Розглянуто питання щодо місця, ролі та структури парламенту, проаналізовано принципи законотворчості. Розкрито суть понять "законотворчість", "правотворчість", "законотворчий процес". Визначено закономірність розподілу законотворчого процесу на етапи та стадії. Проаналізовано процедуру розгляду законопроектів однопалатним і двопалатним парламентами та доведено неможливість прийняття якісного закону без проходження усіх етапів та стадій законотворчого процесу. З'ясовано особливості народного та адміністративного представництва у законотворчості. Доведено, що метою законотворчої діяльності є вибір можливості ефективного правового регулювання суспільних відносин за допомогою закону для задоволення основних потреб та інтересів членів суспільства та держави. Запропоновано розробити проект Закону України "Про введення в дію положень, що прийняті шляхом всенародного обговорення (референдуму)" та визначити санкції за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків народним обранцем. Сформульовано концептуальні положення, обгрунтовано пропозиції та висновки щодо досліджених питань.

  Скачати повний текст

Дисертаційна робота присвячена визначенню теоретико-правових аспектів взаємодії законотворчості та політичного плюралізму, обґрунтуванню шляхів посилення їх правового забезпечення та практикиреалізації в Україні.У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету і завдання дослідження, виокремлено об'єкт і предмет дослідження, розкрито функціональні можливості методів наукового пізнання, вказано на положення наукової новизни отриманих результатів, обґрунтовано практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про апробацію матеріалів дисертації та публікації автора. Наголошено, що важливим напрямом наукового забезпечення удосконалення законотворчості та розвиткуполітичного плюралізму є дослідження теоретико-правових та практичних аспектів їх взаємодії, що, з одного боку, дозволить розкрити феноменологічні основи законотворчості та політичного плюралізму як явищ і процесів правової дійсності, а з іншого боку – визначити недоліки практики їх взаємодії, на підставі чого обґрунтувати комплекс рекомендацій щодо її посилення.Вважаємо, що теоретико-правові та практичні аспекти взаємодії законотворчості та політичного плюралізму мають високий рівень актуальності наукового пізнання, оскільки потенційно їх дослідженнянацілене на удосконалення доктринального розуміння законотворчості таполітичного плюралізму як правових феноменів, а також забезпечення і посилення їх збалансованості та координованості їх взаємодії.^UThe dissertation is devoted to the definition of theoretical and legal aspects of the interaction of legislation and political pluralism, substantiation of ways to strengthen their legal support and implementation practice in Ukraine.The Introduction substantiates the relevance of the research topic, defines the connection with scientific programs, plans, topics, formulates the purpose and objectives of the study, identifies the object and subject of research, reveals the functionality of scientific methods of cognition, points to the scientific novelty of the results which has been got, substantiates practical the value of the obtained results, information about the approbation of the dissertation materials and the author's publication is given. It is emphasized that an important area of scientific support for the improvement of legislation and the development of politicalpluralism is the study of theoretical and legal and practical aspects of their interaction, which on the one hand will reveal the phenomenological foundations of legislation and political pluralism as elements of phenomena and processes of legal reality, and on the other hand – to identify the shortcomings of the practice of their interaction, on the basis of which to justify a set of recommendations for strengthening their interaction. Therefore, theoretical and legal and practical aspects of the interaction of legislation and political pluralism have a high level of relevance of scientific knowledge, as potentially the studying of them is aimed to improve the doctrinal understanding of legislation and political pluralism as legal phenomena, as well as ensuring and strengthening their balance and coordination.

У дисертації комплексно, з урахуванням новітніх досягнень правової науки розроблено механізм конституційно-правового забезпечення права народу на участь у законотворчості, з наданням відповідних науково- практичних рекомендацій щодо тенденцій удосконалення реалізації цього права в Україні.Здійснено аналіз сучасного стану досліджень права народу на участь у законотворчості в Україні та резюмовано, що в правовій науці відсутня єдина концептуальна доктрина щодо сутності, змісту, форм та способів практичної реалізації права народу на участь у законотворчості, зокрема виокремлено три доктринальні підходи до визначення сутності права народу на участь у законотворчості, а саме: народ є носієм влади й суверенітету та реалізує право на законотворчість сукупністю інструментів представницької та безпосередньої демократії; право народу на участь у законотворчості відмежовується від представницької демократії i розглядається як безпосередній доступ народу без посередницьких інституцій до процесів законотворчості в будь-якій доступній формі; інституціоналізація права народу на участь у законотворчості відбувається шляхом запровадження моделей референдного права, законодавчої ініціативи та народного вето.^UThe dissertation comprehensively develops a mechanism of constitutional and legal provision of the people's right to participate in lawmaking, taking into account the latest achievements of legal science, and provides relevant scientific and practical recommendations on trends in improving the exercise of this right in Ukraine.The author analyses the current state of research on the right of the people to participate in lawmaking in Ukraine and summarises that there is no unified conceptual doctrine in legal science regarding the essence, content, forms and methods of practical implementation of the people's right to participate in lawmaking, and in particular, three main approaches to determining the essence of the people's right to participate in lawmaking are identified, namely: the people are the bearers of power and sovereignty and exercise the right to lawmaking through a set of instruments of representative and direct democracy; the right of the people to participate in lawmaking is distinguished from representative democracy and is seen as direct access of the people without intermediary institutions to lawmaking processes in any available form; the right of the people to participate in lawmaking is institutionalised through the introduction of models of referendum law, legislative initiative and people's veto.