Вивчено вміст глікогену та його динаміку у тілі мідій Одеської затоки. Доведено, що вміст глікогену у тілі мідій з марікультурних колекторів у 1,8 рази вищий, ніж у мідій природних субстратів. З'ясовано, що він вірогідно зменшувався з верхньої частини колектора - 4,58 %, до нижньої - 2,68 % сирої маси. Виявлено, що вміст глікогену у зовнішніх частинах друзи вищий, ніж у внутрішніх у 1,6 - 1,8 рази. За результатами вивчення максимального вмісту глікогену у тілі мідій за літнього періоду (червень - липень) установлено, що цей вміст значно нижчий в Одеській затоці, ніж у мідій з Кримського регіону (2,98 та в 5,20 - 5,70 % сирої маси відповідно). Виявлено різницю максимальних рівнів вмісту глікогену на п'яти прибережних станціях з різним рівнем водообміну. Цей рівень послідовно зменшується від станції з вільним водообміном - 4,9 % до станції з обмеженим рівнем водобміну - 2,1 % сирої маси. Під час дослідження різних органів мідій установлено, що максимальний вміст глікогену у гонадах, а мінімальний - у зябрах. Визначено, що найбільшого рівня вміст глікогену становить на стадії статевого спокою у гонадах - 5,15 %, у гепатопанкреасі - 1,91 %, у зябрах - 1,79 % сирої маси. Мінімум цього компонента відзначено на стадії вимету в усіх органах. Сумарних ліпідів виявлено найбільше у гепатопанкреасі. В усіх органах вміст сумарних ліпідів максимальний у період дозрівання статевих продуктів на переднерестовій стадії: у гепатопанкреасі - 2,47 %, у гонадах - 1,53 % та у зябрах - 0,92 % сирої маси. Мінімум цього вмісту виявлено в усіх органах у період вимету статевих продуктів. Установлено можливість використання вмісту глікогену та сумарних ліпідів, а також супутніх показників (вмісту сирої та сухої речовини, вологи та морфо-функціональних індексів) як індикаторів стану молюсків на різних стадіях репродуктивного циклу та за різних умов мешкання.

  Скачати повний текст

Досліджено клінічні особливості і характер перебігу рикетсіозного кон'юнктивокератиту молодняку великої рогатої худоби. Встановлено, що недостатня зрілість лімфоїдного шару кон'юнктиви - відсутність світлих гермінативних центрів у лімфоїдних вузликах, слабовиражена макрофагальна та плазмоцитарна диференціація, які досягають належного розвитку у дорослих тварин, сприяє виникненню захворювання. Виявлено, що рикетсіозний кон'юнктивокератит уражує молодняк перших 11-ти місяців життя, визначено стадії його перебігу: сльозну, серозно-ексудативну, корнеально-десквамативну, корнеально-ерозивну, корнеально-перфоративну та гнійно-офтальмічну. Як експрес-діагностику захворювання рекомендовано використовувати мікроскопію препаратів-зскребів, що виявляють коко- та паличкоподібні форми мікроорганізмів, розвиток яких пов'язаний з цитоплазмою десквамованих плоскоклітинних елементів кон'юнктиви. Встановлено, що рикетсіозний кон'юнктивокератит супроводжується інтенсивною запальною реакцією кон'юнктиви, значним її набряком, майже повним зникненням зі складу епітеліального шару келихоподібних клітин, плоскоклітинною метаплазією, інтенсивною десквамацією епітелію. Виявлено, що в епітелію рогівки відбуваються дистрофічні зміни, він посилено десквамується, вогнищево оголюється строма рогівки, яка під дією ексудату на окремих ділянках розпадається, що призводить до перфорації рогівки. З'ясовано, що лікування рикетсіозного кон'юнктивокератиту енроксилом більш ефективне (80 %), ніж тетрацикліном (64,3 %), а найкращий результат одержано завдяки інтрапальпебральному ін'єктуванню розчинів (раз на добу протягом 6-7 днів) тетрацикліну (76,3 %) та енроксилу (86,7 %).

  Скачати повний текст