Проведено цілісне дослідження художньої спадщини Ю.Липи щодо особливостей застосування інтертекстуальності як літературного прийому, детермінованого авторською стратегією. Творчий доробок митця проаналізовано у контексті вивчення української національної культурної традиції. Розглянуто контактний та типологічний аспекти головних складових і структурну специфіку текстових масивів як знакових систем. Здійснено інтертекстуальний і текстуальний аналіз протекстуального (публіцистичних, історіософських, геополітичних праць) і метатекстуального (художніх творів) доробку Ю.Липи. На основі єдності ряду аспектів мисленнєвого простору митця виявлено автоінтертекстуальність його текстових масивів, виражену на рівні проектування прото- та метатекстів. Показано, що новели, повісті та оповідання з "Нотатників", роман "Козаки в Московії", три збірки поезій ("Світлість", "Суворість", "Вірую") акумулють у собі основні геополітичні ідеї найбільш відомих історіософських і публіцистичних праць Ю.Липи ("Призначення країни", "Чорноморська доктрина", "Розподіл Росії", "Бій за українську літературу"). Зроблено висновок про інтертекстуальність прозової та поетичної спадщини Ю.Липи на підставі вивчення цитат, алюзій, ремінісценцій, що відкривають діалогічні зв'язки з широким культурним колом і є свідченням ерудиції автора, енциклопедичного характеру його знань.

  Скачати повний текст

Введено інтертекстуальну методологію до музично-історичних методів дослідження музики. Висвітлено процес утворення музичних інтертекстуальних зв'язків на основі перетворення факту-художнього факту в інтертекст. Виокремлено основні стуктурні одиниці-інтертексти, завдяки яким реалізуються міжтекстові зв'язки в конкретних артефактах - інтонація, жанр і стиль. Охарактеризовано відміності між полістилістикою й інтертекстуальністю. Проаналізовано творчість Б. Лятошинського та виведено теорію "інтонаційного словника" композитора, визначено три інтонаційні комплекси. Вперше введено до музикознавчого обігу ряд невідомих і маловідомих творів О. Безбородька, Г. Гаврилець, І. Карабиця, Ж. Колодуб, Г. Ляшенка, С. Пілютикова, К. Цепколенко, І. Щербакова, М. Скорика, В. Сильвестрова.

  Скачати повний текст

Висвітлено основні джерела та лінгвокультурні коди інтертекстуальності в українському художньому дискурсі та головні форми мовного її вияву. З точки зору лінгвістики інтертекст розглянуто як комунікативну одиницю, що встановлює зв'язки з попередніми текстами, суспільним та особистим контекстом життя автора. Досліджено особливості функціонування інтертекстуальності в українському художньому дискурсі. Фольклорні та біблійні інтертекстеми є лінгвальною формою експлікації концептуальної картини світу. Виразові можливості інтертекстем в авторських художніх текстах забезпечує мова. Через дію механізму предикації та номінації мовних одиниць лексичного рівня відбувається моделювання світобачення. Найбільш помітною є взаємодія літературних текстів з текстами Святого Письма в заголовках та епіграфах художніх творів української літератури, які найчастіше бувають прямими або трансформованими цитатами біблійного походження. Інтертекстуальність художнього тексту виявляється не лише на рівні заголовка чи епіграфа, але й на рівні цілого тексту, через трансформацію відомих сюжетів чи мотивів у художніх творах. Концепти як смислові й емоційні образи виявляють своє кодове призначення в художньому дискурсі, де вони стають інтертекстуальними мовними одиницями, семантичне наповнення яких продовжується в кожному новому індивідуально створеному авторському тексті.

  Скачати повний текст

Досліджено ліричні цикли М.Волошина в аспекті інтертекстуальності. Встановлено конкретні мовні прийоми та способи, які використано автором для актуалізації інтертекстуальних зв'язків як усередині окремого ліричного циклу, так і у випадку екстраполяції на метатекст - усю творчість поета. Виявлено як культурологічний, так і асоціативний потенціал інтертекстуальних елементів. Наведено інтертекстуальні принципи організації циклічних ліричних структур у вигляді системи, яка формується експліцитними (вербалізованими) та імпліцитними (частково вербалізованими) елементами, що вводяться автором у простір поетичних творів. Показано, що у результаті взаємодії всіх інтертекстуальних сигналів у ліричному циклі (і ширше - метатексті) відбувається їх сполучення, накладання. Доведено, що для ліричної творчості М.Волошина інтертекстуальність, підтримана циклічною структурою, є одним з конструктивних параметрів ідіостилю.

  Скачати повний текст

Встановлено, що джерелами інтертексту В.Пелевіна є твори літератури, філософії, психології, живопису, музики, кінематографа, сюжети, мотиви, образи стародавніх міфів, російської народної казки, подані у вигляді цитат, алюзій, ремінісценцій. Складний комплекс цитат, алюзій, ремінісценцій охарактеризовано як центонні та визначено основний вид інтертекстуальності - мега/гіпертекстуальність. Виявлено функції інтертекстуальних елементів, які конструюють картину світу та концепцію героя. Доведено, що у складному світі пелевінського гіпертексту кожен протекст є глибоко обумовленим і виконує свої власні функції, підпорядковується логіці центруючого тексту-лідера (буддизму та його модифікації дзен-буддизму). Зазначено, що виявлення у творчості В.Пелевіна елементів синтезу свідчить про пошук письменником нових шляхів, кардинально протилежних деконструкції постмодернізму.

  Скачати повний текст

Проведено цілісний, інтертекстуальний і мотивний аналіз творів О.І. Купріна 1890 - 1900-х рр., в яких розглянуто проблему співвідношення життя та мистецтва. Розкрито важливу роль у формуванні специфіки поетики письменника інтертексту, автоінтертексту та мотивності. Доведено, що висока концентрація передтекстів дає можливість стверджувати, що О.І. Купрін розглядає мистецтво як реальність, яка через свідомість людей та їх вчинки впливає на емпіричну дійсність. З'ясовано, що письменник створював своєрідні пародії на мотиви й образи літератури минуло, зокрема, на образи свідомих і несвідомих гравців, які естетизували життя. На підставі вивчення особливостей функціонування щільного інтертексту, пов'язаного з творами різних напрямів і стилів, пояснено різностильність прози О.І. Купріна. Зроблено висновок, що письменник у своїх творах не розвивав традиції відомих напрямів, а оригінально осмислював "чужі" тексти як художник "срібної доби". Виявлено, що використання письменником артефактів, музичного та живописнго єкфрасису дозволило суттєво оновити жанри малої прози. Встановлено міжтекстові співвідношення, форми їх реалізації та функції, серед яких ігрова набуває пріоритетного значення.

  Скачати повний текст

Комплексно досліджено інтертекстуальність як екстралінгвальну ознаку дискурсу сучасної української преси. Сформульовано основі положення теорії інтертекстуальності. Визначено засоби інтертекстуальності у дискурсі преси (цитата, алюзія, фреймовий репрезентант, перифраз). Проаналізовано їх семантико-стилістичні, структурно-синтаксичні та функціональні особливості. Розроблено класифікацію засобів інтертекстуальності за основними джерелами породження (фольклорними, суспільно-політичними, художньо-літературними, кінематографічними, пісенними інтертекстами). Визначено лінгвістичний аспект пара-, мета- та гіпертекстуальності у текстах друкованих засобів масової інформації початку XXI ст.

  Скачати повний текст

Здійснено багатоаспектний аналіз міжтекстових зв'язків у драматургії М.Булгакова, досліджено форми та функції поняття "інтертекстуальність" і його співвідношення з поняттям "інтертекст", визначено підхід до вивчення конкретно-історичних проявів інтертекстуальності в літературі. Показано значення даної категорії для формування сюжету й композиції, хронотопу, мотивів, образної системи, жанрово-стильових особливостей драматургії М.Булгакова. Твори митця розглянуто крізь призму традицій і новаторства, а також взаємодії різних художніх систем на початку XX ст.

  Скачати повний текст

Досліджено феномен інтертекстуальності як однієї з онтологічних категорій художнього тексту. Розкрито сутність інтертекстуальності як присутності у тексті фрагментів або окремих елементів інших текстів. На підставі дискурсивного аналізу та філологічної інтерпретації визначено смисли, які актуалізуються в сучасному російському поетичному дискурсі та безпосередньо пов'язані з концептуальними засадами постмодерністського світосприйняття. Виявлено такі риси сучасного поетичного дискурсу, як антиномічність, ствердження традиційних цінностей культури шляхом інтертекстуальної деконструкції, розширення інтертекстуального поля поезії, атракція "високого" й "низького", що проявляється у модусі непрямої поетичної дискурсивності. Доведено, що на сучасному етапі метаформа "смерті автора" (Р. Барт) набуває нового сенсу - її визнання є умовним, тоді як насправді митці творять оригінальну поетичну мову з "уламків культури" й утверджують новий тип автора.

  Скачати повний текст

Систематизовано основні принципи теорії інтертекстуальності, специфікуючи її щодо української традиції. Проаналізовано лірику В.Стуса та І.Світличного з метою виявлення різних "модифікацій чужого слова" (ремінісценцій, алюзій, рамкових компонентів). Охарактеризовано функцію "чужого слова" з позицій сучасного літературознавства та у літературно-громадському контексті сучасної поетам епохи 1960 - 1980 рр. в Україні та за її межами. Показано, як поступово в літературі XX ст. творчість митців урізноманітнювала інтертекстуальні зв'язки та слугувала своєрідній верифікації теорії інтертекстуальності, її придатності для трансформації літературознавчої парадигми.

  Скачати повний текст

Розглянуто актуальні тенденції естетичної думки XX ст., пов'язані з пошуками методології для пояснення нових тенденцій в художньому просторі за збереження теоретичних напрацювань минулих поколінь. Вибір в якості об'єкту дослідження теорії інтертекстуальності обгрунтовано рядом причин: семіотизацією філософської проблематики XX ст., поширення інтертекстуальності в якості мистецького прийому, методологічна гнучкість даної теорії. Завдяки виявленню історичної варіативності та методологічної плюралістичності теорії інтертекстуальності аргументується її відповідність вимогам постнекласичної естетики та науки.

  Скачати повний текст

Вивчено проблему відтворення інтертекстуальності у перекладі в українських прозових постмодерністських творах. Визначено інтертекстуальність як вкраплення в текст інших текстів у вигляді цитат, алюзій та ремінісценцій. Розкрито вплив визначальних рис постмодерністської поетики, зокрема гри та іронії, на характер відтворення у перекладі інтертекстуальності як провідної ознаки постмодернізму. Висвітлено особливості перекладу інтертекстуальних одиниць у постмодерністському творі, описано їх форми залежно від тексту-джерела. Досліджено способи перекладу інтертекстуальних одиниць та наведено критерії їх оптимального застосування під час перекладу постмодерністського твору.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена філософсько-культурологічному дослідженню ролі інтонації у філософських текстах, яка, будучи конститутивною для філософії, залишається етосом “слухової” і “візуальної” культур з тенденційним ускладненням її вираження і сприйняття. З'ясувавши, що філософським текстам властиві принципова авторськість, глибинний діалогізм, інтертекстуальність, поліфонія, філософські категорії і запитальність, доповнюємо цей список потужною детонаційністю (прагненням виходу в тонаційне за межі його конвенціональних ін-). Інтонаційно-артикуляційний конфлікт, актуалізований Руссо у контексті філософського письма, і деконструкційно досліджений Дерріда, відкриває тільки один з можливих видів співпраці інтонації й артикуляції у філософському тексті. Але і в ньому Дерріда відчув, не ідентифікувавши, “третю силу”, яку ми назвали детонацією. Ключові слова: філософія культури, інтонація, артикуляція, детонація, філософський текст, філософія мови, деконструкція, філософська антропологія, фоноцентризм.^UThe relevance of the dissertation research topic is due to the linguistic and speech turns in philosophy (according to M. Popovych), which caused separation of a special area for study of philosophical language and the study of intonation resources of philosophical texts on the borders of epochs became especially relevant.The research has identified the essential features of a philosophical text and the peculiarities of cooperation of intonation, articulation, detonation in it as the “agents” of the triple essence of man (antropos, merops, brotos according to Heraclitus). The dissertation presents a comparative study of the role of intonation in the philosophical text of the “auditory” (“Essays on the Origin of Languages...” by J. J. Rousseau) and the “visual” (“Of Grammatology” by J. Derrida) cultures.The study is based on the conceptual and methodological foundations of postmodern philosophy and on the next ideas: D. Bolinger's idea about intonation as universalia; B. Asafiev's idea about “intonation epochs”, “intonation crisis” between epochs and regular revision and updating of “intonation dictionary”; М. Bachtin's idea about human communities' “intonation funds”; J.-J. Rousseau's idea about the trend of “articulation increasing” in philosophy, music and culture; Heraclitus's idea about the triple essence of human; T. Adorno's ideas about the philosophy of punctuation, and etc. The study is interdisciplinary because it involves data from general linguistics, musicology, neurophysiology and cosmology in addition to philosophy.The dissertation tasks are solved with the help of the following research methods: comparative analysis and critical reflection of research of the philosophical text, philosophical language, intonation of writing; structural analysis of the text and its deconstruction; hermeneutic, linguistic, semantic and etymological analysis; tonal diagnostics of the text and frequency analysis of words.The scientific novelty of the obtained results is determined by the fact that the presented work substantiates the key role of intonation in philosophical texts of both “auditory” and “visual” cultures with a tendency to increase articulation and complicate the expression and perception of intonation. The comprehension of each intonation is based on the degree of recognition of its detonation plume.The intonation-articulation conflict in Derrida's grammatological theory of writing and the epistemological contribution of this conflict to the understanding of the philosophical text are thoroughly studied. The study has revealed “the third force” identified as detonation (managed and unmanaged kinds of it).A new philosophical concept of “detonation” is proposed to express both centrifugal intentions of deconstruction in shifting accents, overcoming binary oppositions, or revising cultural conventions and its program tuning on “explosions”. In the mechanistic paradigm of the XVIII century J.-J. Rousseau interprets the intonation crisis of a philosophical text as an “energetic” one, looking for ways to solve it in an extensive way (punctuation), which allows us to understand intonation as some energy stored in the “sarcophagus” of a text. Instead, in the textological paradigm of postmodern culture, centrifugal tendencies intensified, which made it possible to comprehend the inseparable cooperation of intonation with articulation and detonation in a text as a “centrifuge”.The preconditions for the emergence of philosophy in the Greek culture and the special cultural mission of philosophers in it are specified; as well as the correlation of the concepts “philosophical text” is defined, “intonation”, “articulation”, “langage-langue-parole” with the concept of “writing”. The structure of “Essay on the Origin of Languages...” and “Of Grammatology” is detailed, and the tonalities of both texts are specified.Intonation has been found as constitutive for the philosophy and ethos of a cultural person. The text “Essays on the Origin of Languages...” during Derrida's reading confirms Rousseau's hopes for a conservative function of writing, while the text “Of Grammatology” confirms Rousseau's prediction about the tendency of increasing articulation.The theoretical and practical significance of the obtained results of the research lies in the possibility of their application for further study of the problem of intonation in the philosophical text. The most promising reading strategy of philosophical text, as we consider, is the triple strategy: intonating, detonating and articulating in order to provide not only the author's, and cultural resources of the text, but also the reader's investment. Key words: philosophy of culture, intonation, articulation, detonation, philosophical text, philosophy of language, deconstruction, philosophical anthropology, phonocentrism.

Проведено філософське вивчення поняття "іронія", яке запропоновано розглядати як фігуру тексту культури, що репрезентує підміну наявного сенсу прихованим, фіксує порушення звичного сприйняття або комунікації та спрямування на відновлення смислотворення. Трансформація його змісту у різних парадигмах культури дозволяє виявити фундаментальні ознаки іронічного дискурсу, а саме: рефлексивність, контрарність, аксіологічність. Уточнення суміжних понять культурології та естетики, які співвідносяться з іронією, установлення їх специфіки та взаємозв'язку розкриває зміст цієї культурної універсалії. Запропоновано цілісний історико-культурологічний підхід до розуміння іронії, яка є не лише позицією людської свідомості, а й екзистенціалом людського буття, що доводить можливість розкриття подальшого становлення. Культурологічні трансформації поняття "іронія" розкривають генезу її філософського змісту. Класична метафізика розуміє іронію переважно як методологічну стратегію пізнання, в її модерністських і постмодерністських модальностях філософією визначається важливість людиновимірного змісту. Некласична інтерпретація іронічного дискурсу слугує зброєю проти засилля логоцентризму та намагається реабілітувати сферу безпосередності людського почуття. У процесі тотальної семіотизації культури іронія втрачає свій руйнівний потенціал, стає терапевтичною процедурою, глибинною цитатою, що презентує інтертекстуальність культури, але заперечує можливість доведення автентичності в онтологічному вимірі або оригінальності у творчому сенсі.

  Скачати повний текст

Проаналізовано інтертекстуальність творчого доробку Н.Королеви. Виявлено й охарактеризовано чотири базові джерела її творів та визначено єдиний метатекст прози. Проведено системне дослідження художніх текстів письменниці, а також наявного в них автокоментаря. З'ясовано принципи використання сакральних (Святого Письма, агіографії), апокрифічних, історичних текстів, усних легенд і переказів як протекстів. Розкрито спільні та відмінні аспекти понять "легенда" та "переказ". Розглянуто особливості літературного та релігійного контекстів творчості авторки. Проаналізовано структурні та сюжетні особливості агіографії, що відрізняють її від інших жанрів. Сформульовано визначення поняття "агіографічний твір".

  Скачати повний текст

Запропоновано системний аналіз біблійних мотивів у ліриці А.Ахматової, визначено їх роль у контексті як окремих творів, так і всієї творчості в цілому. Розкрито особливості поетики "семикнижжя" як циклу. На підставі аналізу образу ліричної героїні, яка переживає любов і страждання, виявлено біблійні теми Гріхопадіння, Хрещення, Спокути, Блаженства, Воскресіння, Благодаті. Їх послідовність обумовлює еволюцію образу ахматовської героїні. Розглянуто особливості наскрізного сюжету в ліриці Ахматової, проаналізовано відповідні біблійні образи, тропи, жанрові форми, ремінісценції з книг Святого Письма. Біблійні мотиви розглянуто в контексті інших історико-культурологічних пластів лірики Ахматової. Поетеса вводить їх з метою узагальнення своїх християнських уявлень про людське буття, бо вони надають поліфонічного звучання основним мотивам, що розвиваються у "семикнижжі". Розглянуто жанрові особливості "семикнижжя" Ахматової як циклу.

  Скачати повний текст

Мета дослідження – на підставі історико-філософського матеріалу у межах спадщини Г.-Ґ. Ґадамера, Ж. Дерріда, П. де Мана обґрунтувати й доказати наукову гіпотезу, згідно якої герменевтичний потенціал деконструкції розкривається у межах простору «мова – текст – інтерпретатор» у вигляді комплементарної спрямованості інтерпретації (розуміння/викриття), що веде до збагачення критичної складової гуманітарного знання.Об'єкт дослідження – філософська спадщина Г.-Ґ. Ґадамера, Ж. Дерріда, П. де Мана у горизонті сучасної історико-філософської проблематики.Предмет дослідження – топологічні, змістовні, методологічні аспекти герменевтичного потенціалу деконструкції у межах спадщини Г.-Ґ. Ґадамера, Ж. Дерріда, П. де Мана.Методологія та методика дослідження. Методологія, що використана у дисертації, походить від принципів історичності, компаративності, комплементарності. Предметно-концептуальне історико-філософське обґрунтування й доказ наукової гіпотези про герменевтичний потенціал деконструкції шляхом артикуляції його топологічних, змістовних, методологічних аспектів здійснювався з використанням можливостей феноменології, структуралізму, діалектики, компаративістики тощо.За допомогою феноменології здійснена, по-перше, розмітка простору «мова – текст – інтерпретатор», де відбувається реалізація герменевтичного потенціалу деконструкції, по-друге, дескрипція поняттєвого апарату герменевтики (мова, текст, письмо, інтерпретація, герменевтичне коло тощо) та деконструкції (письмо, інтертекстуальність, доповнення, розрізнення, слід тощо). За допомогою структуралізму, по-перше, артикульована низка бінарних опозицій: «текст / інтерпретація», «цілісність / плюралістичність», «мова / письмо», «сліпота / прозріння», по-друге, побудована архітектоніка дисертаційної роботи, яка структурно складається з трьох концептуальних блоків: у першому розглядаються ключові питання герменевтики тексту, у другому – ключові питання деконструкції тексту, у третьому – можливості поєднання герменевтики та деконструкції. За допомогою діалектики вдалось встановити ключові протиріччя між герменевтикою та деконструкцією у питаннях інтерпретації, логоцентризму, деструкції історії онтології тощо. За допомогою компаративістської методології здійснено порівняння поглядів Г.-Ґ. Ґадамера та Ж. Дерріда, П. де Мана та Ж. Дерріда, П. де Мана та М. Бахтіна тощо.Наукова новизна дисертаційної роботи.Вперше: на підставі комплексного історико-філософського аналізу спадщини Г.-Ґ. Ґадамера, Ж. Дерріда, П. де Мана здійснено обґрунтування й доказ наукової гіпотези про герменевтичний потенціал деконструкції у топологічному, змістовному, методологічному аспектах; через усвідомлення впливу філософської герменевтики Г.-Ґ. Ґадамера та деконструкції Ж. Дерріда на літературно-критичні погляди П. де Мана у позначених межах встановлений топос розкриття герменевтичного потенціалу деконструкції – «мова – текст – інтерпретатор», де еврістичності набуває концепт інтерпретації; через артикуляцію концептуально-методологічних складових герменевтики Г.-Ґ. Ґадамера (мова, текст, письмо, читання тощо) та деконструкції Ж. Дерріда (письмо, інтертекстуальність, доповнення, розрізнення тощо) виокремлені змістовні ознаки інтерпретації – посередництво, ентелехійність, діалогічність, з одного боку, та спрямованість до іншого, плюралістичного, прихованого, з другого, які набувають творчого поєднання у П. де Мана у комплементарності розуміння та викриття; ґрунтуючись на аналізі полеміці П. де Мана з поглядами Ж. Дерріда, М. Бахтіна, Ф. Ніцше, М. Бланшо, Р.М. Рільке тощо показано, що методологічною основою герменевтичного потенціалу деконструкції виступає інтерпретаційна процедура подвійної деконструкції (або деконструкції деконструкції), через яку висвітлюються критичні аспекти осягнення текстів у концептуальних межах опозиції «сліпота / прозріння».Набули подальшого розвитку: методологічні можливості поєднання герменевтики та деконструкції у напрямках критичного осягнення текстів та соціокультурного діалогу;Уточнено: місце інтерпретації у контексті герменевтики Г.-Ґ. Ґадамера, деконструкції Ж. Дерріда, герменевтичної деконструкції П. де Мана.Сфера – навчальний процес.^UThe aim of the research based on historical-philosophical material in frames of heritages of H.-G. Gadamer, J. Derrida, P. de Man to substantiate and prove the scientific hypothesis, according to which hermeneutic potential of deconstruction discovers in frame of semiotic space ‘language – text – interpretator' as complementarian intention of interpretation (understanding / disclosure), that leads to saturation of critical measuring of humanitarian knowledge.The object of research is philosophical heritages of H.-G. Gadamer, J. Derrida, P. de Man in the horizon of contemporary historical-philosophical problematics.The subject of research is topological, content, methodological aspects of hermeneutic potential of deconstruction in frames of heritages of H.-G. Gadamer, J. Derrida, P. de Man.Methodology of research, that used in the thesis, based on principles of historicity, comparability, complementarity. Subject-conceptual historical philosophical substantiating and proving of the scientific hypothesis about hermeneutic potential of deconstruction the way articulation of its topological, content, methodological aspects is carried on using possibilities of phenomenology, structuralism, dialectics, comparative analysis etc.Using possibilities of phenomenology, firstly, markup of semiotic space ‘language – text – interpreter' as a space of realization of hermeneutic potential of deconstruction is carried on, secondly, description of concept thesaurus of hermeneutic (language, text, writing, interpretation, hermeneutic circle etc.) and deconstruction (writing, intertextuality, supplement, difference, trace etc.) is explicated.Using possibilities of structuralism, firstly, some binary oppositions: ‘text / interpretation', ‘wholeness / plurality', ‘language / writing', ‘blindness / insight' are articulated, secondly, architectonics the thesis, which consists of three conceptual parts is built: the first part contains key problems of hermeneutic of text, the second part contains key problems of deconstruction of text, the third part contains possibilities of conjunction of hermeneutic and deconstruction.Using dialectics, key antinomies between hermeneutic and deconstruction in limits of interpretation, logocentrism, destruction of history of ontology are articulated.Using comparative methodology, comparing of views of H.G. Gadamer and J. Derrida, P. de Man and J. Derrida, P. de Man and M. Bakhtin etc. are carried on.Scientific novelty of the thesis.For the first time: on the basis of the complex historical-philosophical analysis of heritage of H.-G. Gadamer, J. Derrida, P. de Man substantiating and proving of the scientific hypothesis about hermeneutic potential of deconstruction in topological, content and methodological aspects are carried on; based on realization of influence of philosophical hermeneutic of H.-G. Gadamer and deconstruction of J. Derrida on literary-critical views of P. de Man the topos of discovering of hermeneutic potential of deconstruction – ‘language – text – interpreter' and heuristic measuring of concept of interpretation are set; based on articulation of conceptual-methodological parts of hermeneutic of H.-G. Gadamer (language, text, writing, reading etc.) and deconstruction of J. Derrida (writing, intertextuality, supplement, difference etc.) content sings of interpretation – mediation, entelechy, dialogicality, on the one hand, and intention to another, plural, covering, on the other, which gaining heuristic compounding in activity of P. de Man as complementarity of understanding and disclosure are done; based on analysis of polemics of P. de Man with views of J. Derrida, M. Bakhtin, F. Nietzsche, M. Blanchot, R.M. Rilke etc., showed that methodological foundation of hermeneutic potential of deconstruction is interpretative procedure of double deconstruction (or deconstruction of deconstruction) and thereby critical aspects of comprehension of texts in conceptual frames of opposition ‘blindness / insight' are clarified.Get further development:– methodological possibilities of compounding of hermeneutic and deconstruction in directions of critical comprehension of texts and social-cultural dialogue.Specified:– the place of interpretation in the context of hermeneutic of H.-G. Gadamer, deconstruction of J. Derrida, hermeneutic deconstruction of P. de Man.Sphere - educational process.

У дисертації вперше виявлено культуротворчі настанови дизайну архітектурного середовища в контексті постмодернізму, зокрема адгокізм, алюзіонізм, полісемантичний еклектизм, інтуїтивізм, іронізм, декомпозицію та метафоричну трансформацію, подвійне кодування, нелінійний пластицизм та біоморфізм. Визначено та комплексно охарактеризовано формотворчі стратегії дизайну архітектурного середовища доби постмодернізму, зокрема еклектизм, деконструкцію, віталізм, нелінійне формотворення. Розкрито комп’ютерні експлікації формотворення в дизайні архітектурного середовища постмодернізму. В роботі удосконалено визначення та обґрунтування концептуальних засад постмодерного алюзіонізму в архітектурному дизайні, зокрема інтертекстуальність, полісемантичність та інсталяціонізм, уточнено характеристики концептуального підґрунтя нелінійного та біонічного пластицизму в дизайні архітектурного середовища постмодернізму. Розширено та уточнено періодизацію розвитку теорії та практики архітектурного дизайну постмодернізму в історико-культурному контексті.^UIn the dissertation, for the first time, the cultural guidelines of the design of the architectural environment in the context of postmodernism were revealed, in particular adhocism, allusionism, polysemantic eclecticism, intuitionism, ironism, decomposition and metaphorical transformation, double coding, nonlinear plasticism and biomorphism. Form-making strategies for the design of the architectural environment of the postmodern era are defined and comprehensively characterized, in particular, eclecticism, deconstruction, vitalism, non-linear form-making. Computer explications of form-making in the design of the architectural environment of postmodernism are revealed. The work improved the definition and substantiation of the conceptual foundations of postmodern allusionism in architectural design, in particular intertextuality, polysemanticity and installationism, clarified the characteristics of the conceptual basis of nonlinear and bionic plasticism in the design of the architectural environment of postmodernism. The periodization of the development of the theory and practice of postmodern architectural design in the historical and cultural context has been expanded and clarified.

Вперше у вітчизняному літературознавстві здійснено комплексний аналіз епістолярної прози А.Чехова з метою висвітлення сутності та особливостей формування ідейно-естетичних поглядів письменника. На матеріалі приватних кореспонденцій прозаїка розкрито оригінальний характер його світоглядної системи, своєрідність філософсько-естетичної концепції взаємодії людини та світу, доведено активну участь А.Чехова в осмисленні суспільних процесів у Росії 1880 - 1890-х рр. Особливу увагу приділено вивченню особливостей функціонування епістолярних літературно-критичних оцінок письменника в літературному процесі даного періоду. На підставі дослідження епістолярних текстів А.Чехова у порівнянні з есеїстикою французьких письменників А.Камю, А.Мальро, філософськими трактатами М.Бердяєва показано своєрідність духовного пошуку письменника щодо екзистенційного світосприйняття, розкрито важливі концептуальні аспекти формування системи ідейно-художніх цінностей російського письменника у контексті російської та західноєвропейської філософської думки першої половини XX ст. Значну увагу приділено рецепції проблеми "Росія та Захід" у приватних кореспонденціях А.Чехова. Вивчено жанрово-стильові модифікації епістолярних текстів А.Чехова, встановлено їх новаторський творчий характер, що дозволив репрезентувати листи письменника як яскраве мистецьке явище. Запропоновано класифікацію жанрових різновидів приватних листів А.Чехова, проаналізовано особливості актуалізації підтексту - важливого елементу архітектоніки чеховських епістол, розглянуто інтертекстуальність як засіб утвердження ідейно-естетичних цінностей адресанта.

  Скачати повний текст

Здійснено естетичне дослідження постмодерністського "німого кіно" як явища культури другої половини XX - XXI ст. у динаміці його появи, становлення та сучасного розвитку. Проаналізовано загальні естетичні інтенції постмоденізму з характерним для нього розвінчанням влади мовлення. Розглянуто зв'язок постмодерністської категорії "мовчання" з трансформаціями у почуттєвості людини сучасної доби. Доведено доцільність її застосування у дослідженні естетичної природи постмодерністського "німого кіно". Вивчено художню специфіку сучасної моделі невербального кіномистецтва та виділено його виражальні складові: руйнування та викорінення вербаліки, компенсаційне зростання візуальної виразності, а також іронію та цитатність - складові, що забезпечують постмодерністську інтертекстуальність. Проаналізовано естетичний потенціал українського поетичного кіномистецтва, його нон-вербальну естетичну домінанту. Розглянуто перспективи розвитку постмодерністського "німого кіно".

  Скачати повний текст