Уперше запропоновано критерії комплексної оцінки впливу освітлення на психофізіологічні функції людини під час одержання, переробки, відправлення інформації, прийняття рішень, що дає змогу оцінити умови праці з урахуванням складових системи освітлення постійного робочого місця. Установлено залежності зміни показників працездатності робітників у функціях "сприйняття - увага - зосередженість - мислення" від рівня природної, штучної та поєднаної освітленості робочих місць у діапазоні 100 - 500 лк з кроком 50 лк. Установлено, що у разі дефіциту часу на етапі переробки та відправлення інформації, успішність виконання роботи досягається підвищенням рівнів освітленості, пропорційних напруженості процесу. Розроблено математичну модель визначення рівня зовнішнього освітлення з використанням єдиної моделі стандартного небосхилу на прикладі Дніпропетровського регіону для прогнозування рівнів природної освітленості робочих місць у річному циклі та їх погодинному розподілі. Удосконалено критерії вибору системи освітлення робочих місць у приміщеннях, в яких використовується зовнішня природна освітленість, що дає змогу знизити витрати на штучне освітлення та забезпечити сприятливі умови праці.

  Скачати повний текст

Дисертація – новаторське дослідження дифузних процесів субстандартної лексики в мові засобів масової комунікації через призму стилістики і прагматики. У праці систематизовано й уніфіковано наявні в мовознавстві новітні концепції, теорії, методи, підходи в галузі вивчення субстандартної лексики, її походження, складників, функціонування. Установлено походження субстандарту та визначено термінологічний апарат субстандартної лексики. З'ясовано, що складниками субстандартної лексики в мові засобів масової комунікації є соціолектизми, територіальні діалектизми, суржикізми. Окреслено критерії класифікації субстандартної лексики, здійснено тематичну класифікацію жаргонізмів та сленгізмів, які активно функціонують у мові засобів масової комунікації.Провідним критерієм визначено поняттєво-тематичний (ідеографічний) підхід, який передбачав поділ субстандартної лексики на групи за предметним або поняттєвим співвіднесенням з тією чи тією реалією. Доведено зосередженість одиниць субстандартної лексики на темі «Людина, її діяльність, оточення», тобто визначено антропоцентричний підхід, що й засвідчують представлені тематичні групи. Установлено, що активне функціонування субстандартної лексики в мові засобів масової комунікації пов'язане зі змінами в соціальному, економічному, політичному, культурному житті, що засвідчує активний вплив позамовних чинників. Субстандартна лексика неоднорідна за своєю структурою, семантикою, стилістичними особливостями та зазнає постійних модифікацій.^UAnalysis and systematization of the latest theories, methods, approaches in the field of substandard language research, its origin, constituents, functioning are presented in the scientific work.It is noted that internal and external factors of changes in the language function interlinked, with borrowing factors having the most common spill, and direct changes in language determine internal factors.The dissertation work considers the research concepts and the functioning features of substandard lexis in particular argo, jargon, slang, surzhik, territorial dialects in modern linguistics.Journalistic texts have become an object of scientific interest as they are the experimental ground for the explication of linguistic phenomena, violation of linguistic traditions and norms, diffusion and the establishment of new lexical and stylistic norms.It is noted that views of linguists of the concept «language norm» are contradictory and are characterized by such signs: sustainability, stability, distribution, obligation, literary tradition, authoritativeness of sources of her establishment, cultural and esthetic perception, estimation, habitualness of usage, possibility of conscious intervention in her development, continuous evolution, internal continuous change of her essence.It has been proved that the existence of a literary norm is influenced by various trends, one of which is the awareness of its binding against the background of modern processes of decay of the norm and diffusion. In addition, it is noted that a significant influence on the language norm has a liberal relation to innovations in the field of literary norm, as well as the chaotic use of language rules, which is often a conscious violation of the language norm to draw attention to what has been expressed, and an unconscious violation of the literary norm due to ignorance of this norm.

Дисертацію присвячено вивченню процесів творчої самореалізації композитора на шляху досягнення ним максимального вияву художньої індивідуальности, що усвідомлюється як акт композиторської самоактуалізації. У дослідженні запропонована типологія композиторської самоактуалізації, показані її джерела, передумови, операційний простір і механізми здійснення. Прояви самоактуалізації конкретизовані на прикладах творчости українських композиторів другої половини ХХ століття: Л. Грабовського, В. Балея і В. Бібіка. Об'єкт дослідження – композиторський творчий процес як багаторівневе явище культури. Предмет дослідження – процес самоактуалізації композитора як митця в екзистенційних, мистецьких і культурно-соціальних вимірах. Мета дослідження – осмислення композиторської самоактуалізації як прояву зрілої творчости, встановлення її структури і механізмів функціонування, визначення її ролі й місця у творчому процесі композитора. Відправним пунктом для викладеної у дисертації концепції стала теорія мотивації А. Маслоу. В рамках його теорії поняття самоактуалізації трактовано як повна реалізація людиною своїх можливостей і здібностей. Розвиваючись, індивід проходить шляхом задоволення потреб різного рівня – від нижчих (фізіологічні, безпекові, потреба в коханні й приналежності до товариства) до вищих (потреба поваги і життєвого успіху, потреби самовираження і самоактуалізації). Наголошено, що композиторська самоактуалізація, яка у дисертації розглядається як підвид «мистецької самоактуалізації», – це завжди процес індивідуально-соціальний, неможливий без адекватної суспільної реакції. Заакцентовані суттєві відмінності терміну «композиторська самоактуалізація» від загальновживаного поняття «зрілий творчий період», який не обов’язково приносить значні мистецькі досягнення (відкриття), відтак самоактуалізація не настає. При дослідженні композиторської самоактуалізації не уникнути аксіологічного аспекту. Важливо розуміти її процесуально як явище, що може бути розосереджене у часі, періодично повторюватися впродовж життя митця, досягаючи кульмінаційного вияву, а потім слабшати і зникати. Вказано на можливість колективної самоактуалізації групи митців, коли вони розробляють спільну мистецьку «проблематику» або є співавторами. Цей процес є наслідком багаторівневої природи мистецької самоактуалізації, що призводить до появи особливого «самоактуалізаційного сузір’я». Кожен з трьох авторів вийшов на рівень самоактуалізації своїм шляхом, орієнтуючись на аванґардну поетику як базову парадигму для творчості. Проаналізовані твори насичені композиторськими відкриттями, які фіксують у повноті й цілісності унікальну мистецьку індивідуальність кожного з них. Хоча Л. Грабовський, В. Балей і В. Бібік – композитори надзвичайно різні за стилістикою, образним строєм і технікою письма, декілька важливих рис їх об’єднують: українське творче коріння, своєчасне формування достатнього для подальшої самоактуалізації творчого резервуару, стильова орієнтація на здобутки музичного модернізму й аванґарду ХХ століття, незалежність мистецької позиції, соціальна активність. Кожен з трьох композиторів репрезентує певну модель композиторської самоактуалізації, яка є з одного боку індивідуальною версією мистецького самовираження, а з іншого – до певної міри типовим прикладом мистецької долі – життєвого сценарію композитора своєї доби. У Висновках сформульовані такі маркери композиторської самоактуалізації: внутрішнє відчуття композитором свободи у володінні матеріалом і його розвитком, добре розвинена техніка письма, вміння швидко й чітко оцінювати явища мистецтва і реаґувати на них, незалежність у судженнях, повна зосередженість на композиторській роботі, вкоріненість у своїй національній культурі, вміння ефективно організовувати власну творчу працю. Наявність цього комплексу ознак надає ґрунт і можливості для повного розкриття композитором свого творчого потенціалу, тобто для композиторської самоактуалізації.^UThe dissertation is devoted to the study of the processes of creative selfrealisation of a composer on the way to achieving the maximum expression of artistic individuality, which is understood as an act of composer's self-actualization. The research proposes a typology of composer's self-actualization, shows its sources, preconditions, operational space and mechanisms of implementation. The manifestations of self-actualization are specified on the examples of the works of Ukrainian composers of the second half of the twentieth century: L. Hrabovsky, V. Baley, and V. Bibik. The object of the research is the composer's creative process as a multilevel cultural phenomenon. The subject of the research is the process of self-actualization of a composer as an artist in existential, artistic, cultural and social dimensions. The purpose of the research is to comprehend composer's selfactualization as a manifestation of mature creativity, to identify its structure and mechanisms of functioning, to determine its role and place in the composer's creative process. The starting point for the concept presented in this dissertation was the theory of motivation by A. Maslow. Within the framework of his theory, the concept of self-actualization is treated as the full realisation of a person's capabilities and abilities. In the course of development, an individual goes through the satisfaction of needs of different levels - from the lower ones (physiological, safety, need for love and belonging to society) to the higher ones (need for respect and success in life, need for self-expression and self-actualization). It is emphasized that composer's self-actualization, which is considered in the dissertation as a subtype of "artistic self-actualization", is always an individual and social process, which is impossible without an adequate public response. The author emphasizes the significant differences between the term "composer's selfactualization" and the commonly used concept of "mature creative period", which does not necessarily bring significant artistic achievements (discoveries), and therefore self-actualization does not occur. When studying composer self-actualization, one cannot avoid the axiological aspect. It is important to understand self-actualization as a processual phenomenon that can be dispersed in time. It can be repeated periodically throughout the artist's life, reaching its culmination, and then fade and disappear. The author points out the possibility of collective self-actualization of a group of artists when they develop a common artistic "problematic" or are co-authors. This process is a consequence of the multi-level nature of artistic self-actualization, which leads to the emergence of a special "self-actualization constellation". Each of the three authors has reached the level of self-actualization in his own way, focusing on avant-garde poetics as a basic paradigm for creativity. The analyzed works are full of composer's discoveries that capture the unique artistic individuality of each of them in its entirety and integrity. Although L. Hrabovskyi, V. Baley and V. Bibik are composers who are extremely different in terms of style, imagery and writing technique, they have several important features in common. These are Ukrainian creative roots, well-timed formation of a creative reservoir sufficient for further self-actualization, stylistic orientation towards the achievements of musical modernism and the avant-garde of the twentieth century, independence of artistic position, and social activity. Each of the three composers represents a certain model of composer self-actualization, which is, on the one hand, an individual version of artistic self-expression, and, on the other hand, to a certain extent, a typical example of artistic destiny - the life scenario of a composer of his time. In the Conclusions, the following markers of the composer self-actualization are formulated: the composer's inner sense of freedom in mastering the material and its development, a well-developed writing technique, the ability to quickly and accurately assess and respond to artistic phenomena, independence of judgement, full concentration on composing, the way of thinking that is rooted in one's national culture, and the ability to effectively structure his or her own creative work. The existence of this set of characteristics provides the composer with the basis and opportunities for fully realizing his creative potential and achieving composer's selfactualization.

Дисертаційна робота присвячена комплексному аналізу історії церковно-парафіяльних шкіл в системі освіти ХІХ–початку ХХ століть, що в свою чергу дозволяє зробити висновок, що церковно-парафіяльні школи відігравали важливу роль у процесі виховання та навчання підростаючого покоління. Царський уряд обрав православне духовенство як охоронця інтересів освіти імперії. Духовенству було доручено управління початковими школами, які офіційно називалися церковно-парафіяльними, а в 1836 році православне духовенство отримало право відкривати школи для навчання селянських дітей Закону Божому, читанню, письму і рахунку, а за Миколи I були офіційно визнані школи при монастирях і церквах. Святійший Синод заохочував духовенство відкривати парафіяльні школи у своєму царському указі від 29 жовтня 1836 року. Починаючи з 1884 року, російський імперський уряд розробив і видав низку указів і постанов щодо освітньої діяльності духовенства: «Положення про церковно-парафіяльні школи» 1884 року, «Навчальний план церковно-парафіяльних шкіл» 1886 року, «Положення про школи грамоти» 1891 року, «Положення про церковно-парафіяльні школи Православної Церкви» та «Положення про церковно-парафіяльні школи Православної Церкви та правила управління школами грамоти» у 1896 році та «Положення про церковні школи» у 1902 році. Публікація цих документів ознаменувала новий етап у розвитку церковних шкіл, коли парафіяльні школи отримали державну підтримку і стали невід’ємною частиною початкових шкіл. Протягом короткого періоду часу послідовно втілювалися в життя плани заснування церковно-парафіяльних шкіл, створювалися церковно-парафіяльні ради та надавалася підтримка школам на місцевому рівні.У роботі вперше визначено основні передумови розвитку церковно-парафіяльних шкіл як культурно-просвітницького осередку православ’я: боротьба з тотальною неграмотністю населення; створення єдиної системи початкових закладів освіти; виховання підростаючого покоління на християнських засадах задля подолання проявів девіантної поведінки; політика «освіченого абсолютизму» та ін. Обґрунтовано організацію процесу навчання і виховання дітей у церковно-парафіяльних школах ХІХ – початку ХХ ст.: превалювання релігійного компоненту над світським у теорії навчання та виховання; надання катехітичним предметам переваги першочерговості; зосередженість на дисциплінарності, природовідповідності, трудовому вихованні; перевага виховних цілей над навчальними; рівномірність розподілу навчальних предметів за днями тижня задля забезпечення однакової зайнятості школярів; навчальний матеріал подавався учням з урахуванням особливостей наявного життєвого досвіду; індивідуалізація впливів на учнів та ін. Розкрито принципи (наступності й міцності знань, пов’язаності з життям, практично-прикладної спрямованості, індивідуалізації, відповідальності, єдності навчання і виховання), зміст (навчальні плани і програми включали: теорію освіти й виховання, читання та письмо, історію, географію рідного краю, арифметичні знання, трудове навчання з садо-городньої та польової роботи, релігійну освіту, церковний спів); форми та види діяльності (підготовка до виступів та заходів просвітницько-релігійного змісту, гурткова робота зі співу та рукоділля, садівництво, наставництво над молодшими учнями). Науково обґрунтовано динаміку процесу навчання і виховання дітей у церковно-парафіяльних школах ХІХ – початку ХХ ст., визначено основні етапи: ( І (початок ХІХ ст. – 1864 р.) – формування мережі початкових шкіл України; ІІ (1864 р. – 1884 рр.) – реформування системи церковно-парафіяльних шкіл; ІІІ – (1884 – початок ХХ ст.) – розвиток церковно-парафіяльної школи та її занепад. У дисертації виявлено та схарактеризовано творчі постаті священнослужителів (митр. Платон, еп. Ієронім (Екземплярський), прот. Данило Данилевський свящ. Афанасій Сокологорський та ін.); викладачів (М. Реморов, Д. Сокологорська, В. Воблий, В. Овсієвський, дияк. Григорій Сандулов та ін.) авторів підручників і посібників (М. Корф, Х. Алчевська, К. Побєдоносцев, В. Зеньківський, С. Рачинський, С. Миропольський, О. Удод та ін.), які: розробили теоретичні й практичні засади навчання і виховання дітей у церковно-парафіяльних школах; обґрунтували систему принципів життя церковно-парафіяльних шкіл; науково узагальнили досвід початкової освіти ХІХ – 20-ті рр. ХХ ст.; змоделювали освітню систему церковно-парафіяльної школи. Священнослужителі, педагоги працюючи в церковно-парафіяльних школах, розробляли оригінальні підручники й посібники, вносячи в її зміст духовний і водночас особистісно-соціальний компоненти.Практична значущість роботи полягає у можливостях використання її результатів і розроблених рекомендацій у процесі підготовки фахівців гуманітарних спеціальностей і вихованні дітей у загальноосвітніх закладах освіти, у системі післядипломної педагогічної освіти та методичної роботи з учителями різних фахів.^UThe dissertation is devoted to a comprehensive analysis of the history of parish schools in the education system of the 19th-early 20th centuries, which in turn allows us to conclude that parish schools played an important role in the process of education and training of the younger generation.The clergy were entrusted with the management of primary schools, which were officially called church-parish schools, and in 1836 the Orthodox clergy received the right to open schools for teaching peasant children the Law of God, reading, writing and arithmetic. The Holy Synod encouraged the clergy to open parish schools in its royal decree of October 29, 1836. Starting from 1884, the Russian imperial government developed and issued a number of decrees and regulations regarding the educational activities of the clergy: «Regulations on Church and Parish Schools» of 1884, «Curriculum of Church and Parish Schools» of 1886, «Regulations on Literacy Schools» of 1891, «Regulations on Parish Schools of the Orthodox Church» and «Regulations on Parishl Schools of the Orthodox Church and Rules for the Management of Literacy Schools» in 1896 and «Regulations on Church Schools» in 1902. The publication of these documents marked a new stage in the development of church schools, when parish schools received state support and became an integral part of primary schools.For the first time, the work defines the main prerequisites for the development of church-parish schools as a cultural and educational center of Orthodoxy: the fight against the total illiteracy of the population; creation of a unified system of primary education institutions; education of the younger generation on Christian principles in order to overcome manifestations of deviant behavior; the policy of «educated absolutism» and others. The organization of the process of education and upbringing of children in church-parish schools of the 19th and early 20th centuries is substantiated: the predominance of the religious component over the secular in the theory of education and upbringing; giving priority to catechetical subjects; concentration on discipline, conformity to nature, labor education; the superiority of educational goals over educational ones; the uniformity of the distribution of educational subjects by days of the week in order to ensure equal employment of schoolchildren; educational material was given to students taking into account the peculiarities of the existing life experience; individualization of influences on students, etc. The principles (consistency and solidity of knowledge, connection with life, practical-applied orientation, individualization, responsibility, unity of education and upbringing), content (curriculums and programs included: theory of education and upbringing, reading and writing, history, geography of native regions, arithmetical knowledge, labor training in gardening and field work, religious education, church singing); forms and types of activities (preparation for performances and events of educational and religious content, group work on singing and needlework, gardening, mentoring younger students). The dynamics of the process of education and upbringing of children in church-parish schools of the 19th - early 20th centuries are scientifically substantiated, the main stages are identified: (I (beginning of the 19th century - 1864) - formation of a network of primary schools in Ukraine; II (1864 – 1884 years.) – reforming the system of church-parish schools III – (1884 – the beginning of the 20th century) – the development of the church-parish school and its decline.The dissertation revealed and characterized the creative figures of clergymen (metr. Platon, bishop Hieronymus (Ekzemplyarskyi), archpriest Danylo Danylevskyi, priest Athanasius Sokologorskyi, etc.); teachers (M. Remorov, D. Sokologorska, V. Voblii, V. Ovsievskyi, deacon Hryhoriy Sandulov, etc.) authors of textbooks and manuals (M. Korf, H. Alchevska, K. Pobyedonostsev, V. Zenkivskyi, S. Rachinskyi , S. Myropolskyi, O. Udod, etc.), who: developed theoretical and practical principles of education and upbringing of children in church and parish schools; substantiated the system of life principles of church and parish schools; scientifically summarized the experience of primary education in the 19th - 20s of the 20th century; modeled the educational system of the church - parish school. Clergymen and teachers working in church and parish schools developed original textbooks and manuals, adding spiritual and at the same time personal and social components to its content.The practical significance of the work lies in the possibilities of using its results and developed recommendations in the process of training specialists in humanitarian specialties and raising children in general educational institutions, in the system of postgraduate pedagogical education and methodical work with teachers of various specialties.