Розглянуто питання вибору існуючих методів формалізації нечітких параметрів і обробки нечітких змінних на базі розробленої класифікації нечітких чисел стосовно задач проведення експертиз у галузі захисту інформації. Розроблено методологію та синтезовано нечітку систему оцінки рівня гарантій захищеності інформаційних ресурсів АТС, що дає змогу визначати рівні гарантій захищеності систем з урахуванням якісних показників у разі експертиз технічного захисту інформації (ТЗІ). Розроблено методологію та синтезовано нечітку систему вибору пріоритетів оцінки різних розробок АТС на базі інтегрованої оцінки рівня гарантій захищеності інформаційних ресурсів, що дає змогу експерту здійснювати вибір альтернативних систем у межах зазначеного рівня. Досліджено адекватність відображення системами реальних процесів, які проходять під час здійснення експертних оцінювань у галузі ТЗІ на програмно-керованих АТС.

  Скачати повний текст

У дисертації здійснено теоретико-правовий аналіз спортивного права як предмета досліджень в юридичній науці, охарактеризовані визначення феномена спортивного права в літературі. Відзначено, що переважне розуміння спортивного права як комплексної галузі національного права не є достатньо обґрунтованим, оскільки виокремлення даної галузі базується на дискусійних критеріях предмета і методу правового регулювання. Стверджується, що критерієм виділення галузі спортивного права повинна бути специфіка самих норм, з яких складається дана правова галузь, а не ті відносини, на які спрямована їх регулятивна дія. При цьому 21 зазначено, що регулювання суспільних відносин у сфері спорту здійснюється правовими нормами не тільки держави, а й інших суб'єктів правотворчості, які належать до кола суб'єктів особливого суспільного інституту, яким є спорт. Відзначається, що нормативна сфера спорту включає спортивно-технічні норми, спортивно-регламентні норми та організаційно-спортивні норми; саме дві останні категорії норм складають систему нормативно-правового регулювання спортивних відносин – спортивне право, на відміну від комплексу спортивнотехнічних норм, якими регламентується спортивна діяльність у різних видах спорту в рамках відношення «суб'єкт-об'єкт», що не має правового характеру. З'ясовуються загальні підходи до нормативного регулювання сфери спорту, необхідність встановлення характеру суспільних відносин у цій сфері, а також тих правил і норм, які її регулюють, та визначення кола джерел спортивного права. У зв'язку з цим досліджено специфіку спортивної діяльності, пропонується авторська дефініція поняття спорту, як суспільного інституту, та методологічні підходи до визначення предмета спортивного права. Відзначено особливу природу спортивної діяльності та коло її суб'єктів, а також інших суб'єктів спорту. Наголошено, що органи публічної влади не є інституційними органами спорту, на відміну від органів спортивного самоуправління в рамках інституту спорту, а тому вони не є суб'єктами спорту. Через це відносини суб'єктів спорту з іншими суб'єктами (адміністративні, цивільні, трудові, міжнародні, процесуальні відносини тощо) регулюються нормами відповідної галузі права, а не спортивним правом, і в таких відносинах їх учасники виступають як суб'єкти адміністративного тощо права, а не як суб'єкти спортивного права. Сформульоване загальне поняття спортивного права – як галузі світової правової системи, яку складають правові норми, що регулюють права та обов'язки суб'єктів спорту у спортивних правовідносинах. Визначено види спортивного права: глобальне (наднаціональне), національне та субінституційне спортивне право. Кожний вид спортивного права відзначається специфікою спортивних відносин та особливим суб'єктним складом цих відносин. Досліджено практику нормативно-правового регулювання сфери спорту в Україні, визначено проблеми галузевого розвитку спортивного законодавства та сформульовано пропозиції щодо його вдосконалення.^UIn the dissertation the theoretical and legal analysis of sports law as a subject of researches in legal science is carried out, definitions of a phenomenon of sports law in the literature are characterized. It is noted that the prevailing understanding of sports law as a complex branch of national law is not sufficiently justified, as the separation of this area is based on the discussion criteria of the subject and method of legal regulation. It is argued that the criterion for distinguishing the field of sports law should be the specifics of the rules that make up this legal field, and not the relationship to which their regulatory action. It is noted that the regulation of public relations in the field of sports is carried out by legal norms not only of the state, but also of other law-making entities, which belong to the circle of subjects of a special public institution, which is sports. It is noted that the normative sphere of sports includes sports and technical norms, sports and regulatory norms and organizational and sports norms; It is the last two categories of norms that make up the system of normative and legal regulation of sports relations – sports law, in contrast to the set of sports and technical norms that regulate 24 sports activities in various sports within the relationship "subject-object", which has no legal nature. The general approaches to the normative regulation of the sphere of sports, the need to establish the nature of public relations in this sphere, as well as the rules and regulations that regulate it, and sources of sports law are clarified. In this regard, the specifics of sports activities are studied, the author's definition of the concept of sport as a public institution and methodological approaches to defining the subject of sports law is proposed. The special nature of sports activity and the range of its subjects, as well as other sports subjects are noted. It is emphasized that public authorities are not institutional bodies of sports, unlike sports self-government bodies within the institute of sports, and therefore they are not subjects of sports. Because of this, the relations of sports entities with other entities (administrative, civil, labor, international, procedural relations, etc.) are governed by the rules of the relevant branch of law, not sports law, and in such relations their participants act as subjects of administrative law, etc., and not as subjects of sports law. The general concept of sports law is formulated as a branch of the world legal system, which consists of legal norms that regulate rights and duties of sports entities in sports relations. Types of sports law are defined: global (supranational), national and subinstitutional sports law. Each type of sports law is marked by the specifics of sports relations and the special subjective composition of these relations. The practice of normative-legal regulation of the sphere of sports in Ukraine is investigated, the problems of branch development of the sports legislation are defined and the offers concerning its improvement are formulated.