Визначено засоби вираження агенса семантико-синтаксичної структури прислів'їв російської мови. Доведено, що пріоритетну роль у семантичній структурі висловлювань Ч.Філлмор відводив іменним групам. На підставі вивчення значення цілісних семантико-синтаксичних структур російських прислів'їв обгрунтовано актантне керування предикатом, що відповідає характеру породження висловлювань і дозволяє проаналізувати функціонування всіх компонентів семантико-синтаксичних структур - як предикатів, що мають винятково реляційне значення (сигніфікат), так і актантів, іменованих мовними одиницями повного об'єму значення з його денотативним і сигніфікативним компонентами. Встановлено, що основним засобом вираження мовної універсалії активності/пасивності є гіпервідношення семантико-синтаксичної структури, утворюване гіперролями агенса та пацієнса, що діють на рівні цілісних структур прислів'їв російської мови. Виявлено мовні засоби, що позначають гіпервідношення семантико-синтаксичних структур прислів'їв, якими є форми вираження мовних категорій стану, модальності та каузальності. На підставі встановлених критеріїв визначення агенса виявлено мовні засоби його вираження в семантико-синтаксичних структурах російських прислів'їв, якими є: лексема (конкретний або абстрактний іменник) або іменна група з означенням у позиції підмета або додатка; неповні номіналізації, що позначають оживлені, неоживлені предмети та непредметні об'єкти; структурно-семантичний біном, який є номіналізацією причиново-наслідкового відношення позначуваної прислів'ям ситуації.

  Скачати повний текст

Визначено статус числівникових компонентів у різних позиціях формально-граматичної та семантико-синтаксичної структури речення. Встановлено семантичні різновиди предикатів кількості та суб'єктів кількісної ознаки. Виокремлено двоскладні речення з числівниковим складеним присудком і родовим підмета. Розмежовано генетично первинне та функціонально первинне і вторинне вживання числівників. Досліджено числівникові компоненти у взаємозв'язку їх семантико-синтаксичних і формально-синтаксичних функцій. Внаслідок цього змінено межі між двоскладними та односкладними реченнями, перекласифіковано деякі типи односкладних синтаксичних одиниць.

  Скачати повний текст

Досліджено структуру пізньолатинського речення, в якій відображено зміни, зумовлені поступовим переходом від синтетичної до аналітичної конструкції. Наведено погляди римських риторів та граматиків щодо послідовності елементів речення, які дозволяють зрозуміти той факт, що порядок слів у класичній латині був відносно вільним, не мав граматичного значення і належав до сфери стилістики. Вивчення структурних змін у пізньолатинському реченні здійснено на базі вербоцентричної концепції, тобто порядок послідовності елементів визначається їх положенням щодо дієслова-присудка. Досліджено позицію дієслова-присудка у головному та підрядному реченні, а також її зміни у порівнянні з положенням у реченні класичної латинської мови. Розглянуто положення щодо дієслова-присудка підмета, прямого та непрямого додатків, обставин й обставинних конструкцій різного типу у головному та підрядному реченні. Розглянуто розвиток конструкції - іменник і його означення: прикметник, займенник, числівник, дієприкметник, атрибутивний генетив. Визначено чинники, що зумовили зміни у структурі речення, зокрема, закономірний внутрішній розвиток мови, вплив класичної конструкції й екстралігвістичних факторів.

  Скачати повний текст

Запропоновано визначення, здійснено аналіз і класифікацію суб'єктних трансформацій. Суть об'єктної трансформації полягає у тому, що актант глибинної структури речень, який у тексті мови оригіналу на поверхневому рівні реалізувався як предмет речення, у процесі перекладу змінює поверхневу функцію та у тексті мовою перекладу реалізується як другорядний член речення (додаток, обставина, означення). За цього значення, яке виражає цей актант, за умов адекватно виконаного перекладу, не змінюється. Однією з головних причин застосування суб'єктних трансформацій запропоновано вважати міжмовну синтаксичну асиметрію. За цього всі перекладацькі суб'єктні трансформації поділено на три групи: якісні та кількісні трансформації та трансформації перегрупування. Дані, одержані внаслідок проведення дослідження, підтверджують припущення про важливість адекватної передачі синтаксичних значень підмета в англо-українському перекладі та застосування з цією метою суб'єктних трансформацій.

  Скачати повний текст

Комплексно досліджено мовні засоби, що використовуються для зв'язування, підтримання та регулювання мовленнєвого контакту. Обгрунтовано наявність у мові специфічної функціональної сфери апеляції, що являє собою семантико-граматичний комплекс, який складають змістові частини - предикатна та предметна. На підставі вивчення випадків апеляції у різних за комунікативною метою типах висловлень української мови побудовано типологію цих проявів та окреслено коло основних репрезентантів апеляції. Предикатна частина змісту апеляції реалізується синтетичними формами наказового способу дієслова, предметна частина - формами кличного відмінка іменників. Аргументовано наявність форм кличного відмінка у парадигмі не лише власне іменника, а також прикметника, займенникових іменника та прикметника 2-ї особи. Показано, що семантико-синтаксичну структуру комплексів апеляції формують дві синтаксеми - імперативна (виражає предикатну частину змісту) та вокативна (виражає предметну частину змісту); елементи апеляції займають формально-синтаксичні позиції: присудка, головного члена односкладного речення, вставного елемента з предикатним значенням, підмета в реченні з присудком, вираженим дієслівною формою, головного члена вокативного речення, вставного ядерного компонента у конструкції представлення, головного члена приставного вокативного речення, опосередкованого другорядного, який ідентифікує апеляцію, члена речення у разі розташування вокативної форми у постпозиції відносно займенникового слова 2-ї особи у прямому відмінку, опосередкованого другорядного ідентифікуючого апеляцію члена речення у разі розташування вокативної форми у постпозиції відносно займенникового слова 2-ї особи в непрямих відмінках. Парадигму речень апеляції складають 18 типів двоскладних та 3 типи односкладних речень. Вибір мовцем того чи іншого засобу вираження апеляції визначається системою прагматичних і стилістичних чинників. Запропоновано новий спосіб представлення граматичної системи української мови, що полягає у вирізненні в її складі паралельних структур (морфологічних та синтаксичних підкатегорій) апеляції та репрезентації.

  Скачати повний текст