У дисертації здійснено комплексне досліження процесів секуляризація і десекуляризації правових систем релігійного типу. Дисертантом висвітлено сучасні підходи до класифікації правових систем та визначно, що у порівняльному правознавстві не сформовано єдиної позиції про те, які існують правові сім'ї. Встановлено, що у теоретичному аспекті класифікації допомагають упорядкувати різноманітні правові системи на основі їхніх спільних і специфічних рис, що забезпечує зручність їх вивчення. Аналіз критеріїв класифікації правових систем здійснено для аналізу загально-теоретичних аспектів секуляризації та ресекуляризації у релігійних правових системах та їх місце на правовій карті світу, з'ясування правової природи і особливостей релігійних правових системах та з метою їх подальшої класифікації. Зазначено, що основу сучасних релігійно-правових правових систем та окремих їх юридичних інститутів формують ціннісно-нормативні положення, сформовані та формалізовані в священних текстах (Біблія, Коран), і незважаючи на світський характер багатьох державно-правових просторів, є фундаментальною основою для розвитку нормативно-правового регулювання, легітимації результатів юридичної діяльності тощо.Проаналізовано процеси секуляризації і десекуляризації у правових систем мусульманських держав та виявлено внутрішні протиріччя та конфлікти у взаємодії світського і духовного. Проаналізовано унікальність взаємин держави і релігійних інститутів в Ізраїлі. Визначено, що в Ізраїлі релігійні інститути не відокремлені від держави, на відміну від України та більшості західних країн.Зазначено, що складність процесів взаємодії правових норм з іншими соціальними нормами полягає в тому, що в кожному конкретному випадку вона може виявлятися по-різному. В одних випадках ці норми можуть доповнювати одна одну, а в інших – взаємозаперечувати.Специфіка кожного соціального регулятора, якими є право та релігія, дозволяє найбільш ефективно узгоджено впливати на суспільні відносини для досягнення суспільно значущих цілей. Право і релігія в процесі соціонормативного регулювання є самодостатніми соціальними регуляторами, різноманіття унікальних властивостей яких розкривається в їхній взаємодії.^UIn the thesis a complex dolzhenzhenya processes of secularization and desecularization of legal systems of a religious type. The thesis covers modern approaches to the classification of legal systems and it is determinable that in comparative jurisprudence there is no uniform position on what legal families exist. It was established that, in the theoretical aspect, classifications help to regulate various legal systems on the basis of their common and specific features, ensures the convenience of their study. The analysis of criteria for the classification of legal systems was carried out for the analysis of general theoretical aspects of secularization and resecularization in religious legal systems and their place on the legal map of the world, elucidation of the legal nature and features of religious legal systems and with a view to their further classification. It is noted that the basis of modern religious legal legal systems and their separate legal institutions form the value-normative positions formed and formalized in the sacred texts (the Bible, the Koran), and despite the secular nature of many state and legal spaces, is the fundamental basis for the development of the normative legal regulation, legitimation of the results of legal activity, and the like. The processes of secularization and desecularization in the legal systems of Muslim states are analyzed and internal contradictions and conflicts in the interaction of secular and spiritual are revealed. The uniqueness of relations and religious institutions in Israel is analyzed. It is determined that in Israel religious institutions are not separated from the state, unlike in Ukraine and most Western countries. It is noted that the complexity of the processes of interaction of legal norms with other social norms lies in the fact that in each concrete case it can manifest itself in different ways. In some cases, these norms can complement each other, while in others they are mutually interchangeable. The specificity of each social regulator, by which law and religion, allows the most efficiently coordinated influence on public relations in order to achieve socially significant goals. Law and religion in the process of socionormative regulation are self-sufficient social regulators, the variety of unique properties of which is revealed in their interaction.

Дисертаційна робота є першим в сучасній українській науці кримінального процесу комплексним дослідженням концептів істини у кримінальному провадженні відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства України та окремих іноземних держав. За результатами проведеного дослідження обґрунтовано низку положень теоретичного і практичного характеру, пов’язаних із концептами істини у кримінальному процесуальному праві та їх реалізацією у кримінальному провадженні, а також сформульовано науково обґрунтовані висновки та рекомендації щодо удосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України та практики його застосування в межах предмету дослідження. Концепт істини у кримінальному провадженні визначено як відносно автономну, взаємоузгоджену та взаємозумовлену систему поглядів на поняття та характер істини як мети та результату пізнання у кримінальному провадженні, яке здійснюється суб’єктами доказування у передбаченій кримінальним процесуальним законом формі та реалізується як засаднича ідея у системі засад та інститутів як доказового права зокрема, так і кримінального процесу в цілому. Проведений аналіз історичного розвитку українського кримінального процесу і, насамперед, його доказового права засвідчив наявність як його домінанти намагання досягти об’єктивної істини. Національний законодавець у різні часи ставив перед правосуддям завдання пізнати (встановити) під час його здійснення правду (істину) про обставини кримінального делікту. Але при цьому по-різному трактувалися її критерії, і не завжди в реальній практиці вона встановлювалася, оскільки існує тісний зв’язок істини (правди) з оцінкою доказів – формальною чи вільною. Запропоновано авторське визначення об’єктивної (матеріальної) істини у кримінальному провадженні як повного та достовірного знання суду про обставини, які підлягають встановленню (доказуванню) у конкретному кримінальному провадженні, сформованого на підставі перевірених та оцінених ним належних, допустимих, достовірних доказів у їх взаємопов’язаній сукупності, для формування у судді внутрішнього переконання про наявність чи відсутність цих обставин, не залишаючи при цьому розумних (неспростовних) сумнівів. Під формальною (процесуальною, судовою) істиною запропоновано розуміти відповідність кримінального провадження (судового процесу), а отже і його результату, тобто висновків про належні до справи факти та обставини справи конкретним, заздалегідь встановленим законом формальним умовам, незалежно від того, чи відповідають ці висновки дійсності. На підставі аналізу чинного кримінального процесуального законодавства України зроблено висновок про те, що національний законодавець не відмовився від принципу встановлення об’єктивної істини як такого, а лише оминув його безпосереднє формальне закріплення. Натомість ідея встановлення матеріальної (об’єктивної) істини визначає зміст та спрямованість процесуальної діяльності суб’єктів, що здійснюють кримінальне провадження (перш за все, органів досудового розслідування, прокурора та суду), зобов’язуючи останніх всебічно, повно і неупереджено встановити усі факти та обставини, які мають значення для правильного вирішення кримінального провадження; надати їм належну правову оцінку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на їх всебічному, повному й неупередженому дослідженні; а також прийняти на цій основі законне, обґрунтоване, вмотивоване та справедливе процесуальне рішення. Аргументовано, що встановлення об’єктивної істини має бути закріплено у кримінальному процесуальному законі на рівні нормативного як загальну ідею і можливість її реалізувати у кожному кримінальному провадженні, що потребує внесення відповідних змін та доповнень до чинного КПК.^UThe paper is the first comprehensive study of the concepts of truth in criminal proceedings in the modern Ukrainian science of criminal procedure under the current criminal procedural legislation of Ukraine as well as certain foreign countries. Based on the results of the study, the author substantiates a number of theoretical and practical provisions related to the concepts of truth in criminal procedural law and their implementation in criminal proceedings, as well as formulates scientifically reasonable conclusions and recommendations for improving both the current criminal procedural legislation of Ukraine and the practice of its application within the scope of the study. The concept of truth in criminal proceedings is defined as a relatively autonomous, mutually consistent and interdependent system of views on the notion and nature of truth as the purpose and result of cognition in criminal proceedings, carried out by the subjects of proof in the form prescribed by the criminal procedural law and is implemented as a fundamental idea in the system of principles and institutions of both evidence law in particular and criminal procedure in general. The analysis of the historical development of the Ukrainian criminal procedure and, above all, its evidentiary law has shown that it is dominated by the aim to achieve objective truth. At various times, the national legislator has set the task of justice to find out (establish) the truth about the circumstances of a criminal offence during its administration. However, its criteria were interpreted differently, and it was not always established in actual practice, since there is a close connection between truth and the evaluation of evidence – formal or free. The author proposes the definition of objective (material) truth in criminal proceedings as a complete and reliable knowledge of the court of the circumstances which are subject to establishment (proof) in a particular criminal proceeding, formed on the basis of the proper, admissible, reliable evidence in their interrelated totality which the court has examined and evaluated, and which is used to form the judge's internal conviction about the presence or absence of these circumstances, leaving no reasonable (irrefutable) doubt. In turn; it is proposed to understand formal (procedural, judicial) truth as compliance of criminal proceedings (court proceedings) and, consequently, its outcome, i.e., conclusions about the facts and circumstances of the case with specific formal conditions established by law in advance, regardless of whether these conclusions are true. Based on the analysis of the current criminal procedural legislation of Ukraine, the author concludes that the national legislator has not abandoned the principle of establishing objective truth as such, but has only bypassed its direct formalization. Instead, the idea of establishing the material (objective) truth determines the content and focus of the procedural activities of the subjects involved in criminal proceedings (primarily, pre-trial investigation bodies, the prosecutor and the court), obliging the latter to comprehensively, fully and impartially establish all the facts and circumstances relevant for the proper resolution of criminal proceedings; to provide them with a proper legal assessment based on their internal conviction, which is based on their comprehensive, full and impartial research; and to make a proper legal assessment of the facts and circumstances. It is argued that the establishment of objective truth should be enshrined in the criminal procedural law at the level of a normative law as a general idea and the possibility of its implementation in every criminal proceeding, which requires appropriate amendments and additions to the current Criminal Procedural Code (CPC).