore, the processes of formation of economic organizations of big business, their development, the scale of influence on relevant markets, their efficiency and social responsibility should become a separate object of monitoring, economic development strategies and targeted influence of the state, a separate institution of economic law and legislation.The author argued the need to set out Part 5 of Art. 126 of the Commercial Code of Ukraine in the new wording, which states that: “Holding company is a legal entity (parent company) that owns, uses and disposes of holding corporate blocks of shares (shares, units) of two or more corporate enterprises (except packages state-owned shares) that are in a control-subordination relationship with it, and bears subsidiary liability to creditors of such corporate enterprises. The dissertation defines that the situation with the legal vacuum for regulating the activities of economic organizations of big business as a separate category of economic organizations, and in fact as a separate segment of the economy, and at the level of formation and implementation of state economic policy and economic and legal relations. creation and functioning of such organizations is due to the influence of their beneficial owners on the functioning of all branches of government in Ukraine. The conversion of economic power into other types of public power in Ukraine, thus, is a prerequisite for the very state of legal uncertainty of the legal status of such organizations among a wide range of economic entities and is evidence of special public interests in their activities and the need to develop appropriate economic -legal mechanisms for implementing state policy in the direction of achieving such interests. The de facto monopolization by these economic organizations of the feedback mechanisms between business and the state, as an important element of the functioning of the legal economic order, distorts the content of the latter and contradicts the national economic interests.

Дисертаційна робота спрямована на розроблення підходів до вдосконалення й належного структурування нормативно-правового забезпечення публічно-приватного партнерства (ППП) в Україні, визначення його економічної сутності та розробці на цій основі теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства.У роботі встановлено, що чинний Закон України «Про державно-приватне партнерство» було прийнято без попередньо розробленої концепції ППП як виду господарських зобов'язань або змішаних корпоративних відносин, як особливої форми впливу держави на господарські відносини з метою підвищення їх соціально-економічної ефективності. Саме цим і пояснюються значні змістовні вдосконалення, що були внесені до Закону у 2015 й у 2019 роках, що втім не позбавили конструкцію відносин ППП від низки вагомих недоліків.Чинний Закон України «Про державно-приватне партнерство» хоча й декларує власну мету визначення організаційно-правових засад взаємодії партнерів державних із приватними й основних принципів державно-приватного партнерства на договірній основі, але за змістом регулятивної акцентуації він спрямований у першу чергу на регулювання відносин ППП у сфері будівництва, реконструкції й експлуатації інфраструктурних об'єктів, пов'язаних із забезпеченням суспільної життєдіяльності. Тим більше, цей закон не може бути застосованим до інших договірно-правових форм ППП, що вирізняються своїм суб'єктним складом або специфікою змісту інвестиційного проєкту, а також тих, що пов'язані зі створенням спільно партнерами окремої юридичної особи – суб'єкта господарювання з відповідною статутною метою діяльності. Правовій природі відносин ППП значною мірою притаманна особливість правового становища публічного партнера – суб'єкта організаційно-господарських повноважень, характер діяльності якого визначається змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України. Відтак, усі варіанти (моделі) відносин ППП повинні отримати чіткі законодавчі підстави для реалізації, фіксацію обсягу компетенційних повноважень публічного партнера й регламентацію вжиття необхідних засобів і провадження певних процедур. А тому, ставимо під сумнів правомірність норми, передбаченої п. 2 ст. 4 Закону України «Про державно-приватне партнерство» щодо можливостей застосування ДПП «в інших сферах діяльності, які передбачають надання суспільно-значущих послуг».Чинний Закон України «Про державно-приватне партнерство» є лише законодавчим фрагментом у загальній картині багатоманітності форм, об'єктів і сфер реалізації ППП, що потребують законодавчої врегульованості. Цілком очевидно, що системність правового забезпечення відносин ППП логічно передбачає створення базового Закону України «Про правові засади публічно-приватного партнерства у сфері господарювання» й низки змістовно залежних від нього законів, що забезпечували б функціонування ППП у різних сегментах сфери господарювання, приміром, таких як-от: «Про особливості публічно-приватного партнерства у сфері реалізації інноваційних проєктів», «Про особливості публічно-приватного партнерства у сфері реалізації інфраструктурних інвестиційних проєктів», «Про особливості публічно-приватного партнерства в оборонно-промисловому комплексі» та ін.^UThe dissertation is aimed at developing approaches to improving and properly structuring the legal support of public-private partnership (PPP) in Ukraine, defining its economic essence and developing on this basis theoretical provisions and practical recommendations for improving existing legislation.The paper establishes that the current Law of Ukraine "On Public-Private Partnership" was adopted without a previously developed concept of PPP as a type of economic obligations or mixed corporate relations, as a special form of state influence on economic relations to increase their socio-economic efficiency. This explains the significant substantive improvements that were made to the Law in 2015 and 2019, which, however, did not save the design of PPP relations from a number of significant shortcomings.The current Law of Ukraine "On Public-Private Partnership" although it declares its own purpose to determine the organizational and legal basis for interaction of public partners with private and basic principles of public-private partnership on a contractual basis, but in terms of regulatory emphasis it is aimed primarily at regulating PPP relations. in the field of construction, reconstruction and operation of infrastructure facilities related to the provision of public life.Moreover, this law cannot be applied to other contractual and legal forms of PPP, which differ in their subjective composition or the specifics of the content of the investment project, as well as those related to the creation of joint partners of a separate legal entity - business entity with the corresponding statutory purpose of activity.The legal nature of PPP relations is largely characterized by the peculiarity of the legal status of the public partner - the subject of organizational and economic powers, the nature of which is determined by the content of Part 2 of Art. 19 of the Constitution of Ukraine. Therefore, all options (models) of PPP relations should receive clear legal grounds for implementation, fixing of the scope of competences of the public partner and regulation of taking the necessary means and carrying out certain procedures. Therefore, we question the legitimacy of the rule provided for in paragraph 2 of Art. 4 of the Law of Ukraine "On Public-Private Partnership" on the possibility of using PPP "in other areas of activity that involve the provision of socially significant services."The current Law of Ukraine "On Public-Private Partnership" is only a legislative fragment in the general picture of the diversity of forms, objects and areas of implementation of the PPP, which require legislative regulation. It is obvious that the system of legal support of PPP relations logically involves the creation of the basic Law of Ukraine "On the legal basis of public-private partnership in the field of management" and a number of substantively dependent laws that would ensure the functioning of PPP in various segments of the economy, such as -ot: "On the features of public-private partnership in the implementation of innovative projects", "On the features of public-private partnership in the implementation of infrastructure investment projects", "On the features of public-private partnership in the defense industry" and others.Thus, the development of PPP in Ukraine justifiably requires the development of a holistic concept of public-private partnership in the system of economic relations, as well as the provisions of economic and legal policy in relation to these relations in order to adequately legislate.