Дисертацію присвячено вивченню змісту та особливостей адміністративно-правових засад юридичної відповідальності за контрабанду товарів комерційного призначення в Україні, а також обґрунтуванню напрямків їх удосконалення. У роботі дістав подальшого розвитку генезис інституту юридичної відповідальності за контрабанду товарів комерційного призначення на території України. З’ясовано, що становлення інституту юридичної відповідальності за контрабанду товарів комерційного призначення тісно пов’язане з появою державності на території України та розвитком зовнішньоекономічної торгівлі. Виокремлено шість періодів становлення інституту юридичної відповідальності за контрабанду товарів комерційного призначення на території України: 1-й період (ІХ–ХІІІ ст.) – визначення меж юридичної відповідальності за перевезення товарів поза митним контролем у вигляді штрафу та конфіскації предметів, які переміщувалися в документах часів Київської Русі; 2-й період (XIV ст. – сер. XVII ст.) – юридичну відповідальність за контрабанду товарів на українських землях визначали законами протекціоністських держав (Річ Посполита, Велике князівство Московське, Османська імперія); 3-й період (сер. XVII ст. – XVIII ст.) – активізація протидії та боротьби з контрабандою товарів з метою захисту економічних інтересів Козацько-гетьманської держави; 4-й період (поч. XIX ст. – поч. XX ст.) – формування правових принципів, що визначили курс розвитку митного законодавства та протидії контрабанді на ХХ ст.; 5-й період (30 грудня 1922 р. – 11 грудня 1991 р.) – становлення інституту юридичної відповідальності за контрабанду товарів комерційного призначення за часів перебування території України у складі СРСР; 6-й період (12 грудня 1991 р. – до сьогодні) – вміщує декілька етапів: І етап (12 грудня 1991 р. – 14 листопада 2011 р.) – пов’язаний із прийняттям митних кодексів України 1991 та 2002 років, КК України; ІІ етап (15 листопада 2011 р. – до сьогодні) – розпочався з декриміналізації товарної контрабанди.Сформульоване авторське розуміння поняття «адміністративно-правове регулювання юридичної відповідальності за контрабанду товарів комерційного призначення в Україні» як владної діяльності уповноважених державою суб’єктів, спрямованої на впорядкування суспільних відносин у сфері притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності за контрабанду товарів комерційного призначення через визначення в законодавстві держави нормативної та процесуальної підстав, а також інших умов настання такої відповідальності. Визначено особливості адміністративно-правового регулювання юридичної відповідальності за контрабанду товарів комерційного призначення в Україні, однією з яких є специфіка співвідношення норм КУпАПта МК України як джерел адміністративно-правового регулювання юридичної відповідальності за контрабанду товарів комерційного призначення. Акцентовано на тому, що чинним МК України не охоплено всіх аспектів адміністративної відповідальності за контрабанду товарів комерційного призначення. Зважаючи на це, існує необхідність уніфікації та систематизації митного законодавства. Запропоновано під незаконним переміщенням товарів комерційного призначення через митний кордон України розуміти протиправний, умисний поведінковий акт осудної фізичної або юридичної особи, виражений формою активної дії, скоєної різним способом, що посягає на суспільні відносини щодо встановлених правил переміщення товарів комерційного призначення через митний кордон України й тягне за собою настання несприятливих наслідків для порушника. Ключові слова: порушення митних правил, митний кордон, товар комерційного призначення, митний орган, контрабанда, назаконне переміщення товарів, адміністративна відповідальність.^UThe dissertation deals with the study of the content and features of the administrative and legal principles of legal responsibility for smuggling of commercial goods in Ukraine, as well as to the justification of proposals for their improvement.In the work, the genesis of the institution of legal responsibility for the smuggling of commercial goods on the territory of Ukraine was further developed. It was found that the establishment of the institution of legal responsibility for the smuggling of commercial goods is closely related to the emergence of statehood on the territory of Ukraine and the development of foreign economic trade. Six periods of the establishment of the institution of legal responsibility for the smuggling of commercial goods on the territory of Ukraine are distinguished: 1st period (IX – XIII centuries) – determination of the limits of legal responsibility for the transportation of goods outside customs control in the form of a fine and confiscation of items that were moved in documents of the times of Kyivan Rus; 2nd period (XIV century – mid-XVII century) – legal responsibility for the smuggling of goods on Ukrainian lands was determined by the laws of protectionist states (the Polish-Lithuanian Commonwealth, the Grand Duchy of Moscow, the Ottoman Empire); 3rd period (mid-17th century – 18th century) – intensification of opposition and fight against smuggling of goods in order to protect the economic interests of the Cossack-Hetman state; 4th period (beginning of the XIX century – beginning of the XX century) – the formation of legal principles that determined the course of development of customs legislation and combating smuggling in the XX century; 5th period (December 30, 1922 – December 11, 1991) – the establishment of the institution of legal responsibility for the smuggling of commercial goods during the time when the territory of Ukraine was part of the USSR; 6th period (from December 12, 1991 to the present) includes several stages: 1st stage (December 12, 1991 to November 14, 2011) related to the adoption of the Customs Codes of Ukraine of 1991 and 2002, the Criminal Code of Ukraine; 2nd stage (November 15, 2011 – until today) began with the decriminalization of goods smuggling.The author's understanding of the concept of "administrative-legal regulation of legal responsibility for smuggling of commercial goods in Ukraine" is formulated as a power activity of state-authorized subjects aimed at streamlining social relations in the sphere of bringing guilty persons to administrative responsibility for smuggling of commercial goods through the definition of normative and procedural grounds in the state legislation, as well as other conditions for the occurrence of such responsibility. Features of the administrative-legal regulation of legal responsibility for smuggling of commercial goods in Ukraine are identified, one of which is the specificity of the ratio of the norms of the Code of Administrative Offenses and the Customs Code of Ukraine as sources of administrative-legal regulation of legal responsibility for smuggling of commercial goods. It is emphasized that the current Customs Code of Ukraine does not cover all aspects of administrative responsibility for the smuggling of goods for commercial purposes, taking into account this, there is a need to unify and systematize customs legislation.It is suggested that the illegal movement of commercial goods across the customs border of Ukraine should be understood as an illegal, intentional act of behavior by a reprehensible natural person or legal entity, expressed in the form of an active action committed in a different way, which encroaches on social relations regarding the established rules for the movement of commercial goods across the customs border of Ukraine and entails adverse consequences for the violator.Key words: violation of customs rules, customs border, commercial goods, customs authority, smuggling, legal movement of goods, administrative responsibility.

У дисертації досліджено кримінологічну характеристику осіб геронтологічного віку, які вчиняють кримінальні правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканності. Зазначається, що українське суспільство асоціює поняття «особа похилого віку» з пенсійним віком. Проте, варто зазначити, що «похилий вік» - це не тільки пенсійний вік, але й період життя, коли особа може стикатися з різними проблемами, пов'язаними зі здоров'ям, соціальним захистом, дискримінацією тощо. Цілком правомірним і доцільним пов'язувати настання похилого віку з досягненням особою пенсійного віку. Хоча визначення чітких кордонів нижньої межі похилого віку, а самешістдесят років, є більш точним, що дасть можливість розмежувати та завчасно запобігати вчиненню правопорушень представниками цієї категорії.Запропоновано авторське поняття визначення особи похилого віку –це особи, що досягли пенсійного віку, встановленого відповідно до законодавства України, або особи зі стійким розладом функцій організму в наслідок старіння організму.Розглянувши історичний аспект даного питання стало зрозуміло, що досліджень та згадок щодо будь-яких вікових розмежувань у законодавстві майже немає. Визначено, що вікова особливість правопорушника проявляється лише у шістнадцятому столітті, але в інших науках, наприклад, медицина, психіатрія, соціологія, питання геронтології розглядалось раніше. В історії людства завжди існувала злочинність похилого віку, або «геронтологічна злочинність». Однак,проаналізувавши окремі праці вчених, можливо зазначити, що дослідження про дану категорію надто нечисленні та фрагментарні. Запропонована авторська періодизація історичного дослідження геронтологічної злочинності, кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості: період історичного становлення; період польсько-литовського законодавства; період законодавства московської держави; період радянського законодавства; сучасний стан.Надано авторське поняття геронтологічної злочинності - це сукупність передбачених кримінальним законодавством суспільно-небезпечних діянь, що вчиняються особами похилого віку.Проаналізовано сучасний стан злочинності в Україні, та визначено, що він характеризується високим рівнем негативного стану, динаміки, рівня, географії та неоднорідної структури. Динаміка злочинності за останні роки демонструє хвилеподібні коливання.^UThe thesis shows that Ukrainian society consistently associates the concept of " The dissertation examines the criminological characteristics of persons of gerontological age who commit criminal offences against sexual freedom and sexual inviolability. It is noted that Ukrainian society associates the concept of "elderly person" with retirement age. However, it is worth noting that "old age" is not only retirement age, but also a period of life when a person may face various problems related to health, social protection, discrimination, etc. It is quite legitimate and appropriate to link the onset of old age with the person's retirement age. However, defining clear boundaries of the lower limit of old age, namely, sixty years, is more accurate, and this will make it possible to distinguish and prevent in advance the commission of offences by representatives of this category.The author proposes the author's own concept of defining an elderly person as a person who has reached the retirement age established in accordance with the legislation of Ukraine, or a person with a persistent disorder of body functions due to aging.Having examined the historical aspect of this issue, it became clear that there are almost no studies or references to any age distinctions in the legislation. It is determined that the age peculiarity of the offender is manifested only in the sixteenth century, but in other sciences, such as medicine, psychiatry, sociology, the issue of gerontology was considered earlier. In human history, there has always been elderly crime, or "gerontological crime". However, having analysed some of the works of scholars, it can be noted that research on this category is too few and fragmented. The author offers her own periodisation of historical research of gerontological crime, criminal offences against sexual freedom and sexual inviolability: the period of historical formation; the period of Polish-Lithuanian legislation; the period of legislation of the Moscow State; the period of Soviet legislation; and the current state.The author's own concept of gerontological crime is presented - it is a set of socially dangerous acts committed by elderly persons under criminal law.The current state of crime in Ukraine is analysed, and it is determined that it is characterised by a high level of negative state, dynamics, level, geography and heterogeneous structure. The dynamics of crime in recent years demonstrates wave-like fluctuations.The author analyses foreign legislation, according to which different legislative emphases and approaches to criminal offences against sexual freedom and sexual inviolability, and gerontological crime are seen. Therefore, the experience and law enforcement practice should be incorporated into Ukrainian legislation with due regard for the peculiarities of the public administration system, the historical development of the issue under study, and the legal awareness and legal culture of citizens.The author examines the determinants of gerontological crime and notes that today there are a large number of causes and conditions which contribute to the commission of criminal offences against sexual freedom and sexual inviolability. The author highlights the peculiarities of determination of criminal offences against sexual freedom and sexual inviolability, such as war, insufficient funding of relevant state programmes, migration, disruption of family ties, unemployment, "alcoholisation", increased mental morbidity, and social and public insecurity.

У дисертаційній роботі досліджено специфіку військових походів представників династії Скьольдунгів у VII-X ст. З’ясовано: на основі наявних джерел та історіографії комплексно проаналізовано діяльність представників династії Скьольдунгів у Середньовічній Європі; участь данських Скьольдунгів у міжнародній європейській торгівлі; вплив військової тактики вікінгів на розвиток Середньовічної Європи; гіпотези щодо походження літописного Рюрика на основі інформації з нових даних археологічних розкопок; окремі підходи щодо аналізу образу вікінгів в тогочасних джерелах; гіпотезу про локалізацію Руського каганату (підтримано версію про його розташування у Середньому Подніпров’ї з центром у Києві); особливості військових походів Скьольдунгів на різні країни Європи; вікінги відіграли важливу роль у розвитку озброєння в Європі; утворення Денло у ІХ ст. стало фундаментом для включення Англії до складу імперії Канута Великого (1016-1035 рр.) Скьольдунги, як і вікінги загалом, першочергово були зацікавлені у військових походах; торгівля не була їх основною метою. Це реалізовано виконанням головних завдань дисертаційної роботи: аналіз наукової розробки теми у вітчизняній та світовій історіографії, її джерельна база; основні гіпотези щодо походження літописного Рюрика; проблему локалізації Руського каганату; основні гіпотези щодо походження Аскольда; шляхи становлення основної гілки династії Скьольдунгів на данському престолі та налагодження дипломатичних відносин з довколишніми країнами; вплив «морських конунгів» на розвиток європейських країн на прикладі Рагнара Лодброка; походи вікінгів в Англію та утворення Денло; вплив представників династії Скьольдунгів на розвиток міжнародної торгівлі; розвиток військового озброєння вікінгів.^UThe thesis examines the specifics of the military campaigns of the Skjoldung dynasty in the 7th-10th centuries. The article reveals the specifics on the basis of obvious facts and historiography, the activities of representatives of the Skjoldung dynasty in Central Europe are comprehensively analyzed; the role of the Danish Skjoldungs in international European trade; the introduction of Western Viking tactics into the development of Central Europe; hypotheses about the origin of the chronicle Rurik, based on information from new data from archaeological researches; the image of the Vikings in medieval sources was analyzed separately; a hypothesis about the localization of the Rus` Khaganate (supported by the version about its location in the Middle Dnipro region with its center in Kyiv); features of the military campaigns of the Skjoldungs in different parts of Europe; the Vikings played an important role in the development of European civilization; creation of Denlo in the 9th century. became the basis for the inclusion of England in the empire of Canute the Great (1016-1035). The Skjoldungs, like the Vikings, actively participated in military campaigns; trading was not their main occupation. This is realized by fulfilling the main tasks of the dissertation: analysis of the scientific development of the topic in Ukrainian and foreign historiography, its main sources; main hypotheses about the origin of the chronicle Rurik; the problem of localization of the Rus` Khaganate; main hypotheses about the origin of Askold; establishment of the Skjoldung dynasty on the Danish throne; establishing diplomatic relations with neighboring countries; the influence of the “sea konungs” on the development of European countries (using the example of Ragnar Lothbrok); Viking campaigns in England and the creation of Denlo; participation of representatives of the Skjoldung dynasty in international trade; development of Viking military tactics and weapons.

У дисертації досліджено джерела походження українських прислів’їв і приказок. Серед численних жанрових модифікацій малої фольклорної прози особливе місце належить пареміям, складній і багатовимірній генологічній одиниці, яка виробила розгалужену систему жанрових модифікацій (прислів’я, приказки, примовки, порівняння, прикмети та ін.). Паремії постійно перебувають у розвитку, а відтак зазнають суттєвих змін. Найскладнішим аспектом у вивченні прислів’їв і приказок є їх генетичний аналіз. Питання походження паремій полягає в окресленні продуктивних шляхів поповнення прислівного репертуару. Виробилося три магістральні лінії формування паремій: узагальнення, міжжанровий перехід та факультативність. Кожен із окреслених шляхів у роботі докладно розглянуто. Джерельною базою дослідження стали збірники прислів’їв та приказок, серед яких тритомний корпус Івана Франка «Галицько-руські народні приповідки», збірка Матвія Номиса «Українські приказки, прислів’я і таке інше», колекція Григорія Ількевича «Галицькі приповідки і загадки», а також фольклорні твори (байки, анекдоти, казки, народні оповідання), що редукувалися до короткого і лаконічного вислову – прислів’я. У першому розділі «Розвиток української пареміології та пареміографії: історія, проблеми, перспективи» враховано найважливіші напрацювання вчених-фольклористів, які зосередили особливу увагу на жанрі, що характеризується чіткістю, лаконізмом, глибиною думки, інформативністю, конденсованістю, довершеністю вислову, дидактичністю. Починаючи від зародження пареміології як науки (йдеться про кінець ХVІІІ століття), питання генези жанру щоразу поставало як актуальне, однак не отримувало належного розв’язання. І це зрозуміло, адже означена квестія вимагає скрупульозної дослідницької роботи, оскільки передбачає виявлення складних міжжанрових контактів. Лише через добре знання фольклорно-літературних джерел можна вийти на встановлення істинного джерела прислівного вислову. У другому розділі «Генеза прислів’їв і приказок: шляхи поповнення паремійного фонду» простежено процес активного обігу прислів’їв і приказок. Суть полягає в тому, що, виникнувши в певний історичний період, та чи інша паремійна одиниця, згодом «обростає» новими значеннями, за нашаруваннями яких годі дошукатися першоджерела. Тому для віднайдення цього першоджерела існує певний спосіб, який передбачає шлях міжжанрового переходу, тобто процес, як прислів’я може утворюватися від інших жанрів. Міжжанровий перехід – це вибір центрального елемента потенційної паремії на основі іншого жанру. Творення прислів’їв і приказок відбувається через стягнення до окремого смислогенеруючого висновку. Паремії, що утворені шляхом міжжанрового переходу, акумулюють в собі найприкметніші риси першоджерела, частково перебирають на себе його функціональне навантаження, формуючи заразом власну жанрову автентичність. Для практичної ілюстрації схеми міжжанрового переходу увагу зосереджено на таких жанрах, які сконденсувалися до однієї лаконічної фрази: анекдот, байка, казка, народне оповідання, колядка, а також враховано й книжні джерела і типовість ситуацій. На цих прикладах вдається добре простежити процес редукції більшого за обсягом твору до однієї короткої та змістовної фрази.^UThe dissertation focuses on the sources of the origin of Ukrainian proverbs and sayings. Among many genre modifications of small folk prose, paremias deserve special attention, as they are complex and multidimensional genre units that contributed to a comprehensive system of genre modifications (proverbs, sayings, similes, omens, etc.). Paremias are constantly evolving, which means that they keep changing. The most difficult aspect of studying proverbs and sayings lies in analysing them genetically. The question of the origin of paremias deals with the description of productive ways of replenishing the proverbial repertoire. Three main ways of creating paremias are identified: generalising, cross-genre transition and optionality. Each of these paths is the subject of a detailed study in the dissertation. The research is based on collections of proverbs and sayings, including the three-volume corpus “Folk Proverbs of Halychyna Ukrainians” by Ivan Franko, Matviy Nomys’s collection “Ukrainian proverbs, sayings and the like”, Hryhoriy Ilkevych's collection "Proverbs and Riddles from Halychyna", as well as folklore pieces (fables, jokes, fairy tales, folk tales) reduced to a short and laconic expression, i.e. a proverb. The first chapter "Development of Ukrainian paremiology and paremiography: history, problems, prospects" takes into account the main achievements of folklorists who paid special attention to this genre, which is characterised by clarity, laconicism, depth of thought, informativeness, condensation, completeness of expression and didacticism. Since the birth of paremiology as a science (around the late eighteenth century), the question of the origin of the genre has always been raised as a matter of urgency, but has never been properly resolved. This is understandable, because this question requires meticulous research, as it involves the identification of complex cross-genre contacts. Only a good knowledge of folklore and literary sources makes it possible to determine the true origin of a proverb. In the second chapter "The genesis of proverbs and sayings: ways of replenishing the paremic fund", the process of the active circulation of proverbs and sayings is traced. The point is that, having emerged in a given historical period, a given paremic unit later "acquires" with new sesnse, the layers of which can be used to find the original source. Thus, in order to find this original source, there is a certain method that involves the path of cross-genre transition, i.e. the process of how a proverb can be formed from other genres. A cross-genre transition is the selection of a central element of a potential paremia on the basis of a different genre. The creation of proverbs and sayings takes place under the pressure of a separate, meaningful conclusion. Paremias formed through cross-genre transition accumulate the most salient features of the original source, partially take over its functional load, and at the same time form their own genre authenticity. For a practical illustration of the scheme of cross-genre transition, attention will be focused on the following genres, condensed into one concise phrase: jokes, fables, fairy tales, folk tales, carols and book sources and typical situations will also be considered. These examples clearly illustrate the process of reducing a larger piece to a short and meaningful phrase.

Дмитренко Н. В. Іконографія, семантика та стиль сюжету «Таємна вечеря» у візантійському мистецтві. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 023 – Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація. – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, Київ, 2022.Дисертація є першим комплексним дослідженням іконографії сюжету «Таємна вечеря» у мистецтві Візантійської імперії. Мета роботи полягає в дослідженні особливостей поетапного формування іконографії, семантики та стилю сюжету «Таємна вечеря» від зародження християнства до падіння Візантійської імперії в 1453 році, із зверненням до порівняльного аналізу зразків Західної, Східної та Південної Європи задля виявлення особливостей, притаманних кожному періоду, з урахуванням стилевих змін і впливу історичних чинників.Проведене дослідження було здійснено на основі колекцій Бібліотеки та музею Моргана (Нью-Йорк), Гессенської державної та університетської бібліотек (Дармштадт), Державної бібліотеки Бадена (Карлсруе), Британської бібліотеки (Лондон), Державного історичного музею (Москва), Інституту стародавніх рукописів імені Месропа Машоца (Єреван), Музею Конде (Шантільї), Бібліотеки Банкрофта (Каліфорнія), Колекції Думбартон Оакс (Вашингтон), Клівлендського музею мистецтв (Клівленд, Огайо), Національної бібліотеки Франції (Париж), Національної бібліотеки Шотландії (Единбург), Національного музею мистецтв «Київська картинна галерея» (Київ), Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків (Київ), Національного музею мистецтв Бразилії (Ріо-де-Жанейро), Музею Уолтерса (Балтимор), Музею Лувру (Париж), Єпархіальних музеїв (Салерно, Фрайзинг, Россано), Бібліотеки коледжу Корпус-Крісті (Кембридж), Міланської скарбниці кафедрального собору (Мілан), Музею Брешиї (Брешия), Музею Дж. П. Гетті (Лос-Анджелес), Національного музею Рима, Цифрової бібліотеки Іспанії та Центру дослідження рукописів Нового Заповіту. Віднайдено та уточнено атрибуцію сюжетів у фресковому ансамблі Гелатського монастиря (Кутаїсі, Грузія), церкви Святого Нікіти у с. Чучер (Скоп’є, Македонія) авторства Євтихія та Михаїла Атрапаса. Відфотографовано наживо та доповнено фоторяд монументального живопису церкви Панагії Форвіотісси Асіну в с. Нікітарі (Нікосія, Кіпр).Віднайдено аналоги та запозичення між ранньохристиянським мистецтвом катакомб та книжковою мініатюрою Західної Європи. Систематизовано та розглянуто пам’ятки, в яких містяться аналоги символіки, застосованої як у монументальному живописі, так і в мистецтві книжкової мініатюри, на прикладі фресок та грецьких кодексів ХІІ ст. Наукова новизна дисертації полягає у введенні до наукового обігу порівняльного аналізу іконографії творів, аналізі композиції та стилістичних особливостей пам’яток із зображенням сюжету «Таємної вечері» в мистецтві книжкової мініатюри, монументальному живописі та декоративно-прикладному мистецтві.Досліджено низку пам’яток із сюжетом «Таємної вечері» в мистецтві книжкової мініатюри, які було створено на теренах Візантійської імперії, починаючи з VI ст.; перші пам’ятки, створені після періоду іконоборства і до другої половини ХІV ст., зі зверненням до пізніших творів ХV ст., серед яких – Псалтирі, Євангелія та Кодекси. У роботі введено до наукового обігу додаткові фотографії та ілюстративний ряд монументального живопису церкви Панагії Форвіотісси Асіну в с. Нікітарі (Нікосія, Кіпр), опрацьовано типологію різних варіантів іконографії сюжету «Таємна вечеря» (Додаток В).Розкрито основні дискусійні питання, які було пов’язано із територіальними взаємовпливами між зразками латинської та грецької традицій іконографії на прикладі пам’яток книжкової мініатюри, монументального живопису та декоративно-прикладного мистецтва. Запропоновано розрізнення типології з частішим використанням різних типів іконографії із сюжетом «Таємна вечеря». Проведено візуальне дослідження та здійснено мистецтвознавчий аналіз творів із сюжетом «Таємна вечеря», визначено контекст створення пам’яток, особливості застосованої іконографії та виділено художньо-образні спільні та відмінні їхні риси.Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що сформульовані теоретичні здобутки надалі допоможуть каталогізувати твори мистецтва з сюжетом «Таємна вечеря». Заповнення бібліографічних лакун сприятиме подальшому ґрунтовнішому дослідженню пам’яток. Положення можуть бути використані науково-дослідними установами, навчальними закладами як матеріал для лекційного курсу з історії мистецтва Візантії, музейними установами – для інформаційного та наукового доповнення каталогів, програм спеціалізованих екскурсій і турів.Ключові слова: синтез мистецтв, стиль, реставрація, мистецтвознавчий аналіз, образотворче мистецтво, декоративно-прикладне мистецтво, Київська Русь, церква, мистецькі традиції, іконографія, образи апостолів, мистецтво, «Таємна вечеря», Візантія, мініатюра, монументальний живопис, сакральне мистецтво.^UN. V. Dmytrenko. Iconography, semantics and style of the Last Supper in Byzantine art. – Qualifying scientific work on the rights of the manuscript. The dissertation to obtain an academic degree of the Doctor of Philosophy in a specialty 023 – Fine Arts. – National Academy of Fine Arts and Architecture, Kyiv, 2022. The thesis is the first comprehensive study of the iconography of the Last Supper in the art of the Byzantine Empire. The aim of the work is to study the peculiarities of the gradual formation of the iconography, semantics and style of the Last Supper plot from the birth of Christianity to the fall of the Byzantine Empire in 1453, with reference to a comparative analysis of samples from Western, Eastern and Southern Europe to identify the peculiarities inherent in each period, taking into account stylistic changes and the influence of historical factors. The research was based on the collections of the Morgan Library and Museum (New York), Hessian State and University Libraries (Darmstadt), State Library of Baden (Karlsruhe), British Library (London), State Historical Museum (Moscow), Mesrop Mashots Institute of Ancient Manuscripts (Yerevan), Conde Museum (Chantilly), Bancroft Library (California), Dumbarton Oaks Collection (Washington), Cleveland Museum of Art (Cleveland, Ohio), Bibliothèque nationale de France (Paris), National Library of Scotland (Edinburgh), National Museum of Art "Kyiv Art Gallery" (Kyiv), National Museum of Art named after Bohdan and Varvara Khanenko (Kyiv), National Museum of Art of Brazil (Rio de Janeiro), Walters Museum (Baltimore), Louvre Museum (Paris), Diocesan Museums (Salerno, Freising, Rossano), Corpus Christi College Library (Cambridge), Treasury of the Cathedral of Milan (Milan), Museo di Brescia (Brescia), J.P. Getty Museum (Los Angeles), and the Museum of the American Art Museum (New York). P. Getty Museum (Los Angeles), the National Museum of Rome, the Digital Library of Spain, and the New Testament Manuscript Research Centre. The attribution of scenes in the fresco ensemble of the Gelati Monastery (Kutaisi, Georgia) and the Church of St Nikita in the village of Chucher (Skopje, Macedonia) by Eutychius and Michael Atrapas was found and clarified. The monumental paintings of the Church of Panagia Forviotissa Asinou in the village of Nikitari (Nicosia, Cyprus) were photographed live and supplemented with a series of photographs. Analogues and borrowings between the early Christian catacomb art and the book miniature of Western Europe are found. The monuments containing analogues of symbols used in both monumental painting and book miniature art are systematised and examined, using the example of twelfth-century frescoes and Greek codices. The scientific novelty of the dissertation is the introduction of a comparative analysis of the iconography of works, the analysis of the composition and stylistic features of monuments depicting the plot of the Last Supper in the art of book miniature, monumental painting and decorative and applied arts. The article examines a number of monuments with the "Last Supper" plot in the art of book miniature, which were created in the Byzantine Empire starting from the sixth century; the first monuments created after the period of iconoclasm and until the second half of the fourteenth century, with reference to later works of the fifteenth century, including the Psalms, Gospels and Codices. The paper introduces additional photographs and illustrative series of monumental paintings of the church of Panagia Forviotissa Asinou in the village of Nikitari (Nicosia, Cyprus), and elaborates the typology of various variants of the iconography of the Last Supper (Appendix B).The main controversial issues related to the territorial interactions between the examples of the Latin and Greek traditions of iconography are revealed on the example of monuments of book miniature, monumental painting and decorative and applied art. The author proposes a distinction of typology with a more frequent use of different types of iconography with the Last Supper plot. A visual study and an art historical analysis of the works with the "Last Supper" plot are carried out, the context of the creation of monuments, the features of the applied iconography are determined, and their artistic and figurative common and distinctive features are highlighted. The practical significance of the results obtained is that the theoretical achievements formulated will further help to catalogue works of art with the Last Supper plot. Filling in the bibliographic gaps will facilitate further in-depth research of the monuments. The provisions can be used by research institutions, educational institutions as material for a lecture course on the history of Byzantine art, and by museum institutions for informational and scientific supplementation of catalogues, programmes of specialised excursions and tours.Key words: synthesis of arts, style, restoration, art historical analysis,

Кудін А. А. Правова система України в парадигмі романогерманської та англосаксонської правових сімей. – Кваліфікаційна науковапраця на правах рукопису.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії заспеціальністю 081 «Право» (галузь знань 08 «Право»). – Київськийуніверситет інтелектуальної власності та права, Київ, 2023.У дисертації на основі комплексного аналізу теорії права, нормзаконодавства, поглиблених наукових позицій та практики діяльності органівдержавної влади розкрито правову систему України в парадигмі романогерманської та англосаксонської правових сімей і сформовано нові науковотеоретичні та практичні висновки, узагальнення й рекомендації.Актуалізовано наукові положення щодо взаємного впливу джерелкласичного англосаксонського права до нормандського завоювання 1066 р. тавітчизняної правової пам’ятки Руської правди на правову систему Українищодо визнання владою соціальних ідеалів і моделей суспільного устрою, якізасновані на чеснотах поваги до свободи й честі приватних осіб та захисту їхвід різного виду небезпеки завдяки недобрій волі чиновників, а ефективномутиску суспільства на владу, що підкріплений належною правовою культуроювільних людей при справедливій участі правосуддя.Доведено, що найбільш слушними в умовах сьогодення є витоки ранніхзаконів англосаксонського права, зокрема що влада має турбуватися простабільність держави, щоб діяли справедливий закон і справедливі суди, щобнікому не могло бути відмовлено у справедливому суді. Кожна людина маєбути гідною народного права – як бідна, так і багата. Усі люди є рівними взахисті законом. Кожен, хто стає свідком, має дати клятву, що він ніколи – аніза гроші, ані за привілеї, ані зі страх – не заперечить нічого з того, свідком чогобув, і не заявить нічого іншого за винятком того, що він бачив чи чув. Коженпозов має кінцевий термін. Якщо трапилося, що хтось постраждав від наказів,влада має виправити це якнайшвидше.Зроблено висновок, що класичне римське право за своєю сутністю таджерелами (кодекси Юстиніана) як група правових ідей та принципів, щозапозичувались у процесі рецепції європейськими націями, оформленими всуверенні держави, стало не тільки основою загального права (Ius Commune),а на перших порах – нормами прямої дії для врегулювання правових відносину сфері власності на землю та майно, торгівлі, морської тасільськогосподарської промисловості, громадянства, злочинів, покарань ізбереження миру. У подальшому суверенні держави ухвалювали національнікодекси, а римське право стало теорією права. В умовах сьогодення воно єоднією з найважливіших складових історії держави та права зарубіжних країн.Удосконалено наукове розуміння історико-правових аспектів інститутуюристів у римському праві як еліти суспільства, що забезпечуваласудочинство, відстоювала інтереси громадян і формувала теорію права, таінституту покарання за злочини, вагомою складовою якого було широкевикористання засобів стримування нових правопорушень.Доведено, що структура правової системи України інтегративного типускладається з ідеології людиноцентризму, панування принципу верховенстваправа, визнання й застосування в публічному адмініструванні перевагизаконних приватних інтересів над публічними, розбудови розвиненогогромадянського суспільства, використання окремих найкращих правовихінструментів справедливості англосаксонського права.Удосконалено наукове розуміння правової системи України, якахарактеризується належністю її до романо-германської правової сім’ї, щопобудована на цінностях ЄС, панування принципу верховенства права,пріоритету приватного інтересу над публічним, боротьби з пережиткамиминулого в публічному адмініструванні та з наповненням її певнимиправовими положеннями англосаксонського права.^UKudin Anelia. The Legal System of Ukraine in the Paradigm of theRomano-Germanic and Anglo-Saxon Legal Families. – Qualifying scientificwork on manuscript rights.Dissertation for obtaining the scientific degree of PhD in specialty 081 «Law»(field of knowledge 08 – «Law»). – Kyiv University of Intellectual Property and Law,Kyiv, 2023.Based on the complex analysis of the theory of law, legislative norms,scientific provisions and the practice of state authorities, the dissertation reveals thelegal system of Ukraine in the paradigm of the Romano-Germanic and Anglo-Saxonlegal families. This scientific work forms new theoretical and practical conclusions,generalizations and recommendations.There is evidence for the mutual influence of the classical Anglo-Saxon law(before the Norman conquest in 1066) and the Russian Truth on the legal system ofUkraine. It has been proven that the origins of the early laws of the Anglo-Saxonlegal system are the most relevant. State authorities should be concerned about thestability of the state. Just law and just courts must be established. No one can berejected in a fair trial. Every individual regardless of being poor or wealthy shouldbe worthy of people's rights. All people are equal in being protected by the law.Everyone who becomes a witness must take an oath that they will never deny formoney, love or fear anything that they have witnessed and declare nothing exceptwhat they have seen or heard. Each lawsuit has a deadline and an end point. If ithappens that someone is hurt by orders or words, the state authority should correctthat as soon as possible.Roman law by its nature and sources (the Code of Justinian), and as a groupof the legal ideas and principles borrowed in the process of reception by theEuropean nations formed into sovereign states, set not only the basis of common law(Jus commune), but also the first norms for the regulation of legal relations in thefollowing spheres: land and property ownership, trade, maritime and agriculturalindustry, citizenship, crimes and punishments, the preservation of peace.Subsequently, sovereign states adopted national codes, and Roman law became thetheory of law. In the present conditions, Roman law is one of the most important andfoundational components of the history of state and law of foreign countries. Thedissertation advances the scientific understanding of the historical and legal aspectsof the institution of lawyers in the Roman law, the elite of the society who formedthe judiciary, defended the interests of citizens, formed the theory of law and theinstitution for the punishment of crimes (the important component of which was thewide use of means for deterring new offenses).The present work demonstrates thatthe structure of the legal system of Ukraine has an integrative type and consists ofideology of “people-centeredness”, the principle of the supremacy of law,recognition and application of the superiority of legitimate private interests overpublic ones in public administration. The Ukrainian legal system targets thedevelopment of advanced civil society and makes use of some of the best legalinstruments of justice of the Anglo-Saxon law. The work provides further insightinto the scientific understanding of the legal system of Ukraine characterized by itsbelonging to the Romano-Germanic legal family, which is built on the values of theEuropean Union, the principle of the supremacy of law, superiority of legitimateprivate interests over public ones, the struggle with the remnants of the past in publicadministration and its filling with certain legal aspects of the Anglo-Saxon law.

У дисертації на підставі аналізу нормативно-правових актів, чинних на українських теренах, що у досліджуваний період входили до складу Російської імперії, вітчизняної та іноземної наукової літератури, архівних документів та інших писемних джерел комплексно досліджено нормативно-правове закріплення російської імперської політики на українських землях протягом ХVIII – початку ХХ ст). У роботі здійснено теоретичне узагальнення історичного досвіду нормативно-правового закріплення російської імперської політики на українських землях (ХVIII – початок ХХ ст.). Дослідження цієї важливої наукової проблеми надало можливість обґрунтувати авторське концептуальне бачення тенденції тогочасного поширення на терени України правових традицій Московського царства. Удосконалено періодизацію розвитку нормативно-правового закріплення російської імперської політики на українських землях, де виокремлено два етапи. Наголошено, що вже з середини XVII, і особливо протягом усього наприкінці XVIII ст. землі Лівобережної України зазнавали політичних та соціально-економічних трансформацій. З'ясовано, що впроваджувані зміни були спрямовані на створення ефективного механізму централізованої абсолютистської держави. Висвітлено, що імперська політика ґрунтувалася на новому нормативному підґрунті, що докорінно змінювало статус України та відносини у різноманітних сферах державно-правового життя українського населення. Досліджено процеси активізації протягом ХVІІІ ст. політики захоплення Російською імперією територій, які належали іншим державам. Показано, що головними рисами національної політики щодо підкорених територій упродовж ХVІІІ – початку ХІХ ст. було оголошення земель підкорених народів такими, що перебувають у верховному володінні імперії; закріпачення до того часу вільного населення; надання пільг тій частині місцевої аристократії, яка погоджувалася на «вірнопідданство». Підтверджено, що наприкінці ХVІІІ ст. на українських землях, які перебували під контролем Росії, цілковито запанували соціальні, адміністративні, правові, відносини, притаманні іншим частинам імперії. Наголошено, що державно-правова політика Російської імперії в Україні протягом другої половини XVIII – початку XIX ст. пройшла істотну еволюцію – від уніфікаційних дій, загалом, притаманних правовій природі будь-якої імперії, до відверто дискримінаційних кроків проти українців, зумовлених шовіністичним спрямуванням, що супроводжував процес становлення політичної російської нації.З'ясовано, що політика, спрямована на видалення з культурного простору української мови зумовлювала й культурну імперську політику, що з 80-х років набула характеру нівелювання культурних відмінностей українців та росіян. Втім, такі аспекти скеровувались лише підзаконними нормативними актами. До того ж, суперечливими і непослідовними.Обґрунтовано, що імперська релігійна політика базувалася на аномальних, протиправних засадах невизнання права на релігійне самовизначення особи, утилітарне використання релігії, перетворення церкви на знаряддя світської політики.Доведено, що правове регулювання діяльності політичних партій пройшло шлях від повного заперечення їх права на існування до легалізації під впливом Першої російської революції. При чому, незалежно від загального спрямування державної політики, поглядів окремих фахівців імперських спецслужб, що пропонували відмежовувати опозиційні рухи від революційних, українські партії завжди рахувались серед найбільш небезпечних для цілісності держави, незалежно від їхньої дійсної чи задекларованої мети.^UIn the dissertation on the basis of the analysis of normative-legal acts operating on the Ukrainian territories which in the studied period were a part of the Russian empire, domestic and foreign scientific literature, archival documents and other written sources the normative-legal fixing of the Russian imperial policy on the Ukrainian lands during XVIII - early twentieth century).The paper provides a theoretical generalization of the historical experience of normative and legal consolidation of Russian imperial policy in the Ukrainian lands (18th - early 20th centuries). The study of this important scientific problem provided an opportunity to substantiate the author's conceptual vision of the trend of the then spread of the legal traditions of the Moscow Empire in Ukraine.The periodization of the development of normative and legal consolidation of the Russian imperial policy on the Ukrainian lands has been improved, where two stages have been singled out.It is emphasized that since the middle of the XVII, and especially throughout the late XVIII century. the lands of the Left Bank of Ukraine underwent political and socio-economic transformations.It was found that the implemented changes were aimed at creating an effective mechanism of a centralized absolutist state.It is highlighted that the imperial policy was based on a new normative basis, which radically changed the status of Ukraine and relations in various spheres of state and legal life of the Ukrainian population.The processes of activation during the eighteenth century have been studied. policies of seizure by the Russian Empire of territories belonging to other states.It is shown that the main features of the national policy on the conquered territories during the eighteenth - early nineteenth century. there was a declaration of the lands of the conquered peoples as being in the supreme possession of the empire; enslavement of the then free population; granting benefits to the part of the local aristocracy that agreed to "loyalty".It is confirmed that at the end of the eighteenth century. in the Ukrainian lands, which were under the control of Russia, completely dominated the social, administrative, legal, relations inherent in other parts of the empire.It is emphasized that the state and legal policy of the Russian Empire in Ukraine during the second half of the XVIII - early XIX centuries. has undergone a significant evolution - from unification actions, in general, inherent in the legal nature of any empire, to openly discriminatory steps against Ukrainians, due to the chauvinistic orientation that accompanied the process of becoming a political Russian nation.It was found that the policy aimed at removing the Ukrainian language from the cultural space also conditioned the cultural imperial policy, which from the 80s took on the character of leveling the cultural differences between Ukrainians and Russians. However, such aspects were guided only by bylaws. In addition, contradictory and inconsistent.It is substantiated that the imperial religious policy was based on anomalous, illegal principles of non-recognition of the right to religious self-determination, utilitarian use of religion, transformation of the church into an instrument of secular politics.It is proved that the legal regulation of the activities of political parties has gone from the complete denial of their right to exist to legalization under the influence of the First Russian Revolution. Moreover, regardless of the general direction of state policy, the views of some experts of the imperial secret services, who proposed to distinguish opposition movements from revolutionary ones, Ukrainian parties have always been considered among the most dangerous to the integrity of the state, regardless of their actual or declared purpose.

Проаналізовано наукові напрацювання українських та зарубіжних вчених, присвячені студійній хореографічній роботі, її місцю в культурно-мистецькому житті Києва 1910–1920-х рр. Історіографія проблеми умовно розподілена за п'ятьма групами: наукові праці, в яких фрагментарно висвітлено окремі аспекти обраної теми дослідження; дослідницькі розвідки, що розв'язують проблематику розвитку хореографічного мистецтва в Києві у 1910–1920-х рр.; наукові студії, пов'язані з вивченням процесів розвитку радянського хореографічного мистецтва першої третини ХХ ст.; культурологічні праці, що проливають світло на хід формування театральної царини Києва 1910–1920-х рр.; мистецтвознавчі праці, в яких представлено аналіз діяльності світового та українського художнього авангарду початку ХХ ст. Вагому роль у ході дослідження відіграли довідникові виданнями початку ХХ ст., радянські часописи 1910–1920-х рр., 1960–1980-х рр., автобіографічна література. Важливим стали словники, спеціалізовані довідникові та енциклопедичні видання, які містять фактологічні дані з дисертаційної проблематики.Джерельна база дослідження представлена документами з фондів Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, Державного архіву Київської області та Архіву Музею театрального, музичного та кіномистецтва України (Київ). Другий розділ присвячено дослідженню культурно-мистецьких процесів, що відбувалися у зазначений період в Києві та з'ясуванню ролі європейського та російського мистецького чинника у них. Зазначено, що творча розбудова культурно-мистецької царини Києва у перші два десятиліття ХХ ст. відбувалася одночасно у всіх творчих площинах. Цьому, зокрема, сприяло економічне, політичне й культурне становище Києва до Першої світової війни (один з провідних культурних центрів не лише Російської імперії, а й Європи), після неї та за деякий час після революційних подій у Москві та Петрограді 1917 р., коли місто на Дніпрі стало зосередженням потужних мистецьких сил, що прибули з північних столиць колишньої імперії внаслідок пошуку втраченого побутового комфорту та нових творчих можливостей. Важливими мистецькими осередками, які істотно вплинули на формування культурного обличчя Києва у 1910–1920-х рр., стали: творче об'єднання «Кільце» (О. Екстер, О. Богомазов, К. Васильєва, Н. Шифрін, І. Рабінович та ін.), літературний гурток Б. Якубського (М. Зеров, М. Рильський, П. Тичина, Г. Костюк, М. Драй-Хмара, О. Бургардт та ін.), «Нарбутівський гурток» (П. Тичина, Л. Курбас, Ю. Михайлів, М. Семенко, Ф. Ернст, О. Чапківський та ін.), мистецький клуб «ХЛАМ», експериментальна школа «Школу руху» Б. Ніжинської, АХЧУ (Ф. Кричевський, І. Їжакевич, Г. Світлицький, М. Самокиш та ін.), АРМУ (М. Бойчук, О. Богомазов, М. Бурачек, В. Меллер, В. Єрмилов, О. Хвостенко-Хвостов та ін.). Важливим прикладом авангардних пошуків у театральному мистецтві стала творчість режисерів К. Марджанова, Л. Курбаса, Ю. Остерви, М. Терещенка, М. Бонч-Томашевського, а також кінорежисерів та операторів – Г. Затворницького, П. Єзерського, Семеновича, Підгорецького.З'ясовано, що внесок європейських та російських майстрів сцени у розвиток культурного простору Києва сприяв важливим мистецьким зрушенням, які відбулися як в академічній царині (класичний балет), так і у сфері хореографічних експериментів початку ХХ ст. Встановлено, що балет як культурно-мистецьке явище сформувався в Києві у 1900–1910-х рр. на підґрунті роботи балетмейстерів польського походження (С. Ленчевський, М. Ланге, В. Зелевський, А. Романовський, А. Познанський та ін.), які спільно з невеликим танцювальним колективом Київського міського театру вперше презентували ряд одноактних хореографічних спектаклів на музику європейських композиторів. Показ повноактних вистав став можливим завдяки гастрольній діяльності російських танцівників (С. Андріянов, О. Балашова, Л. Єгорова, Т. Карсавіна, М. Кшесинська, М. Обухов, О. Смирнова, М. Фроман, Б. Пожицька та ін.), а також потужній балетмейстерській роботі вихованців московської та петербурзької танцювальних шкіл (Б. Ніжинська, О. Кочетовський, М. Мордкін, І. Чистяков, Л. Жуков), які впродовж 1910–1920-х рр. першими в історії українського балету представили на київській сцені ряд всесвітньо відомих хореографічних творів академічної спадщини в редакціях провідних практиків світової балетної сцени (О. Горського, Л. Іванова, М. Петіпа, М. Фокіна). З'ясовано, що впровадження експериментальної діяльності у царині хореографії стало можливим завдяки гастролям європейських танцівників Т. Ар, Л. Джонсон, А. Дункан, В. Герт та ін., які презентували іншу (неакадемічну, вільну, пантомімну, експресіоністську) манеру танцю.^UThe scientific developments of Ukrainian and foreign scientists devoted to studio choreographic work, its place in the cultural and artistic life of Kyiv in 1910-1920s are analyzed. Historiography of the problem is conditionally divided into five groups: scientific works, in which some aspects of the chosen research topic are covered in fragments; research investigations that solve the problem of the development of choreographic art in Kyiv in 1910-1920s; scientific studies related to the study of the processes of development of Soviet choreographic art during the first third of the XX century; cultural works that clarify the formation of the theatrical sphere of Kyiv in the 1910-1920s; art works, which present an analysis of the world and Ukrainian artistic avant-garde of the early XX century. Reference books published in the early XX century, Soviet journals of 1910-1920s and 1960-1980s, autobiographical literature played a significant role in the study. Dictionaries, specialized reference books and encyclopedic editions, which contain factual data on dissertation issues, also have become important.The source base of the study is represented by documents from the funds of the Central State Historical Archive of Ukraine in Kyiv, the State Archives of Kyiv region and the Archives of the Museum of Theater, Music and Cinematography of Ukraine (Kyiv).It is established that the formation of the European cultural and artistic field of the early XX century was influenced by original philosophical and aesthetic concepts formed by representatives of the artistic environment as a reaction to major historical changes that took place in Europe during the 1910-1920s. It is proved that the search for a new artistic "language" affected all spheres of art (literature, music, architecture, sculpture, dance, painting, decorative and applied art, etc.) and contributed to the formation of a new type of artist – a universal personality that can realize in several artistic areas. Among the most influential artistic movements were Fauvism, Cubism, Surrealism, Expressionism, Dadaism, Futurism, and others.The second section provides the study of cultural and artistic processes that took place during this period in Kyiv and clarification of the role of European and Russian artistic factors in these processes. It is noted that the creative development of the cultural and artistic sphere of Kyiv in the first two decades of the XX century took place simultaneously in all creative areas. This was facilitated, in particular, by the economic, political and cultural situation of Kyiv (one of the leading cultural centers not only of the Russian Empire but also of Europe) before the First World War, after it and some time after the revolutionary events of 1917 in Moscow and Petrograd, when the city on the Dnipro river became a concentration of powerful artistic forces that came from the northern capitals of the former empire in search of lost everyday comfort and new creative opportunities. Among the important artistic centers that significantly influenced the formation of the cultural face of Kyiv in the 1910-1920s were the creative association Kiltse (Koltso, Ring) (A. Ekster, A. Bogomazov, K. Vasilieva, N. Shyfrin, I. Rabinovych etc.), literary group of B. Yakubskyi (M. Zerov, M. Rylskyi, P. Tychyna, H. Kostiuk, M. Drai-Khmara, O. Burghardt, etc.), Narbutovsky circle (Narbutovsky club/group) (P. Tychyna, L. Kurbas, Y. Mykhailiv, M. Semenko, F. Ernst, O. Chapkivskyi, etc.), art club H.L.A.M. (acronym from Ukrainian words which mean painters, writers, artists, musicians), experimental school Shkola rukhu (School of Movement) by B. Nijinska, AKHCHU (Association of Artists of Red Ukraine) (F. Krychevskyi, I. Yizhakevych, H. Svitlytskyi, M. Samokysh, etc.), ARMU (Association of Revolutionary Art of Ukraine) (M. Boichuk, A. Bogomazov, M. Burachek, V. Meller, V. Yermylov, O. Khvostenko-Khvostov, etc.). An important example of avant-garde research in theatrical art was the work of directors K. Mardzhanov (Kote Marjanishvili), L. Kurbas, J. Osterwa, M. Tereshchenko, M. Bonch-Tomashevskyi, as well as film directors and cinematographers – H. Zatvornytskyi, P. Yezerskyi, Semenovych, Pidhoretskyi.It was found that the contribution of European and Russian artists in the development of the cultural space of Kyiv led to important artistic changes that took place both in academia (classical ballet) and in the field of choreographic experiments of the early XX century.It was established that ballet as a cultural and artistic phenomenon was formed in Kyiv in the 1900-1910s on the basis of the work of choreographers of Polish origin (S. Lenchevskyi, M. Lange, V. Zelevskyi, A. Romanovskyi, A.

Дисертацію присвячено кримінально-правовому аналізу феномена суб'єктивного ставлення особи до об'єктивних ознак вчинюваного нею кримінального правопорушення та його значенню в кримінальному праві України. З урахуванням наявних теоретичних розробок, досвіду нормативного регулювання та практичної реалізації відповідних законодавчих положень досліджено його доктринальні, історичні, ідеологічні, кримінально-політичні, законодавчі та правозастосовні аспекти.Визначаючи місце суб'єктивного ставлення особи до об'єктивних ознак вчинюваного кримінального правопорушення в системі кримінального права України дисертант аналізує зв'язки цієї ідеї з принципами кримінального права, а також враховує вітчизняні традиції конструювання підстави кримінальної відповідальності як наявності в поведінці особи суми специфічних ознак, охоплених юридичною конструкцією «склад кримінального правопорушення». Доводиться, що вимога наявності певного суб'єктивного ставлення особи до об'єктивних ознак кримінального правопорушення є складовою принципу винної відповідальності у кримінальному праві України, а також похідною від визнання вини обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення. Вивчено правові акти періоду Х–ХХІ століття, а також новітні законопроєктні розробки в частині регулювання ними суб'єктивної сторони, вини, диференціації її форм та видів, їх інтелектуальних та вольових моментів. Виявлено, що досліджуваний феномен був відомий в кримінальному праві ще за часів дії Руської Правди, а згодом відобразився в Литовських Статутах, Судебниках, Правах, за якими судиться малоросійський народ, російському імперському законодавстві радянському кримінальному законодавстві та законодавстві незалежної Української держави. Здійснено огляд способів нормативного регулювання кримінально значимого суб'єктивного ставлення особи до вчинюваного посягання (у т.ч. до об'єктивних його ознак) в кримінальному законодавстві зарубіжних держав (країн Західної й Східної Європи) та у міжнародному кримінальному праві (в Римському статуті Міжнародного кримінального суду). Виявлено риси подібності й відмінності між цими актами й Кримінальним кодексом (далі – КК) України в частині регламентації вказаного питання.Розглянуто особливості суб'єктивного ставлення винного до об'єкта при заподіянні останньому шкоди «ззовні», коли винний здійснює посягання на носія (суб'єкта) суспільних відносин. Доведено, що не зважаючи на форму прояву посягання, має місце якщо не повне знищення або пошкодження, то щонайменше трансформація суспільних відносин власності, де винний виявляючи своє негативне ставлення до права іншої особи протиправно отримує можливість користування майном, а фактичне вилучення майна, навіть без втрати власником права на володіння ним, само по собі вже унеможливлює будь-які законні операції з ним. Досліджуючи ставлення до предмета кримінального правопорушення зазначається, що винним предмет усвідомлюється, він виражає своє ставлення до цінності речі, її соціальної значимості, а не до форми. При цьому ставлення до такої речі або негативне, або байдуже. Констатується, що ставлення винного до потерпілого та його ознак у КК України фактично змодельовано у одній з двох форм: усвідомлення та завідомість. Констатується, що як акт вольової поведінки людини, кримінальне правопорушення являє собою психофізичну єдність об'єктивної (зовнішньої – фізичної) і суб'єктивної (внутрішньої – психічної) сторін діяння. Обґрунтовано, що вчиняючи активну кримінально протиправну поведінку (дію), особа усвідомлює вчинення нею конкретного, суспільно небезпечного, протиправного, вольового акту. Визначено, що кримінально-правова кваліфікація діянь за наявності юридичної помилки за таких умов здійснюється на загальних підставах за виключенням юридичної помилки у кримінальній непротиправності (незлочинності) діяння. Встановлено, що у більшості кримінальних правопорушень з матеріальним складом визначені законом суспільно небезпечні наслідки за своїм змістом не є наслідками кримінально протиправного діяння, а становлять ознаку нормативного характеру, яка вказує на певний розмір або обсяг спричиненої шкоди і є єдиним можливим механізмом виокремлення зі всієї сукупності посягань саме таких, що за своїм рівнем та характером відповідають суспільній небезпечності такого соціального явища, як кримінальне правопорушення. Акцентовано увагу на тому, що статті 23–25 КК України при визначенні вини, умислу та його видів, необережності та її видів не містять згадувань про психічне ставлення особи до місця, часу, обстановки, способу або засобів вчинення кримінального правопорушення, а також про психічне ставлення особи до розвитку причинного зв'язку між кримінально протиправним діянням та його суспільно небезпечними наслідками.^UThe dissertation is devoted to the criminal-legal analysis of the phenomenon of the subjective attitude of the person to the objective signs of the criminal offense committed by him and its significance in the criminal law of Ukraine. Taking into account the available theoretical developments, experience of normative regulation and practical implementation of the relevant legislative provisions, its doctrinal, historical, ideological, criminal-political, legislative and law-enforcement aspects have been studied.Determining the place of a person's subjective attitude to the objective signs of a criminal offense in the criminal law of Ukraine, the dissertation analyzes the links of this idea with the principles of criminal law, and takes into account domestic traditions of constructing criminal liability as the presence of specific characteristics. covered by the legal structure "composition of a criminal offense." It is proved that the requirement of a certain subjective attitude of a person to the objective signs of a criminal offense is a component of the principle of criminal responsibility in the criminal law of Ukraine, as well as a derivative of plea.Legal acts of the period of X-XXI centuries are studied, as well as the latest draft laws in terms of regulating the subjective side, guilt, differentiation of its forms and types, their intellectual and volitional moments. It was found that the phenomenon under study was known in criminal law during the Russian Pravda, and later reflected in the Lithuanian Statutes, Sudebniks, Rights of the Little Russian People, Russian Imperial Law, Soviet Criminal Law and the Law of the Independent Ukrainian State.The methods of normative regulation of criminally significant subjective attitude of a person to the committed encroachment (including to its objective features) in the criminal legislation of foreign states (Western and Eastern European countries) and in international criminal law in the Rome Statute of the International criminal court). The features of similarities and differences between these acts and the Criminal Code (hereinafter - the Criminal Code) of Ukraine in terms of regulation of this issue.The peculiarities of the subjective attitude of the perpetrator to the object in causing the latter harm "from the outside", when the perpetrator encroaches on the carrier (subject) of public relations. It is proved that regardless of the form of encroachment, there is if not complete destruction or damage, then at least the transformation of social property relations, where the perpetrator, expressing his negative attitude to the rights of another person illegally gets the opportunity to use property, and actual confiscation of property the owner of the right to own it, in itself already makes any legal transactions with him impossible.Examining the attitude to the subject of the criminal offense, it is noted that the guilty subject is aware, he expresses his attitude to the value of the thing, its social significance, and not to the form. At the same time, the attitude to such a thing is either negative or indifferent.It is stated that the attitude of the perpetrator to the victim and his signs in the Criminal Code of Ukraine is actually modeled in one of two forms: awareness and awareness.It is stated that as an act of human volitional behavior, a criminal offense is a psychophysical unity of the objective (external - physical) and subjective (internal - mental) aspects of the act. It is substantiated that committing active criminally illegal behavior (action), a person is aware of the commission of a specific, socially dangerous, illegal, voluntary act.It is determined that the criminal-legal qualification of acts in the presence of a legal error under such conditions is carried out on general grounds, except for a legal error in the criminal illegality (non-crime) of the act.It is established that in most criminal offenses with material composition the socially dangerous consequences defined by law are not the consequences of a criminal offense, but are a sign of normative nature, which indicates a certain amount or amount of damage and is the only possible mechanism for isolating the encroachment. precisely those that in their level and nature correspond to the social danger of such a social phenomenon as a criminal offense.Emphasis is placed on the fact that Articles 23-25 of the Criminal Code of Ukraine in determining guilt, intent and its types, negligence and its types do not mention the mental attitude of a person to the place, time, situation, manner or means of committing a criminal offense, as well as mental attitude of a person to the development of a causal link between a criminally illegal act and its socially dangerous consequences.

Місце духовенства та вірних Львівської архідієцезії та підлеглих львівським архієпископам-митрополитам дієцезій з катедрами у Луцьку, Холмі, Перемишлі, Баї, Кам'янці та Києві у стосунку до східних християн полягало в принципі у захисті та поширенні латинських доктрин віри та обряду в умовах зустрічі культур на руських землях. В цьому ключі латинські прелати організовували ювілейні святкування, антигуситські та антиосманські хрестові походи, здійснювали дипломатичну, інквізиційну та фіскальну служби, проповідували правди віри східним християнам, вочевидь, здійснюючи спроби конверсій, та дбали про костели. Вони мали державну підтримку у Короні Польській та Великому князівстві Литовському у цьому. Загалом, в історії міжконфесійних відносин у Львівській архідієцезії присутні приклади конверсій, толеранції, протистоянь, втрати та збереження церковного майна, міжконфесійного об'єднання шляхти для захисту власних прав, залучення християн до антиосманських хрестових походів для порятунку Константинополя. Імплементація ж церковних уній на найвищому ієрархічному рівні відкривала перспективу встановлення aurea mediocritas – “золотої середини”, – між прозелітизмом, якого дотримувались латинське духовенство архідієцезії, та толеранцією. Важливим досягненням у цьому напрямку став королівський дозвіл Владислава ІІІ на функціонування східних парафій у володіннях Ягеллонів поряд з церковними структурами Латинської Церкви в рамках міжконфесійного порозуміння у Флоренції. При цьому, у стосунку до східних християн, відбувався відхід від назви “схизматики” та звернення до м'якшого означення – християни східного, грецького обряду. Більше того, з огляду на зростання загроз зі сторони осман та Москви, Апостольський Престол здійснив спроби збереження значення катедр східного обряду у Галичі та Києві.^UIn essence, place of the clergy and faithful of the Lviv Latin Archdiocese and subordinated to the Archbishops-Metropolitans of Lviv dioceses with cathedras in Lutsk, Kholm, Przemyśl, Baia, Kamianets and Kyiv in relation to Eastern Christians was to protect and spread the Latin doctrines of faith and culture. In this way, the Latin prelates organized jubilee celebrations, anti-Hussite and anti-Ottoman crusades, conducted diplomatic, inquisitorial and fiscal services, preached the truths of the faith to Eastern Christians, apparently, by attempting conversions, and cared for temples. They had governmental support in the Crown of Poland and the Grand Duchy of Lithuania in this. In general, the history of interfaith relations in the Lviv Latin Archdiocese includes examples of conversions, tolerance, confrontation, loss and preservation of church property, interfaith alliance of the nobility to protect their rights, involvement of Christians in anti-Ottoman crusades to rescue Constantinople. The implementation of the Church Unions at the highest hierarchical level opened the prospect of establishing aurea mediocritas – “golden mean” – between proselytism, which was followed by Latin clergy of the Archdiocese, and tolerance. An important achievement in this direction was the royal permission of King Władysław III for functioning of parishes of the Eastern rite in the possession of the Jagiellonians, alongside with the ecclesiastical structures of the Latin Church according to the interfaith understanding in Florence. At the same time, in relation to Eastern Christians, there was a departure from the name “schismatics” and a reference to a softer definition – Christians of the Eastern, Greek rite. Moreover, given the growing threats from the Ottomans and Moscow, the Holy See tried to preserve the importance of cathedras of the Eastern Rite in Halych and Kyiv.

Актуальність дисертації пов'язана з тим, що після здобуття Україною незалежності в 1991 р. суттєво зріс інтерес до вивчення історії українського національного руху Галичини “довгого” ХІХ ст., складовою частиною якого була діяльність русинів у представницьких органах влади Австрійської (з 1867 р. – Австро-Угорської) монархії. Протягом 1861–1897 рр. в австрійському парламенті українські депутати виступали на захист інтересів місцевого населення краю. Хронологічно робота охоплює період від відновлення парламенту в Габсбурзькій монархії 1861 р. до закінчення восьмої каденції 1897 р.Основою для дослідження стали неопубліковані архівні матеріали (з двох архівів в Україні – ЦДІАЛ України і Держархіву Івано-Франківської обл.), дані стенографічних протоколів парламенту (100 позицій у списку використаних джерел і літератури), австрійських законів, тогочасних періодичних видань та спогадів безпосередніх учасників і свідків подій. Цінну інформацію для роботи почерпнуто з наявної історіографічної бази, насамперед, праць сучасних українських істориків І. Чорновола, М. Мудрого, О. Аркуші, А. Кліша, австрійського історика Г. Біндера, польського – С. Піяя та ін. Щодо архівних матеріалів, то вони стосуються передусім передвиборчих кампаній, тоді як діяльність українського представництва відображають стенографічні протоколи парламенту, що містять відомості про кожного депутата.У дослідженні розкрито участь українського населення у виборах до австрійського парламенту. Роль керівника передвиборчими кампаніями галицьких русинів взяло на себе засноване в 1870 р. у Львові політичне товариство русофілів (москвофілів) “Русска (далі – Руська) рада”, особливо після запровадження безпосередніх виборів до Палати послів у 1873 р. Товариство визначало кандидатів у посли, займалося друком і поширенням агітаційних листівок серед населення, залучало фінансові ресурси до передвиборчої кампанії і т. п. Русофіли відстоювали ідеї панславізму та єдиного “русского міра”, що охоплювало в їх розумінні “великоруські” (російські) та “малоруські” (українські) етнічні землі. Незважаючи на певний успіх на виборах 1873 р. (15 депутатів), у діяльності “Руської ради” спостерігалися значні недоліки (відсутність комунікації безпосередньо в округах, централізоване призначення кандидатів, пасивність послів у парламенті та ін.), які призвели до поступового падіння чисельності депутатів-русофілів. На виборах 1879 р. русофіли здобули лише три мандати, 1885 р. – один, а 1891 р. – жодного.Водночас з'ясовано роль галицьких народовців у передвиборчих кампаніях. Уперше народовці організовано взяли участь у виборах 1885 р., коли створили спільний з русофілами комітет – Головний руський комітет виборчий (далі – ГРКВ). До цього часу координація зусиль народовських діячів на виборах безпосередньо не здійснювалася, вони брали участь у складі польського або русофільського передвиборчих комітетів. Однак до початку 1880-х рр. галицькі народовці значно поступалися в ідейно-організаційному відношенні русофілам, не мали власної політичної організації (“Народна рада” виникла лише в 1885 р.). Перелом у народовсько-русофільському суперництві в Галичині остаточно відбувся на зламі 80–90-х рр. ХІХ ст., що було пов'язано з політикою польсько-українського порозуміння, т. зв. “новою ерою”, при підтримці австрійської влади (1890–1894 рр.). На чергових виборах 1891 р. народовці вперше самостійно створили Руський головний комітет виборчий (РГКВ) та здобули сім мандатів, для порівняння, русофіли – жодного. Депутатами стали відомі народовські діячі: Ю. Романчук, О. Барвінський, К. Телішевський та ін.^UThe relevance of the dissertation is that after Ukraine's independence in 1991, interest in studying the history of the Ukrainian national movement in Galicia “long” XIX century has grown significantly, an integral part of which was the activity of the Ruthenians in the representative authorities of the Austrian (since 1867 – Austro-Hungarian) Monarchy. During 1861–1897, Ukrainian deputies in the Austrian Parliament defended the interests of the local population. Chronologically, the work covers the period from the restoration of the parliament in Habsburg Monarchy 1861 to the end of the eighth cadence in 1897.The basis for the study were unpublished archival materials (from two archives in Ukraine – CSHAL (Central State Historical Archive of Ukraine, Lviv) and the State Archives of Ivano-Frankivsk region), data from the stenographic protocols of the parliament (100 items in the list of used sources and literature), Austrian laws, periodicals of that time and memoirs of direct participants and witnesses of the events. Valuable information for the work is taken from the available historiographical base, first of all, the works of modern Ukrainian historians I. Chornovol, M. Mudryi, O. Arkusha, A. Klish, Austrian historian G. Binder, Polish – S. Piiai, and others. As for archival materials, they relate primarily to election campaigns, while the activities of the Ukrainian representation are reflected in the stenographic protocols of the parliament, which contain information about each deputy.The study revealed the participation of the Ukrainian population in the elections to the Austrian Parliament. The role of the leader of the election campaigns of the Galician Ruthenians was taken over by the Russophiles (Moscophiles) Political Society “Russka (hereinafter – Ruska) Rada” founded in 1870 in Lviv, especially after the introduction of direct elections to the House of Ambassadors in 1873. The society identified candidates for ambassadors, printed and distributed campaign leaflets among the population, attracted financial resources to the election campaign, etc. Russophiles defended the ideas of Pan-Slavism and a single “Russkii mir” (Russian world), which included in their understanding “Velykoruski” (Russian), and “Maloruski” (Ukrainian) ethnic lands. Despite some success in the elections of 1873 (15 deputies), the activities of the “Ruska Rada” were marked by significant shortcomings (lack of communication directly in the constituencies, the centralized nomination of candidates, the passivity of ambassadors in parliament, etc.), which led to a gradual decline in the number of Russophile deputies. In the elections of 1879, the Russophiles won only three seats, in 1885 – one, and in 1891 – none.At the same time, the role of Galician Populists in the pre-election campaigns was clarified. For the first time, the Populists took part in the organized elections of 1885, when they created a joint committee with the Russophiles – the Main Ruskyi Electoral Committee (hereinafter – MREC). Until then, the coordination of Populists efforts in the elections was not carried out directly, they participated in Polish or Russophile election committees. However, until the early 1880s, the Galician Populists were ideologically and organizationally inferior to the Russophiles, they did not have their own political organization (the Narodna Rada (People's Council) emerged only in 1885). The turning point in the Populists-Rossophiles rivalry in Galicia finally happened at the turn of the 80s and 90s of the XIX century, which was related to the policy of Polish-Ukrainian understanding, the so-called “New era” with the support of the Austrian government (1890–1894). In the regular elections of 1891, the Populists for the first time independently formed the Ruskyi Main Electoral Committee (RMEC) and won seven seats, for comparison, Russophiles – none. Well-known people's figures became deputies: Yu. Romanchuk, O. Barvinskyi, K. Telishevskyi, and others.

У дисертації, на основі вивчення опублікованих та архівних матеріалів (в тому числі зарубіжних), періодичної преси, спогадів, вітчизняної та зарубіжної історіографії висвітлено громадсько-політичну, видавничу, наукову та науково-публіцистичну і правничу діяльність Остапа Терлецького.Розглянуто процес формування світогляду О.Терлецького, який проходив у родинному середовищі, Станіславівській гімназії, Львівському та Віденському університетах. Висвітлено його суспільно-політичну діяльність у молодіжних громадівських організаціях Галичини, віденському товаристві «Січ», а також соціалістичних гуртках Відня і Львова. Показано діяльність О.Терлецького в Русько-Українській радикальній партії та вплив на нього М.Драгоманова, І.Франка, М.Павлика та ін. Висвітлено видавничу діяльність О.Терлецького та його зв'язки з наддніпрянцями.Проаналізовано наукові твори О. Терлецького теоретико-економічного змісту, соціальної проблематики, літературні та літературно-критичні праці. Окремо розглянуто публіцистику; здійснено аналіз його теоретико-правових творів та показано адвокатську діяльність.^UIn the thesis, following on from the published and archive materials (including – foreign – National Archive in Vienna, Vienna University Archive), periodicals, memories, native and foreign historiography there highlighted political, scientific, scientific-promotional and publishing activity of Ostap Terletskyy.The thesis covers the whole process of O.Terletskyy's world view developing that took place in a family circle, Stanislav Gymnasia, Lviv and Vienna Universities. There shown that public and political life of O.Terletskyy started as early as during the gymnasia period, when he took place in organizing a local community – youth structure which was engaged in enlightenment activity. Later he joined the publishing of a newspaper «Zirka» and participated in the first political meetings. He continued the social activity in Lviv university, where he studied in the Department of Law and Philosophy. The next stage of his political work was Vienna Youth Society «Sich». The young politician evolves from the «commons» and enters into socialist clubs in Vienna and Lviv, that caused legal prosecution, arrest and detention in 1887-1888. The thesis shows moving of O.Terletskyy in the 1890s to Ruthenian-Ukrainian Radical party and influence upon him of M.Dragomanov, I.Franko, M.Pavlyk, etc.

Дисертація присвячена дослідженню сформованого в польських джерелах ХІ–ХV ст. образу половців. Зібрано та проаналізовано всі письмово зафіксовані згадки половців у польських джерелах ХІ–ХV ст. Здійснено їх порівняльний аналіз із джерелами інших країн. Окремо проаналізовано 46 згадок половців-куманів у «Annales» Я. Длугоша. Визначено походження кожної з цих згадок та порівняно із першоджерелом, на основі чого виявлено запозичення, помилки, перекручення і власне бачення автором образу кочівників. Окремо розглянуто відомості у польських джерелах про номадів-угрів та печенігів, що послужили основою для формування образу пізніше відомих половців. Для розуміння витоків його формування увагу зосереджено на різних взаємодіях кочівників із землями династії П'ястів: проаналізовано військово-політичні стосунки поляків і половців через зв'язки із Руссю, Угорщиною, Чехією; досліджено генеалогії П'ястів і Рюриковичів, шлюбні зв'язки останніх із половцями, в результаті чого ідентифіковано чотири випадки шлюбів представників династії П'ястів із нащадками половецько-руських шлюбів у другому й третьому поколіннях; проаналізовано польську топонімію, систематизовано та картографічно зафіксовано назви тюркського походження на території держави П'ястів.^UThe dissertation is devoted to the research on the image of the Cumans formed in Polish sources of the XIth–XVth centuries. All recorded mentions of the Cumans in Polish sources of the XIth–XVth centuries are collected and analysed. A comparative analysis of them and the sources of other countries is carried out. The analysis of Polish narratives shows that in Poland during the XIth–XVth centuries nomads from the East were not of much interest, they were mentioned sporadically, albeit with the certain frequency. 46 mentions of the Polovtsy-Cumans in J. Długosz's Annales are analysed separately. The origin of each of these mentions is determined and compared with the original source, on the basis of which borrowings, errors, distortions, as well as the late medieval author's own systematised vision of the image of the nomads are identified. In order to understand the origins of forming the image of the Cumans, an attention is focused on the various interactions of the nomads with the lands of the Piast dynasty. The military and political relations between the Poles and the Cumans at the intersection of regular ties with Rus', Hungary, and the Czech are analysed. The genealogies of the Piasts and the Rurikids, the marital relations of the latter ones with the Cumans, are studied. In this way, four cases of marriages of the representatives of the Piast dynasty to the descendants of the Cumans and Rus' marriages in the second and third generations are identified. Polish toponymy is analysed, the names of Turkic origin in the territory of the Piast state are systematised and cartographically recorded.

Об'єктом дослідження є білогвардійський режим П. М. Врангеля у Криму. Предметом дослідження є становлення, функціонування та припинення діяльності політичного режиму П. М. Врангеля, особливості його внутрішньої та зовнішньої політики. Метою дослідження є комплексне вивчення політичного режиму П. М. Врангеля у Криму (квітень – листопад 1920 р.), обставин його становлення, аналіз основних напрямів внутрішньої та зовнішньої політики Уряду Півдня Росії та оцінки успішності чи помилковості урядової політики, її впливу на життя громадян. Результати дослідження: комплексно вивчено малодосліджені та дискусійні аспекти білогвардійського політичного режиму на чолі з П. М. Врангелем в Криму (квітень – листопад 1920 р.). Доведені низька ефективність урядових заходів з дотримання правопорядку, часткова результативність боротьби держави з більшовицьким та анархістським підпіллям та повстанськими загонами; недостатність спроб керівництва Збройних сил Півдня Росії у справі посилення боєздатності Руської армії. Автором високо оцінені дискусії у пресі та в урядових колах щодо земельного закону. Наведені факти дозволяють скоригувати загальноприйняті у сучасній науковій літературі оцінки земельної реформи. Публічні заяви П. М. Врангеля та його найближчого оточення щодо можливості проголошення у майбутньому національної автономії українців та кримських татар мали ситуативний характер, а отже не були остаточними політичними рішеннями правлячої верхівки. Уточнено окремі аспекти дипломатичних стосунків Уряду Півдня Росії із урядами різних держав. Сфера використання: при написанні наукових праць з історії Криму та Південної України; для розробки спецкурсів закладів вищої освіти.^UThe object of the study is the White Guard regime of P. N. Wrangel in the Crimea. The subject of the study is the formation, functioning and termination of the activity of the political regime of P.N. Wrangel, the peculiarities of his domestic and foreign policy. The aim of the study is a comprehensive research of the political regime of P.N. Wrangel in Crimea (from April to November, 1920), the circumstances of its formation, analysis of the main directions of domestic and foreign policy of the Government of the South of Russia and assessment of the success or fallacy of government policy, its impact on the lives of citizens. The results of the study: poorly studied and controversial aspects of the White Guard political regime headed by P.N. Wrangel in the Crimea (from April to November, 1920) have been comprehensively studied. Low efficiency of government measures to maintain law and order, partial effectiveness of the state's struggle against the Bolshevik and anarchist underground and insurgent groups, insufficient attempts by the leadership of the Armed Forces of the South of Russia in strengthening the combat capability of the Russian army have been proven. The author highly appreciated the discussions in the press and in government circles on the land law. The above facts allow to correct the assessment of land reform generally accepted in the modern scientific literature. Public statements by P.N. Wrangel and his closest associates about the possibility of proclaiming national autonomy of Ukrainians and Crimean Tatars in the future were situational and, therefore, were not final political decisions of the ruling elite. Certain aspects of diplomatic relations between the Government of the South of Russia and the governments of different countries have been clarified. Scope of use: in writing scientific works on the history of Crimea and southern Ukraine; for the development of special courses for higher educational institutions.

Роботу присвячено комплексному дослідженню церковно-громадської та духовно-просвітницької діяльності митрополита Полікарпа Сікорського в контексті руху за українізацію Православної Церкви впродовж 1920-х – 1945 рр.У дослідженні проаналізовано світоглядне, духовне та національно-культурне становлення П. Сікорського в дитячому та юнацькому періодах життя, під час праці в київських церковно-адміністративних органах, а також у структурах Уряду УНР. Охарактеризованого його участь в національно-церковному русі на Волині в 1920-х рр., а також внесок в українізацію Православної Церкви впродовж 1930-х рр. уже як вікарного єпископа. Зокрема наголошено на значимості його праці з перекладу українською мовою значного масиву богословської, богослужбової та катехітичної літератури, результати якої є одним із національних надбань.Окреслено позицію владики Полікарпа щодо інституційно-трансформаційних процесів, яких зазнавало православ'я західноукраїнського регіону впродовж 1939 − 1941 рр., зокрема ставлення до зміни юрисдикційного статусу − підпорядкування Московській Патріархії, його еклезіальну діяльність упродовж Другої світової війни, спрямовану на збереження українського православ'я, інституалізацію УАПЦ формації 1942 р., а також консолідацію її єпископату в умовах вимушеної еміграції та спроб набуття повноцінної автокефалії.Ключові слова: митрополит Полікарп, Православна Церква, українське православ'я, Українська Автокефальна Православна Церква, українізація православ'я, Друга Річ Посполита, інституалізація, автокефалія.^UThe paper is concerned with a comprehensive study of Petro Sikorskyi (Metropolitan Polikarp's) church-related, social, spiritual and educational activities in the context of the movement for the Ukrainization of the Orthodox Church during the 1920s - 1945.The study analyzes the philosophical, spiritual and national-cultural formation of P. Sikorsky in his childhood and adolescent years while working in the Kyiv church administrative bodies and the structures of the government of the UPR alike. Characteristics are given to his participation in the national church movement in Volyn in the 1920s, as well as his contribution to the Ukrainianization of the Orthodox Church during the 1930s on the post of a vicar bishop. In particular, the significance is noted of his work on Ukrainian translations of a significant array of theological, liturgical and catechetical literature, the result of which is one of the Nation's legacies.Bishop Polikarp's opinions about the institutional and transformational processes experienced by the Orthodoxy of the Western Ukrainian region during 1939-1941 is defined, in particular, his attitude to changing a jurisdictional status - submission to the Moscow Patriarchate, his ecclesial activity during the Second World War aimed to preserve Ukrainian Orthodoxy, the institutionalisation of the UAOC as of 1942 and the consolidation of the episcopate under the circumstances of forced emigration and attempts to acquire complete autocephaly.Keywords: Metropolitan Polikarp, Orthodox Church, Ukrainian Orthodoxy, Ukrainian Autocephalous Orthodox Church, Ukrainization of Orthodoxy, Second Polish Republic, institutionalisation, autocephaly.

Дисертація є комплексним монографічним дослідженням, що присвячене проблемам становлення та розвитку міжнародно-правового інституту реадмісії осіб у доктрині та практиці міжнародного права. У роботі вперше проаналізовані витоки та сучасний стан суспільних відносин, що стосуються приймання-передавання нелегальних мігрантів з однієї держави до іншої. Установлено, що одними з найперших відомих міжнародних договорів, що включали в себе праобраз сучасних положень щодо реадмісії осіб, були міждержавні русько-візантійські договори 911 та 945 років. Окреслено, що міжнародно-правовий інститут реадмісії осіб є самостійним інститутом у системі міжнародного права, частиною галузі міжнародного міграційного права. Дослідженням визначено, що цей інститут становить собою відокремлену сукупність принципів і норм, створених державами як суб'єктами міжнародного права, покликаних регулювати міжнародні відносини у сфері приймання-передавання або транзитного перевезення нелегальних мігрантів. Йому притаманні інтелектуально-вольовий зміст (фактична та юридична однорідність і наявність специфічної загальної групи понять) та самостійний вплив на однорідну групу міжнародних відносин, що ним регулюються, за допомогою специфічного інститутивного методу регулювання.Значну увагу приділено відповідності досліджуваного інституту загальновизнаним принципам міжнародного права та визначено, що спеціальними міжнародно-правовими принципами інституту реадмісії осіб є: організоване та безпечне повернення нелегальних мігрантів; обмеження формальностей; визначеність строків давності; доказове підтвердження неправомірного прибуття чи перебування на території запитуючої держави; прибуття іноземців чи осіб без громадянства із запитуваної держави або громадянства (підданства) цієї держави. У роботі вдосконалено розуміння принципів міжнародного міграційного права та запропоновано під ними розуміти — визнані міжнародною спільнотою імперативні основоположні міграційно-правові засади, що в найконцентрованішому вигляді закріплені в статутних документах і деклараціях міжнародних організацій (передусім ООН та МОМ), та є обов'язковими для дотримання усіма державами — членами цих організацій і гарантовані міжнародними правовими засобами, а також визначають вектор розвитку норм міжнародного міграційного права та впливають на національні системи міграційного права й законодавства. Окрім держав, значний внесок у забезпечення управління реадмісією осіб також роблять Спільні комітети з питань реадмісії, Комісія міжнародного права та Міжнародна організація з міграції, характеристику діяльності яких піддано в дисертаційному дослідженні.З огляду на поняття і зміст інституту реадмісії осіб під об'єктом міжнародних правовідносин у цій сфері запропоновано розуміти суспільні відносини, які охоплюють особливий напрям міждержавних відносин, що виникають з приводу повернення або транзитного перевезення осіб (громадян держав, іноземців чи осіб без громадянства), які нелегально прибули, перебувають або проживають на території держави, а також проявляються в практичній діяльності (позиції) уповноважених державами інституцій у зазначеній сфері.Дослідженням установлено, що юридичний зміст міжнародних правовідносин у сфері реадмісії осіб становлять, зокрема: право звернутися із запитом про реадмісію і передати до іншої держави осіб, які підлягають реадмісії, та обов'язок прийняти на свою територію з іншої держави таких осіб; право звернутися із запитом про транзит і здійснити транзитне перевезення територією іншої держави осіб, реадмісію яких погоджено, й обов'язок доведення відповідності особи умовам реадмісії, визначеним у відповідному договорі; право іншої держави відмовити в здійсненні реадмісії на її територію особи, яка не відповідатиме визначеним угодою умовам, а також обов'язок прийняти зворотно помилково реадмісовану особу. З огляду на типовість більшості чинних на сьогодні угод про реадмісію осіб і схожість їх внутрішньої структури як перспективу визначено опрацювання універсального договору про реадмісію осіб як правової форми розвитку співробітництва держав у сфері приймання-передавання і транзитного перевезення нелегальних мігрантів. Крім того, на внутрішньодержавному рівні важливим є ухвалення єдиного кодифікованого нормативно-правового акта Міграційного кодексу України, що визначатиме основні засади міграційної політики держави, а також інші питання у сфері міграції, включаючи реадмісію осіб.^UThe dissertation is a complex monographic research, focused on the formation and development of the international legal institute of readmission of persons issue within the doctrine and practice of international law. The origins and current state of social relations regarding the reception and transfer of illegal migrants from one State to another are analyzed for the first time. It is established that certain of the earliest known international treaties, which included the prototype of the current provisions on readmission of persons, were the interstate Russian-Byzantine treaties of 911 and 945. The definition of the international legal institute for readmission of persons as an independent institute in the system of the international law, a part of the international migration law is provided. The research determines that this institute constitutes a separate set of principles and norms established by the States as subjects of the international law called to regulate international relations in the area of reception, transfer or transit transportation of illegal migrants. Its features include intellectually volitional substance (factual and legal homogeneity and the presence of a specific general group of definitions) and independent influence on a homogeneous group of international relations, regulated by this institute via a specific institutional method of regulation. Specific focus is made upon the compliance of the examined institute with the generally recognized principles of international law. It is determined that special international legal principles of the institute of readmission of persons are: organized and safe return of illegal migrants; limitation of formalities; determination of limitation periods; proved illegal arrival or residence in the territory of the requesting State; arrival of aliens or stateless persons from the requested State or citizenship (nationality) of this State. The research determines that legal substance of international legal relations in the field of readmission of persons is, in particular: the right to apply with a request for readmission of and to transfer persons to another State, who are subject to readmission and the obligation to receive such persons to its territory from another State; the right to apply with a request for transit and to execute transit transportation of persons through the territory of another State whose readmission was agreed and the obligation to prove the person's compliance with the conditions of readmission specified in the respective agreement; the right of another State to refuse readmission of a person who does not comply with the conditions laid down in the agreement to its territory, as well as the obligation to take back a person who was readmitted by mistake. Considering the typicality of the majority of current agreements on readmission of persons and the similarity of their internal structures, as a perspective the elaboration of the universal agreement on readmission of persons as a legal form of development of cooperation of the States in the sphere of reception-transfer and transit transportation of illegal migrants are defined. In addition, it is important to adopt the single codified legal act that is the Migration Code of Ukraine on domestic level, which will determine basic principles of the state migration policy, as well as other issues in the field of migration, including readmission of persons.

Дисертація є першим комплексним міждисциплінарним науковим дослідженням, присвяченим пам'яткам культурної спадщини Польщі в контексті династичних взаємовідносин Київської Русі та Польщі в ХІ–ХІІ ст. Вперше в українській пам'яткознавчій науці виявлено, вивчено та досліджено об'єкти русько-польської династичної історії ХІ–ХІІ ст. Доведено причетність 15 династичних пар до фундації, відновлення та функціонування 77 об'єктів культурної спадщини ХІ–ХІІ ст. у Польщі.Запропоновано авторські реконструкції родоводів київських князівен,зокрема – Добронеги-Марії, дружини правителя Польщі Казимира І Відновителя.^UThe thesis is the first comprehensive and interdisciplinary scientific research focused on the monuments of cultural heritage of Poland in the context of dynastic interactions of Kyivan Rus and Poland in 11th –12th centuries. The analysis of Polish cultural heritage of the 11th–12th centuries empowered to identify 77 objects which were founded, restored or functioning relatively to the activities of Ruthenian-Polish dynastic couples. 44 objects are listed in the Registerof Immovable Monuments of Poland. 33 new objects were found, their historical and scientific value as cultural monuments was substantiated. An authorial typological classification of these objects by dynastic pairs is developed, which gives grounds to assert that not the one, but several dynastic couples are involved in the foundation, restoration and functioning of many objects of the studied period.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата геологічних наук за спеціальністю 04.00.17 – «Геологія нафти і газу». – Інститут геологічних наук НАН України, Київ, 2019.Дисертація присвячена з'ясуванню та дослідженню геологічних чинників газоносності Закарпатського прогину.Утворення і формування значних покладів вуглеводнів Західного НГР приурочені до зон перетину глибинних розломів. Глибинні розломи пересікають усі без виключення газові родовища Закарпатського прогину.Інтрузивні тіла зафіксовано у геологічних розрізах Русько-Комарівського та Мартівського родовищ. Природні гази надінтрузивної товщі Русько-Комарівського родовища, подекуди, вміщують понад 10% CO2 та понад 85% N2. На основі термокаротажних діаграм побудовано карти розподілу температур на різних гіпсометричних рівнях. Виявлено співпадіння в плані газових родовищ та додатніх температурних аномалій на всіх досліджуваних гіпсометричних рівнях. Визначено кількісний вміст Сорг 57 взірців керну та встановлено, що «добрими» та «відмінними» показниками нафтогазогенераційного потенціалу з позиції вмісту Сорг характеризуються взірці з окремих товщ мезозою та міоцену. Визначено подальші напрями ГРР та додатні критерії прогнозування нафтогазоносності локальних об'єктів.Ключові слова: Закарпатський прогин, геологічні чинники, газ, газоносність, розломи, міграція, газове родовище, температурний режим, свердловина, Сорг.^UDissertation for a Candidate Degree in Geological Sciences, specialty 04.00.17 «Geology of Oil and Gas». – Institute of Geological Sciences of NAS of Ukraine, Kyiv, 2019. The dissertation is devoted to the definition and research of geological factors of gas bearing of Transcarpathian foredeep. The creation and formation of significant hydrocarbon deposits of the west oil and gas bearing regions are confined to the zones of intersection of deep faults. Deep faults cross all without exception the gas fields of the Transcarpathian foredeep. Intrusive bodies are recorded in the geological sections of the Rusko-Komarivske and Martivske fields. Natural gases of the intrusive thickness of the Rusko-Komarivske field, in some places, contain more than 10% CO2 and more than 85% N2. Based on thermal log charts, temperature distribution maps at different gypsum levels were constructed. The coincidence in terms of gas fields and positive temperature anomalies at all investigated gypsometric levels is revealed. The quantitative content of TOC 57 core samples was determined, and it was determined that the samples of individual thicknesses of Mesozoic and Miocene characterize the "good" and "excellent" indices of oil and gas generation potential from the position of TOC content. Positive criteria for the prediction of oil and gas content of local objects are established. Further directions of exploration and positive criteria for prediction of oil and gas bearing within local local are determined.Keywords: Transcarpathian deflection, geological factors, gas, gas, faults, migration, gas field, temperature regime, well, Sorghum.

Об'єкт: наголошування іменних частин мови і прислівників в українському та московському виданнях «Граматики» М. Смотрицького 1619 та 1648 рр. Мета: виявити акцентні відмінності в однакових за змістом текстах «Граматики» М. Смотрицького українського (1619 р.) та московського (1648 р.) видань, пояснити їх, визначити, наскільки наголошування досліджуваних слів відповідає староукраїнській акцентній системі першої половини XVII ст. Методи: порівняльно-історичний, описовий, зіставний; кількісно-статистичний прийом. Наукова новизна: уперше проведено зіставний аналіз наголошення слів українського (1619 р.) і московського (1648 р.) видань «Граматики» М. Смотрицького; виявлено, систематизовано та проаналізовано весь комплекс акцентних відмінностей іменних частин мови та прислівників у «Граматиці» М. Смотрицького 1619, 1648 рр. у зіставленні з іншими граматиками і пам'ятками ХІV–XVIII ст.; удосконалено методику дослідження акцентних відмінностей у тотожних за змістом українському та московському виданнях тієї самої пам'ятки; підтверджено існування проблеми трансформації тотожних за змістом пам'яток українського та московського видань; з'ясовано причини відповідності чи невідповідності наголошування слів у «Граматиці» М. Смотрицького 1619 р. староукраїнській акцентній системі першої половини XVII ст.; установлено, що переважна більшість слів українського видання «Граматики» відбиває саме староукраїнський наголос зазначеного періоду, відмінний від староросійського. Практична цінність: Результати, отримані в підсумку дослідження, можна використати для написання підручників, посібників, монографій з історії українського наголосу, під час укладання словника староукраїнських наголосів, для порівняльно-історичного й типологічного вивчення акцентних систем слов'янських мов. Фактичний матеріал можна застосувати під час викладання курсу історії української мови, спецкурсів та спецсемінарів з історичної акцентології української мови, порівняльно-історичної акцентології східнослов'янських мов. Розробленою спеціальною методикою можна послуговуватися під час аналізу акцентних розбіжностей в ідентичних за змістом текстах. З її допомогою можна проаналізувати еволюцію акцентуації досліджуваного слова (словоформи) від пізньопраслов'янського до сучасного періоду.^UObject: accent differences in such nominal parts of speech as nouns, pronouns, adjectives, numerals and also adverbs in the absolutely similar in the terms of contents texts of Ukrainian and Moscow editions of M. Smotrytskyi's “Grammar” dated 1619 and 1648. Objective: comparison of words stressing of mentioned parts of speech in two documents, printed in Vievis (1619) and Moscow (1648); detecting of accent differences; exploration of Proto-Slavic accentuation of the analyzed lexical units (word forms) and comparing of it with the stresses in the chosen printed documents; defining if word stresses under analysis correspond with Old Ukrainian natural pronunciation or not. Methods: comparative-historical, descriptive, quantitative analysis. Scientific novelty: for the first time performed the comparative analysis of word stressing in Ukrainian (1619) and Moscow (1648) editions of “Grammar” by M. Smotrytskyi; detected, systematized and analyzed the whole complex of differences and peculiarities in the stressing of nominal parts of speech and adverbs in “Grammar” (1619, 1648) by M. Smotrytskyi, grammar works and documents of 16th‒18th centuries; improved the procedure of analysis of accent differences in the Ukrainian and Russian editions of the same documents with the identical contents; confirmed the existence of an issue concerning transformation of the documents of the similar contents of Ukrainian and Moscow editions; discovered the reasons of correspondence or disconformity of word stressing between M. Smotrytskyi's “Grammar” (1619) and Old Ukrainian accent system of the 1st half of 17th century; established that the majority of words from the Ukrainian edition of “Grammar” does depict the Old Ukrainian stress of the mentioned period which was different from the Old Russian one. Practical value: Gained results could be used for the creation of course books, guide-books, monographs in history of Ukrainian stress, during construction of vocabulary of Old Ukrainian stresses, for the comparative, historic and typology study of stress systems of Slavic languages. Factual evidence could be applied during teaching of Ukrainian language history, special courses and workshops in historic accentology of Ukrainian language, comparative-historic accentology of Eastern Slavonic languages. Developed special procedure could be used during investigation of accent differences of texts with the same contents.

Представлено результати сейсмофаціального аналізу, проведеного на різних ділянках ДДП, детальний опис геологічної будови, фаціальних обстановок, умов та закономірностей формування локальних акумулятивних об'єктів.В центральній частині Північного борту ДДЗ на погоризонтних зрізах сейсмічного куба закартовано амплітудні аномалії, ототожнені з прогнозними палеоруслами і прогнозним піщаним тілом барового походження в московських відкладах середнього карбону.На Суходільській площі Північних окраїн Донбасу отримано карту сейсмофацій, на якій вирізняються області прогнозного рифового масиву, зарифової лагуни, морської авандельтової та більш глибоководної формацій. За узагальненням отриманих результатів побудовано доповнену і деталізовану схему поширення пізньосерпуховських біогермів на Північних окраїнах Донбасу та в південно-східній частині Північного борту ДДЗ з літологічною характеристикою міжрифових зон.В склепінні Ливенської брахіантикліналі в центральній частині південної прибортової зони ДДЗ у відкладах нижньовізейського під'ярусу закартовано Ливенський внутрішньошельфовий карбонатний масив, отримано його умовний контур за картою сейсмофацій. Масив доповнює низку виявлених раніше в південній прибортовій зоні ДДЗ внутрішньошельфових біогермів.В південно-східній частині приосьової зони ДДЗ, в інтервалах, що відповідають товщі середнього і верхнього карбону, на схилах Краснопавлівського підняття виявлено ділянки поширення прогнозних палеорусел.^UResults of seismic-facies analysis application in the different parts of the Don-Dnieper Downwarp and detailed description of the geological and facial conditions of accumulative objects formation are presented in the thesis.The process of geological interpretation of seismic images and attributes enables the analysis of the configuration, spacing of the accumulative objects location, as well as making conclusions about their genesis and forecast of potential hydrocarbon traps locations. Seismic facies are the seismic units, composed of groups of reflections, whose parameters differ from those of adjacent facies units. Seismic facies analysis is the description and interpretation of seismic reflection parameters, such as configuration, continuity, amplitude, and frequency, within the stratigraphic unit. Its purpose is to determine all variations of seismic parameters in order to determine lateral lithofacies changes. Reflection pattern geometries are the most useful for correlation with lithofacies interpreted from well logs, cores, and cuttings.According to the results of seismic-facies analysis, applied in the Myagkivska field of the Central Part of the North Board of the Dnieper-Donets Basin (DDB), expected local accumulative objects were outlined. For seismic-facies analysis, the seismic cube slices along the seismic horizon (horizon slices) were used. These slices characterize the amplitude variations within the small time interval (2 ms) that can be identified by the thin layer (up to 5 m). Logical analysis of the horizon slices permits the mapping of amplitude anomalies, connected with the lithology changes. It gives the possibility to analyze and to trace their extension within the interval of geological interest.Another expected local sand object was also reflected as amplitude anomalies on the horizon slices in the interval of the Lower Part of Moscovian Layer of the Middle Carboniferous. Based on the data of seismic-facies analysis, carried out in the Sukhodilska area of the North-Donetsk Fault zone, an enhanced seismic-facies map was created. It accurately localizes a predictable reef structure, lagoon, shallow and deep-water facial zones. Interpretation of the data received and published previously provided identifying patterns of biogerms occurrences within the area under research and allowed for an updated map of the Late-Serpukhovian biogerms distribution. Volume classification procedure of seismic-facies analysis was applied in the Livenska field of the Central Part of the DDB Southern Near-Edge Zone. Based on the data of seismic-facies analysis the seismic-facies map was calculated and the area of the carbonate massif was outlined.Seismic-facies analysis was carried out in the South-East part of the DDB. Based on the analysis of the seismic-facies maps, vertical sections and horizon slices with amplitude anomalies, the areas of expected paleo-channels location in the intervals of the Middle and Upper Carboniferous were identified.