Досліджено комплекс теоретичних і практичних питань, які виникають у ході заявлення, розгляду та вирішення клопотань у кримінальному процесі України. Розкрито зміст поняття "клопотання в кримінальному процесі", розглянуто його процесуальну природу, сутність, структуру, класифікацію. Особливу увагу приділено процедурі заявлення та розв'язання клопотань на різних етапах досудового слідства та в суді. Обгрунтовано пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного кримінально-процесуального законодавства України та проекту КПК України.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена наданню кримінологічної характеристики і розробці комплексу заходів запобігання злочинам, пов'язаним з перешкоджанням службовій діяльності працівників правоохоронних органів.У роботі аналізуються наукові підходи до розуміння перешкоджання службовій діяльності працівників правоохоронних органів. З'ясовано предметну сутність досліджуваного явища, а саме розкрито поняття «службова діяльність працівників правоохоронних органів». Вона, як і будь-яка інша суспільна діяльність, має складатись з певних елементів: суб'єктів і учасників, об'єктів, змісту, мети, результатів та ін. Узагальнивши існуючі в науковій літературі погляди на цю проблему, визначається кожен з елементів. Надається перелік істотних ознак, які притаманні явищу перешкоджання службовій діяльності працівників правоохоронних органів.Досліджено сучасний стан перешкоджання службовій діяльності працівників правоохоронних органів. Вказано, що з кожним роком рівень цих злочинів поступово збільшується. Відмічено, що у структурі перешкоджання службовій діяльності працівникам правоохоронних органів переважають корупційні правопорушення і злочини, передбачені ст. ст. 345, 342, 369-2 КК України. Відзначається, що описувана група злочинів розповсюджена на територіях м. Києва, Дніпропетровської, Харківської, Одеської, Житомирської, Львівської, Донецької та Луганської областей.Виділено наступні категорії осіб, які вчиняють перешкоджання службовій діяльності працівників правоохоронних органів: радикально налаштовані соціальні групи населення і окремі громадяни; правопорушники і злочинні об'єднання; безпосередні начальники і вищестоящі керівники; органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи, політичні партії, громадські об'єднання, а також суб'єкти господарювання; інші правоохоронні органи та їх посадові і службові особи, що виконують спільне завдання протидії злочинності. Досліджено наслідки перешкоджання службовій діяльності працівників правоохоронних органів. Дослідження криміногенних детермінантів перешкоджання службовій діяльності працівників правоохоронних органів будувалось на аналізі економічних, політичних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних і нормативно-правових чинників. Умовно їх можна поділити на внутрішньоситсемні, які функціонують всередині правоохоронної системи, та зовнішньосистемні, які, відповідно, виникають і розвиваються в суспільстві. Аргументується, що віктимна поведінка, наряду з іншими детермінаційними чинниками, є однією з причин вчинення групи злочинів перешкоджання службовій діяльності працівників правоохоронних органів. Віктимна поведінка працівників правоохоронних органів, як зовнішній прояв віктимності, частіше за все виражається трьома її типами: позитивною, провокуючою та пасивною. Визначається, що основними напрямами загальносоціального запобігання перешкоджанню службовій діяльності працівників правоохоронних органів є підвищення результативності правоохоронної діяльності та управління правоохоронними органами, дотримання законності і прав людини, забезпечення державного захисту працівників правоохоронних органів, а також зниження рівня соціальної напруги і нетерпимого ставлення певною частиною суспільства до працівників правоохоронних органів.Спеціально-кримінологічний напрямок, своєю чергою, включає встановлення повного кола осіб, які виявляють схильність перешкоджати службовій діяльності працівників правоохоронних органів, джерел антисуспільного впливу на них, причин та умов, що породжують на сприяють злочинній поведінці з метою цілеспрямованого корегуючого впливу на їх свідомість і волю, а також зменшення можливостей для вчинення злочинів. Заходи профілактики передбачають запобігання та врегулювання конфлікту інтересів в центральних апаратах і територіальних управліннях, чіткий розподіл повноважень і посадових обов'язків в системі правоохоронних органів, створення незалежної управлінської вертикалі, забезпечення прозорості правозастосовної діяльності правоохоронних органів, а також громадський контроль за дотриманням прав людини під час досудового розслідування та виконання кримінальних покарань. Обґрунтовується, що віктимологічна профілактика злочинів, пов'язаних із перешкоджанням службовій діяльності працівників правоохоронних органів має будуватись на належній професійній підготовці майбутніх правоохоронців і підвищенні кваліфікації існуючих кадрів, належному технічному оснащенні службової діяльності правоохоронців і забезпеченні їх засобами особистої безпеки, завчасному виявленні і усуненні соціально-психологічних факторів, які впливають на ефективність їхньої діяльності і, на кінець, проведенні просвітницької роботи серед населення з боку самих правоохоронців, ЗМІ, інформаційної роботи керівництва правоохоронних органів зі своїми підлеглими.^UThe thesis is devoted to the provision of criminological characteristics and the development of a set of measures for the prevention of crimes related to the interfering of the official activity of law enforcement officers. The concept of crimes related to the interfering of the official activity of law enforcement officers is provided; the main forms and methods of their commission are defined. A list of essential features that are inherent in the phenomenon of the interfering of the official activity of law-enforcers is given. Depending on the object of criminal influence, the following types of interference of the official activity of law enforcement officers are distinguished. Analysis of the current state of crimes related to the obstacle of the official activity of law enforcement officers was provided. The increasing of the level of crimes related to the obstacle pf the official activity of law enforcement officers was recorded. It has been established that in the structure of the phenomenon being studied, the encroachments, stipulated by Art. 345 of the Criminal Code of Ukraine, Art. 342 of the Criminal Code of Ukraine and Art. 369-2 of the Criminal Code of Ukraine. During recent times, the tendency towards the predominance of these crimes in the structure of interfering of the official activity of law enforcement officers persists.The consequences of committing crimes related to the interfering of the official activity of law enforcement officers for the state of law and order in the state are investigated. The damage caused by these crimes can be physical, material and moral-psychological. As a result of the study of the statistics of victims of law enforcement officers, it is concluded that the National Police officers are predominant among them. The cumulative effect of these consequences reduces the activity and initiative of law enforcement officers, adversely affects the results of activities in the field of combating crime, leads to the accumulation of unsolved criminal crimes over the past years, damages the business reputation of the law enforcement system as a whole, as well as the prestige of the profession.The complex of criminological determinants of the phenomenon of obstructing the official activity of law enforcement officers is considered. Research of criminological determinants of interfering of the official activity of law enforcement officers was based on the study of economic, political, organizational and managerial, socio-psychological and regulatory factors. Conditionally, they can be divided into internal ones, which function within the law-enforcement system, and external, which, accordingly, arise and develop in society. The influence of the attitude of civil society and the state to the effectiveness of law enforcement agencies on the commission of crimes related to the obstacles to the official activity of law enforcement officers has been clarified. A number of measures of a general social, special criminological and victimological nature have been formed, aimed at preventing the commission of crimes related to the interfering of the official activity of law enforcement officers.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність (081 – Право). – Донецький юридичний інститут Міністерства внутрішніх справ України. Маріуполь, 2021.У дисертації досліджено теоретичні та прикладні аспекти доказування у кримінальних провадженнях про насильницьке зникнення. З'ясовано сучасний стан наукових досліджень з піднятої проблематики, а також розкрито поняття та значення доказування у вказаній категорії кримінальних проваджень. Надано характеристику правових норм, які регулюють мету і межі доказування, з урахуванням особливостей кримінальних проваджень про насильницьке зникнення. Визначено підстави та процесуальний порядок початку кримінального провадження про насильницьке зникнення. Акцентовано увагу на необхідності вдосконалення чинної моделі кримінальної процесуальної регламентації в частині підстав та процесуального порядку початку кримінального провадження про насильницьке зникнення. Виокремлено та охарактеризовано обставини, що підлягають доказуванню у кримінальних провадженнях цієї категорії злочинів. Запропоновано практичні рекомендації щодо встановлення обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування. Надано характеристику слідчим (розшуковим) діям як засобам збирання доказів і розкрито порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій під час розслідування насильницьких зникнень. Запропоновано науково обґрунтовані пропозиції та рекомендації по вдосконаленню чинного кримінального процесуального законодавства України в контексті предмета дослідження.Ключові слова: кримінальне провадження; насильницьке зникнення; особиста свобода; недоторканість; досудове розслідування; доказування; збирання доказів; слідчі (розшукові) дії; негласні слідчі (розшукові) дії.^UThesis for the Candidate Degree in Law in specialty 12.00.09 – criminal procedure and criminology; forensic examination; investigative activities. Donetsk Law Institute of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine. Mariupol, 2021.The dissertation investigates theoretical and applied aspects of proving in criminal proceedings on enforced disappearance. The current state of scientific research on the issues raised has been clarified, as well as the concept and meaning of proving in this category of criminal proceedings has been defined. The characteristic of the legal norms regulating the purpose and limits of proving, taking into account the features of criminal proceedings on enforced disappearance is given.The grounds and procedural order for initiating criminal proceedings on enforced disappearance have been determined. Emphasis is placed on the need to improve the current model of criminal procedural regulations in terms of the grounds and procedural order for initiating criminal proceedings on enforced disappearance. The circumstances to be proved in criminal proceedings of this category of crimes are singled out and characterized. Practical recommendations for establishing the circumstances to be proved in criminal proceedings at the stage of pre-trial investigation are offered. The description of investigative (search) actions as a means of gathering evidence is given and the procedure for conducting undercover investigative (search) actions during the investigation of enforced disappearances is revealed. Scientifically substantiated suggestions and recommendations for improving the current criminal procedure legislation of Ukraine in the context of the subject of research are offered.Key words: criminal proceeding; enforced disappearing; personal liberty; security; pre-trial investigation; proving; collecting evidence; investigative (search) actions; undercover investigative (search) actions.

Дисертація присвячена дослідженню криміналістичного забезпечення діяльності захисника у кримінальному провадженні та виокремленню пов'язаних із цим закономірностей адвокатської діяльності.У ній досліджено становлення та розвиток наукових уявлень про криміналістику та її предмет, за наслідками чого запропоновано авторське визначення предмета криміналістики. Здійснено аналіз наукової літератури та законодавчих приписів щодо тлумачення терміну «адвокатська діяльність», а також з'ясовано зміст такої діяльності. Охарактеризовано тактику професійного захисту у кримінальному провадженні, в межах чого запропоновано власні дефініції тактики професійного захисту та похідних від неї тактик професійного захисту на стадії досудового розслідування кримінальних правопорушень та на стадії судового розгляду кримінальних справ. Окрему увагу присвячено виокремленню низки закономірностей тактики професійного захисту на стадіях досудового розслідування та судового розгляду кримінальних проваджень.На основі аналізу існуючих теоретичних положень методики захисту у кримінальному провадженні розроблено структуру методик професійного захисту у кримінальних провадженнях про умисне вбивство та у кримінальних провадженнях про крадіжки та виокремлено певні закономірності, що притаманні діяльності адвоката-захисника у цих провадженнях.^UThe thesis explores the criminalistics framework for the operations of a defense party in criminal proceedings, and defines regularities of the legal profession therefore.The work is studied the establishment and development of academic approaches to criminalistics and its subject matter, the consequences of which are the author's definition of the subject of criminology. Conducted analysis of research literature and legislative norms on how to interpret the term “lawyer's activities” through the prism of words making up the concept, such as “lawyer” and “activities,” and clarified the content of such activities.The thesis also offers a description of professional defense in criminal proceedings. Therefore, it was suggested to consider the improved definitions of the tactics of professional defense and the associated tactics of professional defense on the stage of pre-trial investigation of criminal offence, as well as on the stage of judicial examination of criminal offence. The paper offers the first focus on delineating regularities of the tactics of professional defense on the stages of pre-trial investigation and judicial examination in criminal proceedings. As based on the analysis of available theoretical principles of defense methods in criminal proceedings, we developed a methods structure for professional defense in criminal proceedings on intended homicide and in criminal proceedings on theft. In addition to the abovementioned, in the process of developing the methods for professional defense in criminal proceedings on intended homicide and on theft, it was for the first time delineated certain regularities typical for the activities of a defence lawyer in those proceedings.

Розглянуто актуальні проблеми процесуальної діяльності щодо звільнення від кримінальної відповідальності та покарання внаслідок зміни обстановки. Досліджено юридичну природу звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання, суть зміни обстановки, внаслідок яких діяння або особа перестають бути суспільно небезпечними, поняття та процесуальний порядок закриття кримінальної справи внаслідок зміни обстановки судом за результатами досудового провадження, процесуальний порядок звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання, зважаючи на зміни обстановки у судових стадіях процесу. Наведено рекомендації стосовно вдосконалення правозастосовної діяльності та кримінально-процесуального законодавства, яке регламентує порядок звільнення від кримінальної відповідальності та покарання через зміну обстановки.

  Скачати повний текст

Досліджено питання розшуку та забезпечення конфіскації майна в механізмі співробітництва держав у боротьбі зі злочинами. Охарактеризовано правову допомогу у кримінальних справах як один із напрямів співробітництва держав у боротьбі зі злочинами й її основні види. Визначено принципи розшуку та забезпечення конфіскації майна на території іншої держави. Дослідлжено окремі процесуальні та процедурні питання запиту та надання органами досудового слідства України правової допомоги у вигляді розшуку та забезпечення конфіскації майна. Наведено пропозиції щодо внесення змін до ст. 126 КПК України, статей 637 і 641 КПК України.

  Скачати повний текст

У дисертації розроблено наукові основи комплексної криміналістичної методики розслідування кримінальних правопорушень у сфері земельних відносин в умовах чинного кримінального процесуального законодавства. Обґрунтовано багатофункціональний підхід до криміналістичної охорони земель як об'єкту довкілля, правовідносин земельної власності та сільськогосподарської діяльності, що ґрунтується на результатах комплексного дослідження заявленої проблематики, на основі критичного опрацювання доктринальних положень теорії криміналістики, кримінального процесу, оперативно-розшукової діяльності, кримінального права та кримінології, аналізу земельного законодавства й правозастосовної практики різних правоохоронних інституцій, яка включає всебічне, повне та об'єктивне розслідування кримінальних правопорушень у сфері охорони таких об'єктів як необхідної умови нормального функціонування довкілля й людини. Розкрито особливості початку досудового розслідування й обставини, що підлягають встановленню у кримінальних провадженнях, а також виокремлено типові слідчі ситуації та основні напрями розслідування. Визначені можливості взаємодії слідчого з працівниками оперативних підрозділів. Розкрито особливості тактико-криміналістичного забезпечення проведення окремих слідчих (розшукових) дій та заходів забезпечення кримінального провадження під час розслідування й проаналізовано форми використання спеціальних знань за таких умов.^UIn the dissertation the scientific bases of complex forensic methods of investigation of criminal offenses in the field of land relations in the conditions of the current criminal procedural legislation are developed. The multifunctional approach to forensic protection of land as an object of environment, legal relations of land ownership and agricultural activity, based on the results of a comprehensive study of the stated issues, based on critical elaboration of doctrinal provisions of the theory of criminology, criminal procedure, criminal law, operational law , analysis of land legislation and law enforcement practice of various law enforcement institutions, which includes a comprehensive, complete and objective investigation of criminal offenses in the field of protection of such objects as a necessary condition for the normal functioning of the environment and man. The peculiarities of the beginning of the pre-trial investigation and the circumstances to be established in criminal proceedings are revealed, as well as the typical investigative situations and the main directions of the investigation are singled out. Possibilities of interaction of the investigator with employees of operative divisions are defined. The peculiarities of tactical and forensic support of certain investigative (search) actions and measures to ensure criminal proceedings during the investigation are revealed and the forms of use of special knowledge under such conditions are analyzed.

Проаналізовано та вирішено організаційно-правові проблеми роботи з персоналом органів досудового слідства системи Міністерства внутрішніх справ (МВС) України. З'ясовано суть кадрової політики в зазначених органах. Здійснено аналіз правового регулювання роботи з персоналом в органах досудового слідства МВС України. Визначено суть, мету та форми управління цим персоналом. Здійснено суб'єктно-об'єктну характеристику та висвітлено механізм управління персоналом органів досудового слідства. Визначено роль керівника у системі даного управління. Досліджено проблемні питання вдосконалення підготовки слідчих у ВНЗ системи МВС України. Сформульовано пропозиції щодо внесення конкретних змін і доповнень до нормативно-правових актів з зазначених питань.

  Скачати повний текст

У дисертації на основі загальної теорії кримінального процесу, чинної Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, міжнародних правових актів, слідчої, прокурорської і судово-контрольної практики слідчих суддів вирішено нове наукове завдання, пов’язане з розкриттям кримінальних процесуальних відносин між ведучими учасниками сторони обвинувачення і слідчим суддею та процесуальних напрямів форм їх взаємодії у стадії досудового розслідування під час виконання ними обов’язкової правозахисної (правозабезпечувальної) функції, спрямованої на недопущення порушень конституційних прав і свобод усіх учасників, залучених чи допущених до кримінального провадження.У процесі дослідження розкрито процесуальне положення ведучих учасників сторони обвинувачення і слідчого судді, з яким вони постійно підтримують тісні кримінальні процесуальні відношення під час проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень (кримінальних проступків і злочинів), а також ступінь теоретичної розробки проблеми їхньої взаємодії у спільній для них правозабезпечувальній сфері діяльності. Виявлено ряд проблем, які потребують їх вирішення на законодавчому рівні. Доведено, що визначена статтею 3 Конституції України основоположна (загальнодержавна) функція, пов’язана з визнанням людини найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення її прав і свобод – головним обов’язком держави, є правозахисною (правозабезпечувальною) і повинна неухильно виконуватися всіма органами державного апарату в усіх сферах державної діяльності. У стадії досудового розслідування кримінального процесу України цю функцію виконують лише дізнавач, слідчий, прокурор і слідчий суддя у специфічній кримінальній процесуальній формі. Перші три із них реалізують її на засадах законності з позиції забезпечення прав і свобод всіх учасників кримінального провадження, виходячи із публічних (державних) інтересів.У процесі дослідження також розкрито призначення досудового розслідування в системі кримінальної процесуальної діяльності, місце і роль кожного владного суб’єкта, діючого в даній стадії кримінального провадження. Результати аналізування функціональної діяльності керівника органу дізнання, керівника органу досудового слідства і співробітника оперативного підрозділу показали, що ці владні суб’єкти досудового розслідування безпідставно віднесені законодавцем України до сторони обвинувачення, бо процесуальна діяльність жодного з них не спрямована на обвинувачення особи у вчинені кримінального правопорушення, у зв’язку з чим вона не має ніякого відношення ні до застосування примусових заходів процесуального характеру, ні до зацікавленості в результатах справи, ні до правовідносин зі слідчим суддею, ні до участі в судово-контрольних провадженнях, ні до участі в судових стадіях кримінального процесу. Через відсутність обставин, що виключають участь означених владних суб’єктів у кримінальному провадженні, на них чинний КПК України не розповсюджує інститут відводу від цього провадження. Запропоновано у невідкладному порядку вилучити керівника органу дізнання, керівника органу досудового слідства і співробітника оперативного підрозділу зі сторони обвинувачення кримінального провадження як помилково віднесених до її суб’єктивного складу. ?Доведено, що з урахуванням двосторонності кримінального правопорушення (кримінального конфлікту), на одній стороні якого знаходиться особа, яка безпосередньо вчинила це правопорушення, а на іншій стороні якого знаходиться жертва вчиненого правопорушення, законодавець зобов’язаний у невідкладному порядку віднести потерпілого до ведучого учасника сторони обвинувачення, бо без нього ця сторона не може вважатися повноцінною. Визнавши підозрюваного, обвинуваченого основним (ведучим) учасником сторони захисту і не визнавши потерпілого учасником сторони обвинувачення, законодавець розірвав двосторонній зв'язок між кримінальним правопорушенням і його наслідками, чим завдав суттєвого ураження кримінальним процесуальним відносинам, а самому принципу змагальності і рівності сторін надав спотвореної форми, перетворивши його в юридичну функцію. Ця груба помилка законодавця чекає свого виправлення. У дисертації сформульовано наукову новизну отриманих результатів дослідження, а також ряд висновків концептуального характеру, спрямованих на подальше законодавче удосконалення кримінальних процесуальних відносин ведучих учасників сторони обвинувачення зі слідчим суддею у сфері забезпечення прав і свобод учасників кримінального провадження, звернуто увагу на необхідність посилення наукових досліджень з означеної проблематики.^UIn the dissertation, on the basis of the general theory of the criminal process, the current Constitution of Ukraine, the Criminal Procedure Code of Ukraine of 2012, international legal acts, investigative, prosecutorial and judicial control practice of investigating judges, a new scientific task related to the disclosure of criminal procedural relations between leading participants is solved the parties to the prosecution and the investigating judge and the procedural directions of the forms of their interaction at the stage of pre-trial investigation during their performance of the mandatory human rights protection (rights ensuring) function aimed at preventing violations of the constitutional rights and freedoms of all participants involved or admitted to criminal proceedings.In the process of research, the procedural position of the leading participants of the prosecution and the investigating judge, with whom they constantly maintain close criminal procedural relations during the pre-trial investigation of criminal offenses (criminal misdemeanors and crimes), as well as the degree of theoretical development of the problem of their interaction in the common law enforcement field of activity. A number of problems have been identified that need to be resolved at the legislative level.It has been proven that the fundamental (nationwide) function defined by Article 3 of the Constitution of Ukraine, related to the recognition of a person as the highest social value, and the establishment and provision of his rights and freedoms is the main duty of the state, is human rights protection (rights ensuring) and must be consistently performed by all bodies state apparatus in all spheres of state activity. At the stage of the pre-trial investigation of the criminal process of Ukraine, this function is performed only by the inquirer, investigator, prosecutor and investigating judge in a specific criminal procedural form. The first three of them implement it on the basis of legality from the position of ensuring the rights and freedoms of all participants in criminal proceedings, based on public (state) interests.The purpose of the pre-trial investigation in the system of criminal procedural activity, the place and role of each powerful entity operating at this stage of criminal proceedings was also revealed in the research process. The results of the analysis of the functional activity of the head of the investigation body, the head of the pre-trial investigation body and the employee of the operative unit showed that these powerful subjects of the pre-trial investigation were unjustifiably assigned by the legislator of Ukraine to the side of the prosecution, because the procedural activity of none of them is aimed at accusing a person of committing a criminal offense. in connection with which it has nothing to do with the application of coercive measures of a procedural nature, nor with interest in the results of the case, nor with the legal relationship with the investigating judge, nor with participation in judicial control proceedings, nor with participation in the judicial stages of the criminal process . Due to the absence of circumstances that exclude the participation of the specified authorities in criminal proceedings, the current Criminal Procedure Code of Ukraine does not extend to them the institution of withdrawal from this proceeding. It is proposed to immediately remove the head of the investigation body, the head of the pre-trial investigation body and the employee of the operational unit from the prosecution side of the criminal proceedings as mistakenly classified as its subjective composition.The dissertation formulates the scientific novelty of the obtained research results, as well as a number of conclusions of a conceptual nature, aimed at further legislative improvement of the criminal procedural relations between the leading participants of the prosecution and the investigating judge in the field of ensuring the rights and freedoms of the participants in criminal proceedings, attention is drawn to the need to strengthen scientific research in this area problems.

Дисертація присвячена розробці комплексної характеристики правових наслідків вчинення кримінальних проступків та формуванню на цій підставі пропозицій щодо удосконалення кримінального законодавства.Кримінальний проступок визначено як конкретну поведінка особи, її діяння (дії чи бездіяльності), яке має бути вольове, свідоме, проявляється в активній поведінці людини, або в її бездіяльності і спрямоване на кримінальне порушення суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом. До ознак кримінальних проступків відносяться: суспільна небезпечність, винність, протиправність, деліктоздатність. Сформовано систему аргументів на користь позиції щодо необхідності збереження формально-матеріального визначення кримінального правопорушення взагалі та кримінального проступку, зокрема; доведено, що без врахування, обґрунтування, розлогого доказування й визначення суспільної небезпечності діяння неможливо адекватно реалізувати кримінально-правову політику; неврахування об’єктивної суспільної небезпечності діяння як базової підстави для криміналізації криє в собі ризики посилення недемократичних тенденцій, використання кримінально-правової політики у корпоративних інтересах політичного істеблішменту, сприяння зачиненості влади щодо громадського контролю.Оцінка суспільної небезпечності діяння, яке визнається кримінальним проступком, залежить від: а) об’єкта посягання, його вагомості та значення; б) шкоди, заподіяної протиправним діянням; в) способу вчинення суспільно-небезпечного діяння; г) мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення. Впровадження інституту кримінальних проступків було викликано необхідністю врегулювання реалізації положень Кримінального процесуального кодексу України стосовно особливостей досудового розслідування кримінальних проступків, які були передбачені в КПК України, а також реальною потребою у гуманізації кримінального законодавства. Здійснено аналіз структури кримінального законодавства України та визначене місце розміщення кримінальних проступків у структурі КК України. Статті про кримінальні проступки розміщені в усіх двадцяти розділах Особливої частини КК України з урахуванням класифікації кримінальних правопорушень залежно від їх ступеня тяжкості. Проаналізовано інститут кримінальних проступків, як правове явище, що характеризує гуманізацію кримінального закону на принципах законності, рівності громадян перед законом, демократизму, справедливості, невідворотності покарання, гуманному ставленні до людини. Встановлено, що принцип гуманізму в кримінальному праві полягає у визнанні людини, як найвищої цінності. Принцип гуманізму базується на гуманному ставленні до людини, охоплює як інтереси потерпілого, так і особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, він переслідує мету захисту інтересів громадян від протиправних посягань.Кримінальний проступок необхідно розмежовувати з іншими кримінальними правопорушеннями – злочинними (менш тяжкими, тяжкими, особливо тяжкими). Підставою для розмежування є ступінь суспільної небезпечності діяння (дії чи бездіяльності), визнаного кримінальними правопорушеннями. Удосконалено наукове розуміння суспільної небезпечності як підстави криміналізації діянь у виді кримінальних проступків, що може розумітися як об’єктивна здатність діяння заподіювати істотну шкоду охоронюваному законом соціальному благу; доведено, що пеналізація кримінальних проступків є процесом вторинним, узалежненим від криміналізації; визначення діяння як кримінального проступку має закладатися в процесі криміналізації. Кримінальний проступок визначається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила усвідомлювала протиправний характер своєї поведінки (дії чи бездіяльності), передбачала чи могла передбачити її кримінально-шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання таких наслідків. Кримінальний проступок буде визнаний як вчинений з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачила можливість настання кримінально-шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно чи байдуже розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливість настання шкідливих наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. Виявлено, описано та аргументовано системність кримінально-правових норм, в яких закріплені ознаки складів кримінальних проступків, центруючим елементом якої є ідея гуманізації кримінально-правової політики України, наближення її до цивілізаційних стандартів країн-членів Європейського Союзу, а також оптимізація діяльності правоохоронних органів й підвищення ефективності кримінально-правового регулювання.^UThe dissertation is devoted to the development of a comprehensive description of the legal consequences of committing criminal offenses and to the formation of proposals for the improvement of criminal legislation on this basis.A criminal misdemeanor is defined as a specific behavior of a person, his action (action or inaction), which must be voluntary, conscious, manifested in the active behavior of a person, or in his inaction and aimed at criminal violation of social relations protected by criminal law. The signs of criminal misdemeanors include: social danger, guilt, illegality, capacity for delict. A system of arguments in favor of the position regarding the need to preserve the formal and material definition of a criminal offense in general and a criminal misdemeanor, in particular, has been formed; it has been proven that without taking into account, substantiation, reasonable proof and determination of the social danger of the act, it is impossible to adequately implement the criminal law policy; disregarding the objective public danger of an act as a basic basis for criminalization carries the risks of strengthening undemocratic tendencies, using criminal law policy in the corporate interests of the political establishment, and promoting the closure of the authorities in relation to public control. Assessment of the public danger of an act recognized as a criminal offense depends on: a) the object of the offense, its gravity and significance; b) damage caused by an illegal act; c) the method of committing a socially dangerous act; d) the motive and purpose of committing a criminal offense.The introduction of the institute of criminal misdemeanors was caused by the need to regulate the implementation of the provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine regarding the features of the pre-trial investigation of criminal misdemeanors, which were provided for in the Criminal Procedure Code of Ukraine, as well as the real need to humanize criminal legislation.An analysis of the structure of the criminal legislation of Ukraine was carried out and the location of criminal misdemeanors in the structure of the Criminal Code of Ukraine was determined. Articles on criminal offenses are placed in all twenty chapters of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine, taking into account the classification of criminal offenses depending on their severity.The institution of criminal misdemeanors is analyzed as a legal phenomenon that characterizes the humanization of the criminal law based on the principles of legality, equality of citizens before the law, democracy, justice, inevitability of punishment, humane treatment of people. It has been established that the principle of humanism in criminal law consists in recognizing a person as the highest value. The principle of humanism is based on a humane attitude to a person, covers both the interests of the victim and the person who committed a criminal offense, it pursues the goal of protecting the interests of citizens from illegal encroachments.A criminal misdemeanor must be distinguished from other criminal offenses - felonies (less serious, serious, especially serious). The basis for the distinction is the degree of social danger of an act (action or inaction) recognized as a criminal offense. The scientific understanding of social danger as a basis for the criminalization of actions as criminal misdemeanors has been improved, which can be understood as the objective ability of an action to cause significant harm to social welfare protected by law; it has been proven that criminalization of criminal offenses is a secondary process dependent on criminalization; the definition of an act as a criminal misdemeanor must be established in the process of criminalization.A criminal misdemeanor is defined as committed intentionally, when the person who committed it was aware of the illegal nature of his behavior (action or inaction), predicted or could have predicted its criminally harmful consequences and desired them or knowingly allowed such consequences to occur.A criminal misdemeanor will be recognized as committed due to negligence, when the person who committed it, foresaw the possibility of the occurrence of criminally harmful consequences of his action or inaction, but recklessly or indifferently counted on their aversion or did not foresee the possibility of the occurrence of harmful consequences, although he should and could have predict.The systematicity of criminal law norms, in which the features of the composition of criminal misdemeanors are fixed, the central element of which is the idea of humanizing the criminal law policy of Ukraine, bringing it closer to the civilizational standards of the member states of the European Union, as well as optimizing the activities of law enforcement agencies and increasing effectiveness of criminal law regulation.

Розкрито теоретичні та практичні аспекти, пов'язані з проблемами реалізації органами досудового слідства їх основної кримінально-процесуальної функції - розслідування кримінальної справи. Досліджено гносеологічну природу виникнення функцій органів досудового слідства, визначено їх місце в системі інших функцій кримінального процесу. Обгрунтовано положення про те, що поряд з основною кримінально-процесуальною функцією розслідування на слідчого покладено виконання додаткових функцій (правозахисної, координаційної, кримінологічної). Запропоновано зміни до законодавчих актів України в аспекті даної проблеми.

  Скачати повний текст

Досліджено актуальні правові, теоретичні та практичні питання організації та проведення дізнання органами прикордонної служби. Розкрито сутність дізнання у кримінальному процесі України, виявлено перспективи його розвитку. Розглянуто існуючі види та зміст кримінально-процесуальної діяльності Державної прикордонної служби України. Проаналізовано сучасний стан і тенденції розвитку кримінально-процесуального вітчизняного законодавства, що регламентує правовий статус суб'єктів кримінального процесу, які реалізують повноваження органу дізнання. Досліджено особливості взаємодії прикордонної служби з іншими правоохоронними структурами (органами дізнання, слідчим, прокурором, судовими організаціями) у сфері кримінально-процесуальних правовідносин. Проаналізовано теоретичні положення щодо інституту порушення кримінальних справ, провадження та закінчення дізнання у кримінальному процесі України й особливості реалізації повноважень органів прикордонної служби на досудових стадіях кримінального процесу. Встановлено взаємозв'язок процесуальних і непроцесуальних форм діяльності органів Державної прикордонної служби України під час виконання завдань кримінального судочинства. Визначено процесуальні умови використання оперативно-розшукових та інших даних у розслідуванні злочинів, пов'язаних з порушенням державного кордону України. Обгрунтовано пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства та розробки проекту КПК України (реєстр N 3456-1), спрямовані на поліпшення ефективності кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання та здійснення даного процесу Державною прикордонною службою.

  Скачати повний текст

Проведено комплексне дослідження проблем витребування та подання предметів і документів на досудових стадіях кримінального процесу. Сформульовано визначення понять витребування та надання предметів і документів, розкрито їх юридичну природу. Проаналізовано правовідносини, які виникають під час реалізації цих процесуальних дій, визначено права й обов'язки сторін. Доведено, що відсутність правової регламентації досліджуваних способів збирання доказів негативно впливає на судову та слідчу практику. Зроблено висновок про універсальність витребування та подання як окремих способів збирання доказів. Показано відмінність витребування від подання, розкрито роль у кримінальному процесі даних способів збирання доказів. Наведено пропозиції щодо удосконалення норм чинного кримінально-процесуального законодавства про регулювання проблемних питань збирання доказів. Розроблено зразки процесуальних документів, які доцільно складати за результатами провадження даних процесуальних дій.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено дослідженню застосування режимувідеоконференції у кримінальному судочинстві. На базі положень загальноїтеорії кримінального процесуального права та криміналістики, результатівузагальнення та аналізу судово-слідчої практики розроблено теоретичніположення та практичні рекомендації щодо застосування режимувідеоконференції у кримінальному провадженні, а також науковообґрунтовані пропозиції щодо удосконалення законодавства з питаньзастосування режиму відеоконференції.У роботі розглянуто поняття технічних засобів і технологій, щовикористовуються під час застосування режиму відеоконференції укримінальному провадженні. Запропоновано визначити узагальненудефініцію «технічних засобів в кримінальному судочинстві», під якоюнеобхідно розуміти сукупність технічних приладів, пристроїв, пристосувань,що використовуються під час проведення процесуальних дій та прийняттяпроцесуальних рішень, за допомогою яких виявляються, фіксуються івилучаються данні, явища та події, що мають доказове значення длякримінального провадження.Проаналізовано класифікацію науково-технічних засобів, історію їхрозвитку та запровадження. Обґрунтовано, що 1) науково-технічні засобивикористовуються на всіх стадіях розкриття та розслідування кримінальнихправопорушень і відіграють у сучасних умовах вирішальну роль у пошуку,виявленні, фіксації доказової інформації; 2) немає чіткого визначення тасистематизації засобів науково-технічного забезпечення правоохоронноїдіяльності; 3) доцільно навести у законі вичерпний перелік усіх допустимихдля використання у доказуванні науково-технічних засобів неможливо черезїх безперервне оновлення.У ході проведеного дослідження виявлено низку причин, які впливаютьна ефективність використання науково-технічних досягнень у діяльностіправоохоронних та судових органів: відсутність належної уваги до питаньмодернізації підрозділів правоохоронних органів технічними засобами;недостатнє фінансування даної сфери; відсутність достатньої кількостіфахівців у даній галузі та їх кваліфікації; проблематичність використанняінноваційних технологій; неналежна нормативно-правова база та відсутністьсистемного підходу до питань інноваційної модернізації правоохоронних тасудових органів; використання пропрієтарного програмного забезпечення;значна витратність коштів на використання сучасних технологій.Визначено, що під інформаційними технологіями, яківикористовуються під час застосування відеоконференції в кримінальномусудочинстві слід розуміти сукупність засобів, прийомів і методів отримання,обробки та передачі первинної інформації на відстань в режимі реальногочасу для отримання доказів з метою встановлення обставин кримінальногопровадження.У зв'язку з чим доведено доцільність нормативно-правовогозакріплення використання терміну «інформаційні технології» припроведенні процесуальних дій у дистанційному кримінальному провадженні.Досліджено доктринальні поняття та сутність режиму відеоконференціїу кримінальному судочинстві, на підставі чого визначено, що режимвідеоконференції – це передбачена Кримінальним процесуальним кодексомУкраїни телекомунікаційна інформаційна технологія проведення допиту тавпізнання осіб чи речей під час досудового розслідування, судовогопровадження та допиту за запитом компетентного органу іноземної державипри трансляції з іншого приміщення у режимі реального часу за допомогоюаудіовізуальної взаємодії з використанням технічних засобів таінформаційних технологій, які мають забезпечувати належну якістьзображення і звуку, дотримання принципу гласності та відкритості судовогопровадження, а також інформаційну безпеку.Проаналізовано підстави проведення слідчих (розшукових) тапроцесуальних дій у режимі відеоконференції у кримінальному судочинствіта виявлена недосконалість чинного законодавства у питанні визначенняпроцесуального кола осіб, які беруть у ній участь. У зв'язку з чим, з метоюзабезпечення прав та законних інтересів осіб, які можуть приймати участь врежимі відеоконференції запропоновано внесення зміни до п.1 ч.1 ст. 232КПК України.Встановлено, що в аспекті проведення та фіксації допиту дітейукраїнське законодавство потребує свого вдосконалення. Зокрема,акцентовано увагу на тому, що проведення допиту неповнолітньогосвідка/потерпілого (особливо у справах що стосуються сексуальногонасильства) необхідно проводити виключно в режимі відеоконференції, зметою мінімізації негативного впливу на психіку дитини. У зв'язку з чимзапропоновано внести зміни до п. 3 ст. 226 КПК України у частині, щостосується допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого, якпід час досудового розслідування, так і під час судового розгляду тапередбачити імперативну норму щодо проведення допиту малолітнього абонеповнолітнього свідка, потерпілого виключно у режимі відеоконференції.^UThe dissertation is devoted to the research of the application of thevideoconferencing mode in criminal proceedings. Based on the provisions of thegeneral theory of criminal procedural law and criminology, the results ofgeneralization and analysis of forensic practice developed theoretical provisionsand practical recommendations for the use of videoconferencing in criminalproceedings, as well as scientifically sound proposals to improve legislation onvideoconferencing. The paper considers the concept of technical means andtechnologies during the application of videoconferencing in criminal proceedings.It is proposed to define a generalized definition of "technical means in criminalproceedings", which should be understood as a set of technical devices, devices,devices used in procedural actions and procedural decisions, which detect, recordand remove data, phenomena and events, having probative value for criminalproceedings. The classification of scientific and technical means, the history oftheir development and implementation are analyzed. Supported position that 1)scientific and technical means are used at all stages of detection and investigationof criminal offenses and play a crucial role in the search, detection, recording offorensic information and in the areas of expert research; 2) there is no cleardefinition and systematization of scientific and technical support of lawenforcement activities; 3) it is impossible to provide in the law an exhaustive list ofall admissible for proving scientific and technical means because of theircontinuous updating.The study identified a number of reasons that affect the effectiveness of theuse of scientific and technical achievements in the activities of law enforcementagencies: the lack of proper attention to the modernization of services and units oflaw enforcement agencies by technical means; insufficient funding in this area;lack of specialists in the law enforcement system; problematic use of newtechnologies; distrust of new technologies in law enforcement agencies; weakregulatory framework and lack of a systematic approach to innovativemodernization of law enforcement agencies; the use of proprietary software, whichin turn leads to unjustified spending of budget funds, creates problems inoptimizing or expanding functionality, confuses and ambiguous interpretation ofthe right to use in terms of licensed cleanliness of existing software, as well as theproblem of combating viral activity in the category of priorities ; significant cost offunds for the use of modern technologies (electronic databases, software, opticalcommunication channels, satellite communication channels). The reason for this isthat all modern systems belong to commercial organizations, which independentlyset prices for their purchase, lease and maintenance. It is argued that informationtechnology used in the use of videoconferencing in criminal proceedings should beunderstood as a set of means, techniques and methods of obtaining, processing andtransmitting primary information at a distance in real time to obtain evidence toestablish the circumstances of a criminal offense.In this regard, the expediency of normative and legal consolidation of theuse of the term "information technology" in conducting procedural actions inremote criminal proceedings has been proved. The doctrinal concepts and essenceof the videoconferencing regime in criminal proceedings have been studied, on thebasis of which it has been determined that the videoconferencing regime is atelecommunication information technology provided by the Criminal ProcedureCode of Ukraine for interrogation and identification of persons or things duringpre-trial investigation. States when broadcasting from another premises in real timethrough audiovisual interaction using technical means and information technology,which should ensure the proper quality of image and sound, compliance with theprinciple of publicity and openness of court proceedings, as well as informationsecurity. The grounds for conducting investigative (search) and procedural actionsin the mode of videoconference in criminal proceedings are analyzed and theimperfection of the current legislation in determining the procedural range ofpersons taking part in it is revealed.

На дисертаційному рівні проведено комплексне дослідження судового контрольного провадження в досудовому розслідуванні. У рамках авторської запропонованої періодизації історичного аспекту виникнення та розвитку законодавства, проаналізовані етапи становлення судового контролю, починаючи з витоків його зародження до теперішнього часу. Окреслено наукову дискусію щодо розуміння поняття судового контролю та запропоновано класифікацію форм судового контрольного провадження за різними підставами (класифікаторами). Доведена необхідність визначення в законодавстві загального правила територіальної підсудності справ слідчому судді та альтернативної підсудності, яке буде застосовуватись у випадку звернення до слідчого судді в порядку, встановленому ст. 303 КПК та ст. 206 КПК. Обґрунтована доцільність доповнення ст. 3 КПК терміном «місцезнаходження органу досудового розслідування». Запропоновано алгоритм реалізації положень ч. 2 ст. 206 КПК. Для забезпечення своєчасності судового контролю запропоновано внесення змін до ст. 163 КПК та доповнення до ст. 81 КПК окремою частиною. Наведені аргументи щодо доцільності регламентувати право слідчого судді залишити подане клопотання або скаргу без розгляду у випадку неявки особи, яка їх подала, у зв’язку з чим запропоновані зміни до ст. 306 КПК. Визначені підстави для повернення клопотань, зокрема, які подані з порушенням правил підсудності; подані особами, які не мають на це права; розгляд яких не належить до повноважень слідчого судді. Аргументовано доцільність правової регламентації загальних положень судового контрольного провадження у досудовому розслідуванні в окремій главі, де буде законодавчо регламентовано питання територіальної підсудності, підстави для відкриття провадження або повернення матеріалів, залишення їх без розгляду, строки розгляду, наслідки неявки осіб у судове засідання, загальний порядок розгляду. Виокремлено п’ять «стадій» судового контрольного провадження: 1) стадія вирішення питання щодо можливості здійснення судового контролю за відповідним зверненням суб’єктів кримінального провадження; 2) стадія організації розгляду звернення; 3) стадія розгляду по суті скарги, заяви або клопотання; 4) стадія прийняття рішення за результатами розгляду скарги, заяви або клопотання; 5) стадія виконання рішення. Запропоновано загальний порядок розгляду клопотань, заяв та скарг з урахуванням судової практики та положень, які регламентують правила судового розгляду. Проаналізовано необхідність та можливість розгляду клопотань, заяв або скарг за відсутності учасників кримінального провадження та запропоновано внесення змін до ч. 3 ст. 295-1 КПК. Досліджено актуальну проблему судового контрольного провадження – зловживання сторонами кримінального провадження своїми процесуальними правами. Запропоновано авторський проект змін до КПК щодо участі потерпілого в судовому засіданні з розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу підозрюваному.Визначено межі активності слідчого судді в процесі доказування під час здійснення судового контролю та сформульовано висновок, що слідчий суддя є активним суб’єктом у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування. Однак, активність слідчого судді повинна бути спрямована не на підтвердження або спростування доказів, наданих суб’єктами доказування, а на з’ясування обставин, встановлення яких є необхідним для розгляду заяви, клопотання або скарги по суті та ухвалення законного, обґрунтованого та вмотивованого рішення. Запропоновано внесення змін до КПК щодо надання права слідчому судді при розгляді всіх клопотань, заяв або скарг за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка або дослідити будь-які матеріали кримінального провадження. У випадку прийняття рішення, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, яка не є учасником кримінального провадження, її право на апеляційне оскарження потребує законодавчого закріплення в п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК. Обґрунтована необхідність доповнення ч. 1 ст. 309 КПК пунктом 14 такого змісту: «під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді, постановлення яких не передбачено цим Кодексом». Запропоновано внесення змін до ст. 398 КПК щодо визначення повноважень апеляційного суду залишити без руху апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді, в разі встановлення невідповідності скарги вимогам статті 398 Кодексу.Доведена необхідність розширення повноважень суду апеляційної інстанції при прийнятті рішень за результатами розгляду скарги на ухвали слідчих суддів та запропоновані зміни до ч. 3 ст. 407 КПК.^UAt the dissertation level, a comprehensive study of judicial control proceedings in pre-trial investigation was conducted.Within the framework of the author's proposed periodization of the historical aspect of the emergence and development of legislation, the stages of the formation of judicial control are analyzed, starting from the origins of its origin to the present time. The scientific discussion regarding the understanding of the concept of judicial control is outlined and the classification of forms of judicial control proceedings on different grounds (classifiers) is proposed.The need to define in the legislation the general rule of territorial jurisdiction of cases to the investigating judge and alternative jurisdiction, which will be applied in the case of an appeal to the investigating judge in the manner established by Art. 303 of the Criminal Procedure Code (Code) and Art. 206 of the Code. The justified expediency of adding Art. 3 of the Code by the term "location of the pre-trial investigation body". An algorithm for implementing the provisions of Part 2 of Art. 206 Code.To ensure the timeliness of judicial control, amendments to Art. 163 of the Code and additions to Art. 81 of the Code as a separate part. The arguments given regarding the expediency of regulating the right of the investigating judge to leave the submitted petition or complaint without consideration in the event of non-appearance of the person who filed them, in connection with which the proposed changes to Art. 306 of the Code. The grounds for the return of petitions, in particular, those submitted in violation of the rules of jurisdiction, have been determined; submitted by persons who do not have the right to do so; consideration of which does not belong to the powers of the investigating judge.Five "stages" of judicial control proceedings are distinguished: 1) the stage of resolving the issue of the possibility of judicial control upon the relevant appeal of the subjects of criminal proceedings; 2) the stage of organization of consideration of the appeal; 3) the stage of considering the merits of a complaint, statement or request; 4) the stage of making a decision based on the results of consideration of a complaint, statement or request; 5) stage of implementation of the decision. The general procedure for consideration of petitions, statements and complaints is proposed, taking into account judicial practice and provisions regulating the rules of judicial proceedings.The necessity and possibility of consideration of petitions, statements or complaints in the absence of participants in criminal proceedings was analyzed and amendments were proposed to part 3 of Article 295-1 of the Code.The actual problem of judicial control proceedings - the abuse of procedural rights by parties to criminal proceedings - has been studied. The author's draft of amendments to the Code regarding the participation of the victim in the court session considering the petition for the application of a preventive measure to the suspect is proposed. The limits of the investigative judge's activity in the process of evidence during judicial control are defined and the conclusion is formulated that the investigating judge is an active subject in criminal proceedings at the pre-trial investigation stage. However, the activity of the investigating judge should not be aimed at confirming or refuting the evidence provided by the subjects of the evidence, but at clarifying the circumstances, the establishment of which is necessary for consideration of the application, petition or complaint on the merits and the adoption of a legal, justified and motivated decision.It is proposed to amend the Code in order to grant the right to the investigating judge when considering all motions, statements or complaints on his own initiative to hear any witness or examine any materials of criminal proceedings.In the case of a decision concerning the rights, freedoms or interests of a person who is not a participant in criminal proceedings, his right to an appeal needs to be legally enshrined in Clause 10 Part 1 of Art. 393 of the Code. There is a well-founded need to supplement part 1 of Art. 309 of the Code, paragraph 14 of the following content: "during the pre-trial investigation, rulings of the investigating judge, the rulings of which are not provided for by this Code, may be appealed in the appeal procedure." Amendments to Art. 398 of the Code regarding the determination of the powers of the appellate court to leave without motion an appeal against the decision of the investigating judge, in the event of establishing that the complaint does not meet the requirements of Art. 398 of the Code.The need to expand the powers of the appellate court in making decisions based on the results of the review of the appeal against the rulings of investigating judges and the proposed changes to Part 3 of Art. 407 of the Code.

Розглянуто теоретичні та практичні особливості доказування у кримінальних справах про контрабанду у суді першої інстанції. Проаналізовано обставини, що підлягають доказуванню у таких кримінальних справах. Виявлено специфіку питань, які вирішуються під час попереднього розгляду справи суддею у справах про контрабанду. Установлено особливості судового слідства у цих справах. Охарактеризовано особливості оцінки судом першої інстанції матеріалів досудового слідства, їх допустимості, достатності для судового розгляду та повноти. Наведено пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України, яке регламентує провадження у кримінальних справах про контрабанду в суді першої інстанції.

  Скачати повний текст

Обгрунтовано пропозиції щодо удосконалення законодавства України про забезпечення адвокатурою права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі. Встановлено публічно-правовий характер адвокатури та визначено вимоги щодо нормативного регулювання діяльності адвокатів. Розкрито зміст поняття правових гарантій забезпечення адвокатської діяльності, визначено сутність права на захит та права на одержання правової допомоги у кримінальному процесі. Запропоновано нові підходи щодо вирішення питання про розмежування правового становища адвоката-представника та адвоката-захисника у кримінальному процесі. Визначено критерії розмежування правових гарантій адвокатської діяльності під час здійснення захисту у кримінальному процесі за ознакою суб'єкта, для якого ці гарантії передбачені. З'ясовано причини невдалого нормативного регулювання підстав та умов участі адвоката у кримінальному процесі на досудовому розслідуванні, зокрема, на етапі вирішення питання про порушення кримінальної справи. Розроблено проекти змін і доповнень до вітчизняного законодавства про забезпечення права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі.

  Скачати повний текст

Вивчено актуальні правові, теоретичні та практичні проблеми досудового провадження у кримінальних справах про злочини окремих службових осіб, які обіймають особливо відповідальне становище. Розглянуто види впроваджень у кримінальному судочинстві. Досліджено правовий статус зазначених осіб, а також їх імунітет. Проаналізовано процесуальний порядок порушення кримінальної справи, проведення процесуальних дій і застосування заходів процесуального примусу щодо них. Наведено пропозиції з метою вдосконалення законодавчого врегулювання досудового провадження щодо окремих службових осіб, які обіймають особливо відповідальне становище, покращання слідчої та судової практики.

  Скачати повний текст

У дисертації проведено комплексне дослідження забезпечення прав людини в досудовому кримінальному провадженні. Розглянуто загальну характеристику забезпечення прав людини в досудовому кримінальному провадженні. Проаналізовано ґенезу законодавства про забезпечення прав людини в досудовому кримінальному провадженні. Визначено, що кримінальне процесуальне законодавство України пройшло декілька етапів формування, які мали непослідовний характер у галузі забезпечення дотримання прав людини.Розкрито гарантії прав людини та їхню систему забезпечення в досудовому кримінальному провадженні. Указано, що система забезпечення прав людини в досудовому провадженні включає нормативну та реалізаційну складові гарантування прав людини на таких етапах, як-от: 1) з моменту отримання або безпосереднього виявлення інформації про вчинене кримінальне правопорушення до моменту початку досудового розслідування; 2) з моменту внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до моменту закінчення досудового розслідування. На підставі цього поділено гарантії прав людини в досудовому кримінальному провадженні.Наведено міжнародні стандарти забезпечення прав людини в досудовому кримінальному провадженні. Акцентовано, що система міжнародних судових установ для забезпечення прав людини в досудовому кримінальному провадженні поступово збільшується.^UIn this thesis a comprehensive study of ensuring human rights in pre-trial criminal proceedings has been carried out. The general characteristics of ensuring human rights in pre-trial criminal proceedings are considered. The genesis of legislation on ensuring human rights in pre-trial criminal proceedings is analyzed. It was determined that the criminal procedural legislation of Ukraine went through several stages of formation, which were inconsistent in the field of ensuring the observance of human rights.The guarantees of human rights and their system of ensuring in pre-trial criminal proceedings are disclosed. It is indicated that the system of ensuring human rights in pre-trial criminal proceedings includes the normative and implementation components of guaranteeing human rights at such stages as: 1) from the moment of receipt or direct detection of information about the crime committed until the start of the pre-trial investigation; 2) from the moment of entering the statements about the crime committed in the Integrated Register of Pre-Trial Investigations until the end of the pre-trial investigation. On the basis of this, the guarantees of human rights in pre-trial criminal proceedings were divided.International standards for ensuring human rights in pre-trial criminal proceedings are given. It is emphasized that the system of international judicial institutions with regard to ensuring human rights in pre-trial criminal proceedings is gradually increasing.

Робота присвячена науковому аналізу такого явища як необережне співзаподіяння шкоди суспільним відносинами, що охороняються законодавством України про кримінальну відповідальність. Досліджено історичний шлях витоку та ґенезис проблеми вчинення єдиного необережного злочину (за теперішньою термінологією – кримінального правопорушення) кількома суб’єктами. Проаналізовано вітчизняний та зарубіжний досвід вирішення цього питання. Встановлено, що необережне співзаподіяння шкоди як поняття, що використовується у теорії кримінального права має всі необхідні передумови для розгляду його в якості самостійного положення теорії кримінального права. Досліджено питання дефініції необережного співзаподіяння з огляду на наявність різноманітних наукових точок зору щодо виділення та розуміння тих чи інших ознак цього поняття. Обґрунтовано новий підхід до розгляду дискусійного питання його об’єктивних та суб’єктивних зв’язків між співзаподіювачами шкоди з необережності. Загалом, до ознак необережного співзаподіяння пропонується відносити: 1) множинність суб’єктів кримінального правопорушення; 2) наявність взаємодії дій (та/або бездіяльності) співзаподіювачів необережної шкоди, яка включає у себе: а) об’єднання зусиль у формі ситуативної спільності, технічного (механічного) взаємозв’язку, чи поєднання останніх б) єдність діяння, в) єдиний для всіх співзаподіювачів суспільно небезпечний наслідок, г) наявність причинного зв’язку між діями (бездіяльністю) співзаподіювачів та суспільно небезпечним наслідком, що настав; 3) суб’єктивний зв’язок між співзаподіювачами; 4) необережне співзаподіяння можливе лише при вчиненні необережного кримінального правопорушення. Під необережним співзаподіянням пропонується розуміти вчинення декількома суб’єктами кримінального правопорушення через взаємодію діянь, що з необережності спричинило єдиний суспільно небезпечний наслідок.Обґрунтовано існуючий у науці підхід щодо поділу випадків необережного співзаподіяння на дві типологічні групи: паралельне та послідовне. Запропоновано також виділяти окремі типологічні групи необережного співзаподіяння за критерієм характеристики суб’єктивної сторони та об’єктивної сторони вчиненого: 1) необережне співзаподіяння при відсутності якого б то не було суб’єктивного взаємозв’язку між суб’єктами з приводу заподіяної шкоди (яке має як мінімум два підвиди – це «автономне необережне співзаподіяння» та «усвідомлене необережне співзаподіяння»); 2) необережне співзаподіяння з наявністю певного роду двостороннього зв’язку між суб’єктами. Встановлено, що підставою кримінальної відповідальності співзаподіювачів суспільно небезпечного наслідку з необережності є вчинення ними суспільно небезпечного діяння, передбаченого нормою статті Особливої частини КК України, яке містить склад кримінального правопорушення. Доведено, що межі кримінальної відповідальності за необережне співзаподіяння мають розглядатися з точки зору особливостей суб’єктного складу, предметного складу вини та ступеня об’єктивного вкладу учасників діяння до суспільно небезпечного наслідку. Встановлено, що більшість помилок органів досудового розслідування та суддів зводиться до неправильного визначення об’єктивного «вкладу» та предметного змісту вини, які у свою чергу є визначальними параметрами підтвердження виникнення або існування об’єктивних і суб’єктивних зв’язків між співзаподіювачами шкоди з необережності. Аргументовано, що суб’єктом кримінальних правопорушень при необережному співзаподіянні є переважно спеціальний суб’єкт. Підтверджено, що при характеристиці осудності можна виділити два її види – «загальну» – здатність до адекватної поведінки у звичайних умовах, та «спеціальну» – здатність до адекватної поведінки в умовах нервово-психічних перевантажень. Аргументовано, що нормативна регламентація положень про необережне співзаподіяння є необхідним елементом вирішення проблеми притягнення до кримінальної відповідальності кількох суб’єктів за вчинення необережного кримінального правопорушення. Доведено, що при індивідуалізації покарання за необережне співзаподіяння, необхідно враховувати такі обставини: характер і ступінь фактичної участі у вчиненому діянні, а також значення цієї участі у настанні суспільно небезпечного наслідку. Сформульовані в дисертації теоретичні положення, пропозиції, висновки та рекомендації у подальшому можуть бути використані у теоретичних розробках проблеми необережного співзаподіяння, у нормотворчій діяльності, для удосконалення діяльності органів досудового розслідування та судів, у підготовці комплексних програм із запобігання необережних кримінальних правопорушень.^UThe work is devoted to the scientific analysis of such a phenomenon as negligence co-causality of damage by social relations protected by the legislation of Ukraine on criminal liability. The historical path of the leak and the genesis of the problem of committing a single careless crime (according to the current terminology - a criminal offense) by several subjects have been studied. The domestic and foreign experience of solving this issue is analyzed. It has been established that negligent co-inflicting harm as a concept used in the theory of criminal law has all the necessary prerequisites for considering it as an independent provision of the theory of criminal law.The question of the definition of negligence co-causality has been studied in view of the presence of various scientific points of view regarding the selection and understanding of certain signs of this concept. A new approach to the consideration of the debatable issue of its objective and subjective connections between co-causers of damage due to carelessness is substantiated. In general, the signs of negligence co-causality are suggested to include: 1) multiplicity of subjects of the criminal offense; 2) the presence of interaction of actions (and/or inaction) of co-causers of negligent damage, which includes: a) joint efforts in the form of situational cooperation, technical (mechanical) interconnection, or a combination of the latter b) unity of action, c) a single a socially dangerous consequence for all co-causers, d) existence of a causal connection between the actions (inaction) of co-causers and the resulting socially dangerous consequence; 3) subjective connection between co-instigators; 4) negligence co-causality is possible only when committing a negligent criminal offense.Negligence co-causality is proposed to be understood as the commission of a criminal offense by several subjects as a result of interaction of actions, which caused a single negligence socially dangerous consequenceThe scientific approach to dividing cases of negligence co-causality into two typological groups: parallel and sequential is substantiated. It is also proposed to distinguish separate typological groups of negligence co-causality according to the criterion of characterizing the subjective side and the objective side of the committed: 1) negligence co-causality in the absence of any subjective relationship between the subjects regarding the damage caused (which has at least two subtypes are «autonomous negligence co-causality» and «conscious negligence co- causality»); 2) negligence co-causality with the presence of a certain kind of twoway communication between subjects. It was established that the basis of criminal liability of co-instigators of a socially dangerous consequence due to carelessness is their commission of a socially dangerous act, provided for by the norm of the article of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine, which contains the composition of a criminal offense. It is proven that the limits of criminal liability for negligence co-causality should be considered from the point of view of the features of the subject composition, the objective composition of guilt and the degree of objective contribution of the participants of the act to the socially dangerous consequence. It has been established that most of the errors of pre-trial investigation bodies and judges are reduced to the incorrect definition of the objective «contribution» and the objective content of guilt, which in turn are the determining parameters for confirming the occurrence or existence of objective and subjective connections between co-causers of harm with carelessness It is argued that the subject of criminal offenses in case of negligence co-causality is mainly a special subject. It has been confirmed that two types of sanity can be distinguished – «general» - the ability to behave adequately in normal conditions, and «special» - the ability to behave adequately in conditions of neuropsychological overload. It is argued that the normative regulation of provisions on negligence co-causality is a necessary element of solving the problem of bringing several subjects to criminal responsibility for committing a negligent criminal offense. It has been proven that when individualizing the punishment for negligence co-causality, the following circumstances must be taken into account: the nature and degree of actual participation in the committed act, as well as the significance of this participation in the occurrence of socially dangerous consequences.The theoretical propositions, proposals, conclusions and recommendations formulated in the dissertation can be used in the future in the theoretical development of the problem of negligence co-causality, in rule-making activities, to improve the activities of pre-trial investigation bodies and courts, in the preparation of complex programs for the prevention of careless criminal offenses.